«В усьому світі, ще з часів стародавнього Китаю i до сьогодні, піротехніка вважається мистецтвом, — емоційно розповідає мені президент Асоціації піротехнiків України Сергій Вишневецький. — Тоді як в Україні рідні правоохоронці ставлять нашу справу ледь не на третє місце після торгівлі зброєю i проституції. Але ж залпи салютів i постріли петард — не одне й теж саме, що залпи артилерії чи автоматні черги!»
У цьому питанні кожен може й погодитися, й заперечити. Головне полягає в іншому — сучасного українця, особливо з великого міста, вже важко здивувати яскравим салютом чи петардою під ногами. Бо сприйняття людським морем яскравої краси «драконових хвостів» чи «пелюсток хризантем», що шиплять і сипляться на землю, та небезпечнi iгри школяра, який лякає петардою вчительку або ветерана, як кажуть в Одесі, — двi великi різниці. Бо піротехніка вже міцно ввійшла в наше життя, стала обов'язковим атрибутом масових гулянь навіть у райцентрах. Та й окремі громадяни, якщо в кишені завалялася «зайва копійка», цілком здатні влаштувати непоганий феєрверк за 200-400 гривень на день народження когось із близьких, а подвоївши-потроївши цю суму — справжнє свято на корпоративній вечірці. Що вже казати про переддень новорічних свят, коли люди розгрібають з прилавків петарди, хлопавки, салюти, ракети i феєрверки ледь не мішками. Щоб було із чим на двір після дванадцятої вийти. Здавалося б, у торгівців піротехнікою за таких умов саме життя має бути схожим на свято. Наскільки це так, спробувала з'ясувати «УМ».