Хотілось би дізнатись, як відбувається розподіл справ між суддями Верховного Суду? Чи не збирає, бува, голова ВСУ зранку своїх підопічних, шикує їх у ряд перед дверима свого кабінету та запитує на зразок того міліцейського начальника з «Операції «Ы»: «Ну, громадяни дармоїди (решту епітетів скорочуємо через повагу до Верховного Суду), хто бажає попрацювати?». Далі, за сценарієм, хтось повинен обов'язково попросити озвучити увесь список. І якщо наявні «плантації» суддівської праці не приваблюють жодного суддю, голова має в наказовому порядку скерувати служителя правосуддя Ікс розглядати справу Ігрек. Мабуть, усе відбувається саме так. Хоча хто її зна, ту суддівську кухню.
З власних (і надійних) джерел у Верховному Суді «УМ» відомо про те, яка активна протидія чиниться зараз суддями ВСУ у відповідь на всі спроби «повісити» на когось із них «справу 9 березня». Не хоче ніхто братися за неї, та й годі. Умовні матеріали цієї справи відфутболюються з одного суддівського столу на інший (хоча на даний момент ніхто ніякими матеріалами не займається взагалі, обговорюється поки що потенційна домовленість щодо кандидатури судді).
Нагадаємо, що попереднє потрапляння справи «про масові заворушення» до Верховного Суду виявилося безрезультатним. ВСУ повернув адвокатам засуджених їхню касаційну скаргу, навіть відмовившись витребувати з попередньої судової інстанції матеріали справи (а з цього, власне, мав би початися касаційний розгляд). Після того, як касація (в дещо відкорегованому вигляді) надійшла до ВСУ вдруге, вища судова інстанція вирішила не йти все ж таки шляхом дежа вю та прийняти «справу 9 березня» до розгляду. З цього самого моменту на вулиці Пилипа Орлика й почалися пошуки судді, який погодився би взяти справу до свого провадження.
Чому досі не знайшлося добровольця? Відповідь — у суті справи та постановленого по ній вирока. ВСУ має обрати для себе один із двох шляхів: або затвердити вирок Апеляційного суду, залишивши без змін призначене підсудним покарання (яких, до речі, визнали невинними по ряду обвинувачень, приміром, у тому, що стосувалося скоєння підпалів, нищення майна тощо, але сидіти у в'язниці залишили), або ж зважитися на кардинально нове рішення. Як бачимо, альтернатив не так і багато.
Піти шляхом затвердження вердикту Апеляційного суду означає для ВСУ, як представляється, втрату елементарної самоповаги (не можна ж, насправді, на всіх рівнях до безкінечності товкти «березневу» справу і повторювати недолугості, що звучали в кінотеатрі «Загреб»). Зважитись на принципово інший вирок — дорівнює передчасній пенсії (або, у кращому випадку, значному моральному тиску та цькуванню). Це усвідомлюють судді ВСУ, яким не імпонує бути ані маріонетками, ані усунутими від посади особами.
У стані подібного пресингу і обговорюються у Верховному Суді перспективи «справи 9 березня». На тлі цього у ВСУ назріває (чи дозріває) невдоволення головою суду — Маляренком. Як твердить джерело «УМ», нині «трудовий колектив» ВСУ дедалі більше розшаровується на апологетів Маляренка та незадоволених ним. Група суддів, які вважають себе незалежними, намагаються послабити тиск голови та протистояти його вимогам.
Чи вдасться згаданим суддям підняти «бунт на кораблі» — покаже час. Хоча ймовірність того, що Маляренко залишить свою посаду до президентських виборів, є дуже низькою. Та поки у ВСУ тривають підкилимні ігри, поки «справа 9 березня», як бездомний пес, шукає свого «господаря», засуджені «заворушники» продовжують відбувати свої терміни. За гратами їх лишається ще п'ятеро — така дрібниця порівняно із кар'єрними міркуваннями, чи не так?
