Як Чехія стала Меккою для голлівудських режисерів, так і Україна непомітно стає головним майданчиком iз виробництва російських мильних опер. Причина традиційна — зняти серіал у Києві значно дешевше, ніж, скажімо, у Санкт-Петербурзі, а тим більше, у «білокам'яній». Крім того, російські продюсери з усього необхідного для зйомок везуть до нашої столиці лише акторів. Режисери, оператори, технічний персонал — усе це ми маємо. Ви ще не забули, що за радянських часів Україна мала найбільшу кіностудію в СРСР? Кіно в нас років на 15 начебто зникло, але ж люди, які його колись створювали, нікуди не поділися.
«Українська медійна група» — утворення юне, але спритне. Кінокомпанії лише два роки, але вона вже встигла «засвітитися» в багатьох проектах, серед яких, скажімо, новорічний мюзикл «Метро», романтична комедія «Обережно, блондинки», перший український ситком «Моя прекрасна сім'я», російський блокбастер «9 рота».
Поділитися з журналістами своїми успіхами і планами на майбутнє прийшли обличчя «Української медійної групи» , де сьогодні працює 250 осіб, — режисери В'ячеслав Криштофович, Анатолій Матешко, генеральний директор Микола Шевченко та інші. Таки прибула й авторка популярних у Росії жіночих романів Тетяна Устінова, яка зізналася, що коли вперше переглядала відзнятий за її твором фільм, навіть не підозрювала, що він «made in Ukraine». Дізналася лише, коли запитала: «Де це в Москві знайшли такі гарні вулички?» А їй відповіли, що насправді це київські вулиці. До екранізованих на сьогодні семи романів Устінової має додатися ще чотири. На прес-конференції письменниця не втомлювалась розсипати компліменти українським режисерам. Навіть відкрила таємницю, що їхні екранізації подобаються їй більше за власні романи. Ще б пак!
Вітчизняного продукту в доробку УМГ негусто. Переважно це скромні у бюджетному сенсі телешоу, які замовляють українські телеканали. Головним партнером «Української медійної групи» є російський телеканал СТС, тож і споживач, відповідно, російський. «Хто платить гроші, той і замовляє музику», — вважає В'ячеслав Криштофович, пояснюючи, чому так мало екранізовано творів українських письменників. Крім того, росіянам невигідно робити спільні проекти, де частка українців перевищує тридцять відсотків, оскільки тоді, за російськими законами, продукт вже не вважатиметься вітчизняним. А відтак зникають і преференції, надані Російською Федерацією для підтримання своєї кіноіндустрії. Це пояснює і те, чому росіяни так рідко запрошують українських акторів у свої серіали. Суттєву роль вiдiграє і мовне питання. Виявляється, в Росії добрим тоном вважається, коли герої фільмів або серіалів розмовляють з «ма-а-асковськім акцентам».
Головною новиною цієї презентації мала би стати підготовка до екранізації за твором відомого українського письменника Юрка Винничука «Діви ночі» та чималий серіал про київських відьом за романом скандальної киянки-«бульварниці» Лади Лузіної. Дивно, але журналісти змогли прочитати про це лише у прес-релізах презентації. Жодного слова про це ні на прес-конференції, ні на власне презентаційному «балу» не прозвучало. Можливо, організатори не хотіли руйнувати ілюзію неповторності пані Устінової. Хоча... Як Криштофович, так і Матешко, режисери «Української медійної групи», здивувалися, коли наш кореспондент захотів почути їхню думку про ці українські проекти. Митці про них навіть гадки не мали.
Оксана СИНИЦЬКА.
КОМЕНТАР З ПРИВОДУ
«УМ» запитала у провідних українських режисерів-постановників, чому свої фільми та телесеріали вони знімають за сценаріями російських, а не вітчизняних авторів і чи, на їхню думку, виконуватиметься закон про сімдесятивідсоткове дублювання теле- та кінопродукції українською мовою
В'ячеслав Криштофович:
— Якщо йдеться про серіали, то більшість із них знімається за російські гроші, і вони диктують свої умови. Друга причина значно глибша. В Україні більше проблем у кінодраматургії, ніж у Росії. В Росії кіношників виховують, є школа , є суб'єкт, є об'єкт, кількість, яка переростає в якість, їх багато. В Україні з цим завжди були проблеми, але можу навести і наш позитивний приклад: фільм «Приятель покійника», знятий 10 років тому за сценарієм Андрія Куркова. Він і письменник, і драматург хороший. Але якщо у нас зараз немає кіно, звідки в Україні взятися кінодраматургії.
Щодо дублювання українською мовою, то я чув iз телебачення, що відповідний закон уже почав виконуватися, і я це тільки вітаю. Але, як на мене, не дуже правильно, коли програму Тіни Канделакі на каналі ТЕТ дублюють українською. В даній ситуації втрачається жива мова персонажа. На мій погляд, у цій програмі достатньо лише субтитрів. Американські фільми — інша річ. Чому ми повинні дивитися російсько-московський дубляж, коли можемо зробити свій? За радянських часів кожен фільм, який, зокрема, знімався російською мовою на кіностудії О. Довженка, завжди мав українську версію. Чому цього зараз немає, я не знаю.
Анатолій Матешко:
— Кіно — це такий вид мистецтва, який не терпить непрофесійності. У нас є хороша проза, гарні письменники, але фахових авторів, які пишуть сценарії для кіно, дуже мало. Знаю, Юрій Рогоза займається кіносценаріями і пише їх, більше не знаю нікого. Стосовно українського дублювання, то ця проблема має як позитивні, так і негативні моменти. Адже відомо, що багато російської продукції дуже добре сприймають люди. Тому втручання української мови може нівелювати продукт. І навпаки, дублювання рідною мовою іноземних мультфільмів краще сприймається, ніж російський дубляж.