Укрінформ.
Нещодавно Прем'єр-міністр Віктор Янукович у ствердній формі (мовляв, усе це вже сталося), перерахував з телеекранів пункти минулорічного Указу Президента України «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні» та розпорядження «Про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні» — встановлення пам'ятників, монументів та знаків, впорядкування місць поховання жертв голодомору, спорудження Меморіалу у Києві і «поліпшення медичного й соціально-побутового обслуговування» осіб, які пережили голодомор, а також «сприяння у веденні присадибного господарства» та «вишукування можливості для надання матеріальної допомоги таким особам». Не знаю, чи поліпшили медичне обслуговування тих, яким за 70, і чи допомагали їм копати городи, однак достеменно відомо, що задекларованого Державного історико-меморіального комплексу жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій «у складі монумента, музею, конференц-залу та науково-дослідного центру» в столиці України досі немає, а у поки що паперових «архітектурних планах» Києва місце для його спорудження поступово пересувається все далі від центру.
Починаючи з 1989 року, українські газети й журнали публікують матеріали про голодомор. Останнім часом в iнтернетi з'явилися спеціальні веб-сайти про голодомор — на жаль, доступ до них у переважної більшості наших «безкомп'ютерних» громадян обмежений. Відверте засудження голодомору звучало тільки у виступах Президента України та окремих народних депутатів. Не дивно, що голови багатьох сільрад досі твердять, що «ніякого голоду не було», а вшанування жерт відбувається, як правило, силами громадських організацій та українських церковних громад — УАПЦ, УПЦ (КП), УГКЦ.
Кампанія з визнання голодомору геноцидом поки що не увінчалася успіхом. Політологи вважають, що таке визнання неминуче призведе до конфлікту з Москвою. На початку цього року деякі громадські організації протестували проти проведення в час 70-річчя голодомору так званого Року Росії в Україні і вимагали від президента РФ офіційного покаяння перед українським народом за геноцид. Посол Росії в Україні Віктор Черномирдін заявив, що його держава не вибачатиметься перед українцями за цей спланований у її столиці злочин, бо «хрест» правонаступництва СРСР для неї і без цього затяжкий. Після відзначення 12-річчя незалежності нині екс-міністр закордонних справ Анатолій Зленко повідомив, що Україна не збирається просити у Москви, аби та вибачилася за голодомор, пояснивши, що небажанням «загострювати відносини і перекладати відповідальність». Серед керівництва, особливо «дрібного калібру», в Україні поширюється думка, що Росія тут узагалі ні до чого, адже «активісти по селах були українцями».
Утім самі організатори трагедії так не вважали. У листі від 11 вересня 1932 року до Лазаря Кагановича Сталін писав: «Дела на Украине из рук вон плохи... Говорят, что в двух областях Украины (кажется, Киевской и Днепропетровской) около 50 райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах дело обстоит, как утверждают, не лучше... Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять... Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается немало (да, немало) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец — прямых агентов Пилсудского... Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший строк в настоящую крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть».
Заходи для подолання наслідків голодомору бюджетом нашої держави не передбачені, їх фінансують громадські організації. Так, Всеукраїнське товариство «Меморіал» ім. Василя Стуса підготувало комплект з 54 аркушів з текстами та ілюстраціями, які на кошти української діаспори розтиражувало для обласних і районних бібліотек та історико-краєзнавчих музеїв усіх регіонів України. Сьогодні такі виставки експонуються в багатьох із них. Однак до тих, хто не читає газет і не ходить до музеїв, інформація про причини голодомору частенько не доходить, або ж доходить у спотвореному вигляді. Українське телебачення не тільки не підготувало низки передач про голодомор, а й у день пошанування пам'яті загиблих не передбачило фільму про голодомор (хоча, можливо, під невизначеною назвою «Дзвони народної пам'яті» Перший державний телеканал приховав якусь інформацію про 70-річчя трагедії). Програма вихідних, як і завжди, насичена розважальними передачами.
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
