Інформаційний простір Донеччини має свої стійкі особливості — можна, скажімо, швидше побачити зворотний бік Місяця, ніж уздріти українське видання в тутешньому кіоску. Причому, що найбільш парадоксально, така ситуація стала абсолютно нормальним(?) явищем саме в роки незалежності. Хоча на прикладі однієї із найстаріших обласних газет можна переконатися — у переважно російськомовному краю шанувальників українського слова ніколи не бракувало.
Що там казати, якби зараз, на п'ятнадцятому році державності, комусь раптом заманулося в Донецьку заснувати українську газету, у найближчих лісах, мабуть, повиздихали б не тільки вовки, а й все живе. Зате для квітня 1936-го, коли вийшов перший номер тодішнього «Колгоспника Донеччини», це, схоже, було нормальним явищем. Як і для всіх наступних відтоді років, оскільки щоденна газета «Радянська Донеччина» (з повоєнних років) виходила стотисячним тиражем, працювати в її колективі було навіть дуже престижно. Адже журналісти «радянки» мали неабиякий «привілей» — вважалися поліглотами, бо користувалися відразу двома мовами. Українською на роботі, а російською поза її межами.
Чого гріха таїти, українські газети, яким поталанило прорватися на донецький інформаційний простір, здебільшого приречені на низку ярликів. У кращому випадку їх звуть «хуторянськими». У гіршому клянуть за «націоналізм». Бо, на жаль, ще немало серед мешканців регіону таких, які переконані, що державною мовою в державі можуть розмовляти, думати й писати тільки... запеклі націоналісти. Проте, цікаво, до «Донеччини» не можуть присiкатися навіть ті горопахи, які ось вже добре десятиліття вицокують з переляку зубами в передчутті тотальної «українізації».
«Наша газета, — каже її редактор Ігор Зоц, — зрозуміло, приділяє велику увагу збереженню та розвитку українського слова і послідовно захищає конституційні права українців на забезпечення їхніх освітніх і культурних потреб. Та водночас ми з повагою ставимося й до представників інших національностей, які мешкають в області. Приміром, уже кілька років поспіль редакція активно сприяє випуску газети Товариства польської культури «Поляки Донбасу», що виходить польською та українською мовами. Також періодично на наших сторінках з'являється добірка товариства «Неман» білоруською та українською мовами...»
Та все ж, певна річ, нині навколо «Донеччини» найдужче єднаються не поляки з білорусами, а саме українці. І тому єдина україномовна обласна газета, що відзначає своє 70-рiччя, попри солідний вік, схоже, переживає другу молодість.
Незважаючи на найгарячішу пору року — і за температурою повітря, і за зайнятістю аграріїв — ціни на продукти не зменшуються. У чомусь винні погані погодні умови на початку посівної. >>
Дендропарк у селі Ходаки Коростеньського району Житомирської області з’явився в 1979 році на місці колишньої пустки. >>
У Черкасах оголошено про збір підписів під петицією до міської влади проти встановлення в обласному центрі стели «Я люблю Черкаси». >>
Найшвидше впоралися з локалізацією та ліквідацією пожежі рятувальники Херсонщини. Пожежникам удалося за лічені години загасити полум’я, що спалахнуло на території Первомайського лісництва ДП «Каховське лісове господарство». >>
Три дні поспіль на батьківщині Богдана Хмельницького тривав Всеукраїнський фестиваль нескореної Nації «Холодний Яр», на якому зібралися патріоти України від заходу до сходу. >>
Минулими вихiдними у Черкасах відбувся «Грінфест 2016». Це традиційний екологічний фестиваль, який проходить четвертий рік поспіль у міському парку «Сосновий бір» на дніпровських схилах. >>
