Ірина Мерлені: Для чоловічого журналу не сфотографуюся навіть за 20 тисяч доларів!

      Мода на жіночу боротьбу увірвалася до великого спорту настільки несподівано, що й сьогодні ще вистачає скептиків, які не сприймають серйозно заняття прекрасної половини людства ніби суто чоловічою справою. Але жіноча вільна боротьба вже дебютувала на Олімпійських іграх, і першою чемпіонкою в історії стала українка. На п'єдестал пошани в Афінах Ірина з Кам'янця-Подільського, щоправда, зійшла під грецьким прізвищем Мерлені. Чому? Це питання — лише маленька частка «пікантних» обставин, які переслідують цю мініатюрну дівчину.

      Попри існуючий стереотип, від боротьби Ірина не стала більше подібною до чоловіків. Навпаки, вона дуже жіночна, обличчям схожа на Памелу Андерсон, полюбляє носити вечірні сукні тощо. А ще — залишається по-дівочому емоційною. Цю рису Ірини, до речі, завдяки телетрансляції з Афін, побачив увесь світ — вигравши фінальну сутичку, наша спортсменка розплакалася й розцілувала арбітра на килимі, тренера і взагалі всіх, хто потрапив під руку.

      Розмову з Іриною на базі в Кончі-Заспі ми розпочали з розставляння крапок над «і» в її попередній «грецькій історії». Одна з газет, подаючи інтерв'ю з олімпійською чемпіонкою й посилаючись на її слова, написала, що Ірин «шлюб із греком Яніусом Мерлені був, швидше, символічним»...

«Ніякого грека Мерлені не було в природі. Це — мій псевдонім»

      — Ірино, твоє дівоче прізвище — Мельник, олімпійською чемпіонкою ти стала як Мерлені... Як ти записана в паспорті?

      — Микульчин. Це прізвище мого чоловіка. А щодо прізвища Мерлені... За великим рахунком, переїзд на півтора року в Грецію не зіграв великої ролі в моїй кар'єрі. За той час я на жодному офіційному змаганні не виступала як гречанка. Перемогла під грецьким прапором лише на кількох комерційних турнірах. Щодо шлюбу з греком — усе суцільна вигадка, бо ніякого Яніуса Мерлені не існувало в природі. Коли я переїхала в Елладу, то просто змінила прізвище на їхній манер. Це як псевдонім. Що вдієш — такі були умови сторони, яка мене запросила. Мовляв, не можна на змаганнях представляти Грецію з українським прізвищем.

      Попри чутки, у мене справді не було ніякого шлюбу. Ми практично весь час були на зборах і постійно переїжджали з місця на місце. Поїхала ж я туди, зрозуміло чому — у пошуках кращих умов для тренувань.

      — І все ж напередодні Олімпіади-2004 ти повернулася до рідної країни і принесла їй історичне «золото». Хоча проблеми тут і зараз виникають. От у рідній для тебе спортшколі у Хмельницькому нещодавно прибрали один iз килимів. Станеш на захист боротьби?

      — Було б навіщо... Там раніше справді було три килими, а зараз — два. Але я розмовляла з директором, і він сказав, що ринг замість одного з килимів поставили тимчасово, поки не добудують новий зал для боксерів. А борців у цій ДЮСШ завжди жили чудово. Навіть коли я вже не виступала за Хмельницький, директор спортшколи завжди йшов назустріч і надавав можливість для тренувань хоч зранку до вечора. А що там існують якісь тертя між тренерами — то вже інша проблема.

      У Хмельницькому зараз немає потужної школи вільної боротьби. Розвиток її в цьому регіоні залежить не від кількості килимів, а від бажання фахівців. Я, скажімо, тренувалася у львівському спортінтернаті, де було лише два килими.

      — І саме там познайомилася з майбутнім чоловіком?

      — Так. Ми «познайомилися», коли нас поставили у... спаринг. Утім нічого «такого» відразу не спалахнуло. Про нас кажуть: п'ять років були знайомі, але перед шлюбом зустрічалися кілька місяців.

Турнір на призи Ірини Мерлені стане традиційним

      — Ти прийшла в боротьбу у віці 15 років, і саме у Львові відчула, що це стане твоїм покликанням?

      — У мене завжди була мрія виграти все, в чому я беру участь. Але насправді, коли я у 16 років виграла першість світу серед кадетів у Манчестері (а це був мій лише третій старт у житті), то відчула величезний шок. Для мене «плюсом» стало те, що я відразу ж розпочала тренуватися з хлопцями. Вони рухливіші, жорсткіші, сильніші й технічніші. Я ж була дівчина енергійна і все схоплювала на льоту.

