Про кандидата на посаду міського чи сільського голови виборці судять на підставі того, що, по-перше, людина зробила для міста (села) та його мешканців, по-друге, що вона могла зробити, але чомусь не зробила, і, нарешті, що вона здатна ще зробити.
Олександр Омельченко на посаді столичного мера відбув майже десятиліття. Безумовно, кияни йому вдячні за те, що він «розморозив» житлове будівництво, і в Києві багато за ці роки побудовано сучасного житла; стало менше безробітних і підвищився рівень зарплати; значно поліпшилось транспортне обслуговування за рахунок організації «маршруток». Але згодом і це було доведено до абсурду. Відсутність Генерального плану забудови Києва та його мікрорайонів призвела до того, що спотворено історичний центр міста, завдано непоправного удару його археологічним шарам.
А чого варті постійні скандали, пов'язані з виділенням «своїм людям» земельних ділянок під будівництво житла, садиб, дач. Усе це — завдяки сумнівним структурам, куди входять i чиновники міської адміністрації, i представники «силових» органів. Тому й не дивно, що в Києві запанували такі захмарні ціни на житло. Тому й не дивно, що рейтинг градоначальника підточив скандал з «Еліта-Центром»...
Серед мерів столиць країн колишнього Радянського Союзу найуспішнішими вже багато років вважають мерів Москви і Києва. Але ж кажуть: «Чого дурний? Бо бідний. А чого розумний? Бо багатий». Коли за існуючих систем управління державою основні фінансові й банківські капітали сконцентровані головним чином у столицях, коли десятки тисяч підприємств працюють в областях, але зареєстровані в столиці і саме тут осідає більшість податків та інших платежів, не треба багато розуму, щоб усім цим розпорядитися. Цьому ж сприяє і дискримінаційний щодо інших населених пунктів Закон України «Про столицю України — місто-герой Київ» (1999 р.). Дамо спокiй меру Москви (це справа росіян). Що зобов'язаний був зробити київський міський голова і не зробив за цілих 10 років?
По-перше, в усьому світі історичний центр міста недоторканний для нового будівництва. Якраз тому бізнесовий центр Парижа створено у передмісті Дефанс — місті ХХІ століття, де у височенних будинках суперсучасної архітектури сконцентровано офіси провідних французьких та іноземних фірм (див. фото). Це ж передбачалося зробити і в Києві в районі станції метро «Лівобережна». Однак замість цього потворні «висотки» для офісів випирають в історичному центрі міста.
По-друге, пригадуються перші рядки з роману «Більярд о пів на дев'яту» Генріха Бьоля — «рівень цивілізації нації розрізняють за кількістю та якістю доріг та громадських туалетів». У згаданому Дефансі, крім сучасної архітектури, впадає в око ще й відсутність транспорту — тільки пішохідні доріжки й площі. Бо все місто задумане на двох рівнях: знизу — всі види транспорту (електричка, метро, автобус тощо), а зверху — люди. До речі, і в Парижі нема жодного підземного пішохідного переходу. Людей не загнали, як у Києві, під землю. А саме для автомобілів побудовано багатокілометрові підземні тунелі і багатоповерхові підземні автостоянки в центрі міста.
Переконаний, Олександре Олександровичу, що ви побували в дуже багатьох столицях світу. Чому ж так мало корисного привезли звідти до Києва? Тільки в моєму рідному Шевченківському районі чого варті постійні транспортні «корки» на Лук'янівській площі, де на п'ятачку біля базару втулили і «Макдональдз», і «Сільпо», і ще сотні торгових точок. А спробуйте зайти чи вийти зі станції метро «Шулявська» — суцільні гральні притони й кіоски. За всім цим вгадуються хабарі чиновникам. І не дай Боже, ви надумаєте відвідати туалет практично в будь-якiй точці Києва.
А чого вартий проект забудови Дніпрових схилів, що взагалі спотворює історичний силует і образ міста? Потрібне нове бачення, нові ідеї молодих.
Ось чому я не віддав свій голос на виборах Олександрові Омельченку. Мабуть, подібною логікою керувалися й тисячі киян, котрі проголосували за оновлення влади в столиці. І хай уже новий мер та нова міськрада враховує побажання городян...
Віталій НЕЛЕП,
доктор економічних наук, професор.