Спортивний соціалізм у Південному

      Місто Південне виникло понад 27 років тому разом із величезним хімічним підприємством «Одеський припортовий завод». У спортивний сфері це містечко з населенням близько 25 тисяч на сьогодні відоме баскетбольним «Хіміком» та гандбольним «Портовиком». Також в Україні знають про існування тут сучасного спорткомплексу «Олімп». Кореспондент «УМ» ознайомився з цим «спортивним діснейлендом» і переконався, що про успіхи Південного у соціально-спортивному напрямі варто розповісти докладніше.

Баскетбольний клуб та його мирні фанати

      Заводська команда Одеського припортового заводу «Хімік» у сезоні 2000—2001 рр. посіла четверте місце у вищій лізі чемпіонату України. Тоді ж директор ОПЗ Валерій Горбатко підтримав ідею створення професіонального клубу «Хімік». На відміну від організації клубів олігархами та приватними власниками, в цьому випадку крок керівника підприємства був логічним з огляду на усталену «спортивність» 4 тисяч працівників заводу та мешканців міста загалом. Тепер, крім власне клубу чоловічої суперліги, Південне має баскетбольні команди «Хімік-2» (вища ліга), «Хімік-3» (перша ліга), «Хімік-89» та «Хімік-90» (шкільна ліга). Загалом у баскетбольних секціях тренується близько півтисячі місцевих дітлахів.

      Минулого року місто приймало півфінал Європейської юнацької баскетбольної ліги. «Хімік-89» його виграв, а потім став і чемпіоном ЄЮБЛ. У середині травня цього року Південне вже прийматиме суперфінал ЄЮБЛ.

      Політика керівництва на підготовку власного резерву, що рідко трапляється, скажімо, у великому футболі, знайшла позитивний відгук у закордонного тренера «Хіміка» Звездана Митровича. «У мене з кадрових питань існує абсолютне порозуміння з керівництвом заводу. Мати команду з місцевих вихованців — це навіть не мрія, а стабільна політика клубу, для чого й створені молоді команди з нижчих ліг. Щоб це здійснилося, можу лише порадити молодим місцевим гравцям побільше працювати — перспектива опинитися у першій команді у них реальна. Вже в цьому сезоні у нас пробують свої сили чемпіони ЄЮБЛ 1988 року народження Агафонов та Кольченко. Думаю, така практика триватиме».

      А ще минулого року Південне приймало перший фестиваль фанатів, на якому були представники Києва, Москви, Пітера, Ростова, Саратова, Казані. Вболівальники баскетболу з маленького причорноморського міста стали ініціаторами створення Європейської асоціації фан-клубів. «Ми вирішили у культурі вболівання йти своїм шляхом, який виявився успішним, — розповідає активіст фан-клубу «Хіміка» Віктор Манюк, — і вже зараз навіть досвідченіші росіяни поглядають на нас. Ідеться про нове розуміння фаната — не хулігана. Ми повністю відмовилися від конфліктної складової спортивного фанатизму під час виїздів та прийому вболівальників гостей. Та й ритм у нас на трибунах задають не дудки, а барабани. Доброзичливість і відсутність агресії стали візиткою Південного».

Заводська спартакіада у двох лігах і з призовим фондом

      Не єдиним баскетболом живе це місто на Одещині. У фізкультурно-спортивному клубі «Хімік» у відділеннях веслування на байдарках і каное, вільної боротьби, волейболу, дзюдо та боксу займається понад 350 чоловік, з якими працюють понад 20 тренерів. За звичною фразою про залучення працівників заводу до занять фізкультурою і спортом стоїть оригінальна й системна робота. У спартакіаді ОПЗ, як розповіла інструктор Валентина Чурилова, бере участь 17 чоловічих та 5 жіночих команд із дев’яти видів спорту. Оригінальність заводської спартакіади в тому, що вона проводиться у двох лігах, і боротьба за вихід із першої у вищу триває не на жарт. У цих аматорських, але запеклих змаганнях є і цілком професіональна мотивація. Адже спартакіада ОПЗ має призовий фонд, який розподіляється між її призерами.

      Узагалі про серйозність заводських турнірів свідчить і те, наскільки тут усе чітко регламентовано. Скажімо, в команді з ігрових видів спорту не може бути більше двох «легіонерів» з іншого цеху.

Не просто «коробка»

      За 27 років у Південному на спортивних традиціях виросло ціле покоління , яке настільки перейнялося здоровим способом життя, що його навіть не дивує відсутність у спорткомплексі «Олімп» місць для куріння. До речі, його свідомо будували не як «коробку», а ще й для того, щоб прикрасити архітектурне обличчя міста.

      Директор спортивно-фізкультурного комплексу «Олімп» Володимир Плюта розповідає: «Було б неправильно думати, що потреба в цій сучасній арені виникла лише через вихід на новий рівень баскетбольного клубу «Хімік». Адже весь цей універсальний комплекс разом із готелем «Еллада» почали будувати ще в 2000-му, а завершили у 2004 році. Просто темпи зростання фізкультури та спорту на ОПЗ були дуже високими. Тепер ми маємо не лише ігровий зал, а й борцівський із трьома килимами, басейн, приміщення для фітнесу з тренажерами. Надаємо послуги не безкоштовно, але ж у місті розуміють, що здоров'я має ціну. При цьому працівники заводу платять за соціальною ціною — від 8 гривень, маючи середню заробітну платню близько 3 000 гривень, яка дозволяє не відчувати цих «фізкультурних» витрат».

* * *

      А головний месидж, який хочуть довести до решти України трудівники й фізкультурники Одеського припортового, — це те, що держава справді може бути успішним власником. Спортивний соціалізм, який побудував ОПЗ у Південному, дає цілком конкретний демографічний результат: населення міста стабільно зростає за рахунок саме переваги народжуваності над смертністю. І з цього варто брати приклад.