      Звичайно, тоді не було якихось призових чи подарунків — одержала медаль і грамоту. Я це врахувала, коли в березні 2006 року допомагала в організації турніру на призи олімпійської чемпіонки Ірини Мерлені: намагалася, щоб призи були гідні — відеомагнітофони, фотоапарати, радіоприймачі. Нехай це була й не офіційна першість, але хотілося, щоб усім учасникам ця подія запам'яталася назавжди. Тим паче, я й не сподівалася, що буде стільки учасників — очікувалося двісті, а приїхало вдвічі більше.

      — На цьому турнірі ти, сповнена емоцій, вручила ще й спецпризи.

      — Так, два хлопчики та одна дівчинка, які зазнали травм, одержали втішні нагороди. А як інакше? Вони ж не дійшли до фіналу через цю прикрість, але не повинні розчаруватися, повинні залишитися у спорті. У мене теж були травми, операції, тож я знаю, наскільки це важко.

      — Ірино, цей турнір патронувала певна політична сила (Блок Литвина. — Ред.). Але в наступні роки виборів не буде. Тож чи стане твій «іменний» турнір традиційним?

      — Якщо я налаштуюся на це, то ніяких перешкод, думаю, не виникне — допоможе борцівська асоціація та численні друзі. Знаєте, якщо про мене можна почути всілякі думки, то про президента АСБУ Ельбруса Тедеєва — тільки позитивне. Він сильний спортсмен-професіонал. Не кожен витримає три Олімпіади і таки досягне своєї мети. Жоден із попередніх традиційних турнірів на призи знаменитих борців не може зрівнятися з тим, який Ельбрус організував цього року. Усі ветерани одержали величезні телевізори, для призерів уперше існував призовий фонд. Також премії одержують усі наші призери чемпіонатів світу. Навіть на чемпіонаті України спортсмен і його тренер не залишаються без винагороди.

«Головне для мене — не пекінська Олімпіада-2008, а пекінський чемпіонат світу-2006»

      — Але повернімося до початку. Ти починала великий шлях у спорт у Львові, там знайшла майбутнього чоловіка... Але львів'яни ображаються, що ти представляєш не їхнє місто. Тим паче, що останній раз олімпійське «золото» у Львів привозив гімнаст Богдан Макуц 26 років тому, а ти повернулася з Олімпіади переможницею до іншого обласного центру.

      — Відверто кажучи, мої враження про Львів можна назвати «різними». Насправді за стільки років, що я там тренувалася, так і не знайшла спільної мови з багатьма людьми. Немає там настільки доброзичливої атмосфери щодо спортсменів, як у Києві. У Львові могло б бути значно більше видатних спортсменів, якби це патріотичне місто своєчасно надавало їм необхідну допомогу для досягнення успіху. Квартиру й машину я одержала в Києві і Хмельницькому. І чи варто Львову ображатися на мене, якщо всі мої медалі йшли у «львівський» залік?

      — Скажи відверто, той вихор емоцій на килимі в Афінах після перемоги був викликаний i тим, що нарешті всі гуртожитки і безгрошів'я залишалися позаду?

      — Роки в інтернаті не були легкими. Там був єдиний «плюс» — що було з ким готуватися. Але в побутовому плані було складно. Тому, вигравши Олімпіаду, я відчула, що скинула величезний тягар проблем. Це не передати словами.

      — А чи правда, що той суддя, на якого ти налетіла з обіймами, траплявся тобі й раніше?

      — Так, це ж грецький арбітр, який є рідним братом президента їхньої федерації. Нормальна людина, судить він завжди відповідно до правил. До речі, крім олімпійського фіналу, він судив мій переможний європейський фінал та поразку у вирішальній сутичці чемпіонату світу від китаянки. Я хочу будь-що взяти реванш у азіатської суперниці.

      — Тепер зрозуміло, чому ти так затято сидиш тут на базі й поновлюєш фізичні кондиції. Адже цього року — першість світу в Пекіні.

      — Звичайно. Вся моя підготовка в цьому році розрахована на чемпіонат світу в Китаї. До речі, готуюся я під керівництвом свого брата, який мені послаблення не дає.

      — А як щодо Пекіна іншого — олімпійського, 2008 року?

      — Зараз не хочеться загадувати про щось наперед. Побачимо, як почуватимуся, як буду налаштована на боротьбу. І врешті — що скаже мій чоловік. Розумієте, важко ставити перед собою складні завдання, коли ти вже досяг найвищої мети у спорті. Немає того азарту. Стимули виступити на Олімпіаді-2008 потрібно вигадати. Налаштуватися на самі Ігри — не проблема, а ось на повний цикл підготовки до них...

«Маю пропозицію записати пісню на студії Олександра Пономарьова»

      — «Як скаже чоловік»... Чоловік-галичанин у вас у сім'ї «всьому голова»?

      — Я прислухаюся до нього, бо люблю й поважаю. Його бажання — це мої бажання. Крім того, ми вінчалися на Львівщині за всіма галицькими правилами — була відповідна підготовка, я вчила відповідні заповіді. Загалом на мене цей обряд справив величезне враження.

