Вічно молодий, вічно закоханий

29.04.2006
Вічно молодий, вічно закоханий

Бiля роялю з одним iз режисерiв.

      Сім разів найкращий співак України вирішив опустити підйомний міст своєї фортеці (читай, свого дому) та запросив представників ЗМІ на зйомки нового відео у квартиру, яку нещодавно придбав в одному зі столичних пентхаусів на Оболоні. Одного разу він втілював міні-план камікадзе в життя: перед участю в «Євробаченні-2003» Олександр зняв кліп на пісню Hasta la Vista у себе на дачі на Осокорках (тут співак зараз мешкає зі своїми доньками), але ж ніяка знімальна група не зрівняється з ордою журналюг, які цього разу додумалися навіть у холодильник зазирнути! Там одиноко стояли дві тарілки холодцю, в бокових стінках — пару пляшок горілки, і з великої посудини стирчали лапки якогось пернатого, найімовірніше, курки. Не варто, звісно, думати, що Саша в перерві між зйомками бігав сюди, щоб гризнути холодного і запити, чим Бог послав, — цю їжу він використовує для зйомок програми «Смачна країна», які проходять тут же. От ці червоні стіни і вишитий рушничок на столі, на великій поличці у скляних банках з червоними кришками стоять макарони, борошно, крупи. Біля однієї з двох плит — ще неприбрана тарілка з вже неіснуючим кулінарним шедевром. Мабуть, їли кролика, бо це не тільки цінне хутро (в даному випадку вже тільки кістки), а ще й відомий псевдонім гумористів, які теж завітали в одну зі смачних програм. Цікаво, що всі меблі — власність Пономарьова, він же був їхнім дизайнером. Отож запитання, яке увесь час напрошується саме по собі: «Не було шкода віддавати на поталу новісіньку квартиру всім цим людям?». Сашко: «Було. Ну що поробиш... що згорить, то не згниє. Треба було чимось ризикувати. Зате навчився готувати багато різних страв. Та й готується вдома легше, знаю, де що знаходиться, комфортніше себе почуваю».

      — Ще скажи, що ти сам їздиш у найближчий супермаркет купувати продукти...

      — Правда сам! У різних буваю, не тільки в тих, що близько...

      — Невже не було б дешевше, скажімо, винайняти схоже приміщення чи набудувати декорацій в кіношних павільйонах?

      — Було б. Але справа не в грошах. А в сюжеті. Цей кліп — мій звичайний день, моє життя. Як це можна знімати в якійсь студії?

      Отож «його життя» з вересня буде частково (крім лімузина, студії, дачі, де теж зніматимуть) пов'язане з цією квартирою. Не виключено, що ремонт доведеться переробити, а поки що все виглядає так: від величезної кухні (її розміри можна уявити за кількiстю ракурсів, які знімають камери з різних кутків приміщення майже одночасно), котра практично займає весь перший (і водночас майже останній у будинку) поверх на другий ведуть білі мармурові сходи. Кліп знімають у просторій вітальні, витриманій у білих тонах: три великі світильники у формі куль, білі штори, комин, в центрі — головний винуватець етапу зйомок у квартирі, рояль. Співак говорить, як інструмент називається, не пригадує, але знає, що був зібраний ще в дев'ятнадцятому столітті. «Коли побачив вибитий напис «1856 рік», зрозумів, що цьому інструменту — 150 років, — говорить Пономарьов. — Придбав його за помірну ціну, а от на реставрування виклав значні кошти — інструмент повністю відновили та перефарбували. От гармонує тепер з білим кольором вітальні. І зараз я радію роялю більше, ніж новому авто. Це — нове натхнення, думаю, на ньому я напишу багато нових пісень».

      Окрім вітальні, на цьому ж поверсі є дитяча: ще не обставлена, але з милими фіранками, за якими вгадуються обриси Петрівки, і кольоровими (рожевий скомпонований із салатним) стінами. А на третьому — буде «татів» кабінет. Олександр пишається тим, що розмістить у ньому бібліотеку з книгами колекції своїх батьків. За його словами, вони проштамповані факсимільними родинними печатками. І взагалі: Пономарьов удома — дуже, даруйте, домашній, умиротворений, неквапом прогулюється поверхами, тримаючи руки в кишенях — мабуть, так у давнину оглядали князі свої простори, а то сяде на сходах, кальяном затягнеться. Навіть часом можна подумати, що чекають не його, а він...

      Бо нова пісня — пронизлива і зворушлива — має назву «Ти дочекайся мене». Музику Сашко написав ще два роки тому, а от вірші музи наговорили тільки згодом, якось раптово; так і увіковічнили: сіли на «З ранку до ночі» і записали. Звукорежисер студії Володимир Григорович говорить: «Спочатку ми спробували з Олександром додати до мелодії більше інструментів, прагнули зробити супровід із симфонічним оркестром, але відмовились від цього одразу, як почули результат. Ця композиція однозначно має лунати під акомпанемент роялю». Режисери цього відео — брати Стеколенки, які знімали для співака кліпи на «Я люблю тільки тебе» та дуетну 100 kisses — говорять, що загалом сюжет буде відсутній: «Це будуть емоції. Відео про реальне життя Олександра. Таким, яким він його бачить сьогодні, завтра. Його мрії та думки. Можна сказати, що це один день із життя Олександра Пономарьова».

      І взагалі Сашко вже тривалий час зустрічається з молодою особою — майбутнім економістом, родом із Червонограда Львівської області. Вони познайомилися на святкуванні старого Нового року, а нещодавно їздили разом на зйомки програми «Ігри патріотів» на острів Реюньйон в Індійському океані. Крім того, у четвер набуло чинності рішення Оболонського районного суду Києва, який своїм рішенням від 17.04.2006 визнав інформацію Анжеліки Рудницької, що була опублікована в газеті «Факти» від 21.09.2005, такою, що не відповідає дійсності. Нагадаємо, що причиною позову Пономарьова стало інтерв'ю Рудницької в газеті «Факти», в якому вона заявила, що співак пропонував їй народити дитину у той час, коли його громадянська дружина Олена Мозгова була вагітною. Крім того, Олександр ніби вів переговори з цього питання з мамою Анжеліки. Суд зобов'язав А. Рудницьку спростувати інформацію у тому ж виданні і відшкодувати моральну шкоду — 1 000 гривень.

      — Але мені головне не це, — говорить «УМ» Олександр, — а те, що вона повинна відповідати за свої слова, і вона за них відповість. Я прийшов тільки на останнє засідання, а так справу вів мій адвокат, який мав усі повноваження.

      — А Анжеліка Рудницька на всі слухання приходила, ще й на її сайті про це писали...

      — Ну, що зробиш, сама винна... чого я маю ходити?

 

Ти дочекайся мене
Олександр Пономарьов

 

1. Де тільки не був,

Я любов чекав і тебе знайшов.

Нікого не чув, лиш тебе одну,

Ти — моя любов.

 

І не легко нести,  не згубити — нести,

Бо життя моє, люба,  це — ти.

 

 Приспів:

Ти дочекайся мене, я до тебе прийду.

Ти дочекайся мене, я дорогу знайду.

Ти дочекайся мене, де б я не був.

Ти дочекайся мене, я тебе не забув.

 

2. Я вірю тобі,

Лиш тобі одній, і очам твоїм.

В них — теплий вогонь

Із хитринкою, із родзинкою.

 

Ой нелегко нести,  не згубити — нести,

Бо життя моє, люба,  це — ти.

 

Приспів:

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>