      — Чого не скажеш про ваш медовий місяць, якого в «чистому вигляді», я так зрозумів, не вийшло.

      — Ми відразу потрапили у вир подій — поїздка на телевізійну гру «Ігри патріотів» на острів Реюньйон, підготовка мого «іменного» турніру... До речі, я дуже вражена атмосферою «Ігор патріотів». Хотіла б узяти в них участь ще раз, але, на жаль, цього року більше не зможу, бо весь час присвячуватиму підготовці до виступів у Пекіні.

      Я взагалі зараз від усього відмовляюся в Києві — від реклами, шоу, телебачення. Але думки про світське життя та спів не йдуть із голови (посміхається). Не можу ж я все життя виходити на килим і робити по сотні кидків щодня! Мені теж хочеться надягнути вечірню сукню і десь піти, скажімо, виступити перед публікою з піснею. У мене є свій автор, і є можливість записатися на студії Олександра Пономарьова, який, до речі, співав на відкритті мого турніру.

      — Подейкують, що ти палка прихильниця не лише Мадонни, а й «Куїнн» та «Металліки».

      — Лише відносно. Просто ці дві групи допомагають мені налаштуватися перед виходом на килим. А в повсякденному житті я полюбляю спокійнішу музику.

      — Кажуть, у спортсменів справжня дружба — рідкість, а в боротьбі тим паче. Чи маєш подруг серед суперниць по килиму?

      — Чому ж, маю. Це дві росіянки — сестри Смирнови. І ще у Греції з двома дівчатами потоваришувала, підтримую контакти й зараз. Хоча доведеться визнати, що вони — призерки світу та Європи в... іншій ваговій категорії. Думати про дружбу з людиною, з якою мені потрібно боротися в одній вазі, я не зможу. Після поєдинків ми можемо нормально вітатися, але ж це не дружба.

      — Якось на одній чат-конференції ти відповіла, що погодилася б на фотосесію в чоловічому глянцевому журналі...

      — ...при стартовій ціні 20 тисяч доларів! (Сміється) Ні, що ви, це був жарт. Це абсолютно виключено, і не лише тому, що я заміжня. Це мої принципи.

      А мої улюблені поетичні рядки — такі: «Не распыляясь словесами, жизнь подтверждает нам опять: талантам нужно помагать — бездарные пробьются сами».

      — Невже, маючи талант, так важко «пробитися»? Це випробувано на собі?

      — Я неодноразово переконувалася, що найбільше потрібно допомагати саме талановитим. Ось я прийшла на вільну боротьбу, продемонструвала здібності, а тренери тягнуть на чемпіонат Європи чи світу іншу спортсменку, у якої я вигравала. То як — потрібна допомога? Мені пощастило, що саме я поїхала на кадетський «світ» у Манчестер. А якби не поїхала або програла б там?!

«Мрію мати трьох чи й більше дітей!»

      — Ірино, а чи правда, що китаянка перервала твою переможну серію через те, що нові правила боротьби для тебе незручні?

      — За старими правилами я робила певний «запас міцності» у першій половині поєдинку, а в другій частині вже не втрачала переваги. Тепер же, навіть якщо ти виграла перший період 3:0, а другий програла лише 0:1, все одно призначається третій період. Мені це не подобається. Крім того, тепер більше втомлюєшся. Раніше турнір тривав три дні по дві сутички — вранці і ввечері, а тепер — три і більше поєдинків на день. Утім, якщо я хочу бути чемпіонкою, то повинна не просто змиритися з цим, а повністю прийняти такі правила гри. Й доводити, що є найліпшою за будь-яких умов.

      — Відчуваю, що ти можеш піти зі спорту переможницею чемпіонату світу-2006 у Пекіні. А далі що?

      — У нас з Андрієм є однокімнатна квартира на Позняках у Києві, ось із цього й розпочнемо розмірене подружнє життя. Можливо, буде ще одна освіта й організація якихось проектів у спорті — навички в нас у цьому напрямі вже є. А найголовніше — я мрію, щоб у нас було троє, а може, й більше дітей. Тобто хочеться нормального людського щастя.

      Хоча повторюся — докладніше про це я зможу говорити лише після пекінського жовтня.

ДОСЬЄ «УМ»

Ірина Мерлені

Народилася 8 лютого 1982 р. в Кам'янці-Подільському (Хмельницька обл.).

Заслужений майстер спорту з вільної боротьби.

Вагова категорія — до 48 кг.

Титули: олімпійська чемпіонка (Афіни, 2004 р.), триразова чемпіонка світу (2000, 2001, 2003 рр.), дворазова чемпіонка Європи (2004, 2005 рр.).

Заміжня. Чоловік — майстер спорту міжнародного класу з вільної боротьби Андрій Микульчин.