Чорне із блакитним на додачу

      Хоча ВАТ «Краснодонвугілля» контролює один, ну дуже відомий бізнесмен, який подався в політику, зазначена в заголовку «палітра» жодного стосунку до нього не має. Просто за совковою ще традицією вугілля в нас і досі урочисто іменують «чорним золотом», а природний газ — «блакитним паливом». Щоправда, газ метан принаймні позбавлений не тільки кольору, а й запаху. Через що в шахті він часто підкрадається до людей геть непоміченим...

      Шахти Краснодона, з точки зору концентрації в них метану, давно віднесено до розряду позакатегорійних, це — властивість практично всіх копалень із коксівним вугіллям. Із небезпекою традиційно борються двома шляхами. По-перше, — посиленим нагнітанням у шахтні виробки свіжого повітря, по-друге, відпомповуванням газу просто з вугільних пластів. У розвинених країнах, якщо такі шахти взагалі дозволено експлуатувати, шахтний метан давно навчились утилізувати. У нас же подібну програму тільки починають впроваджувати, і безперечним лідером у цьому процесі є «Краснодонвугілля».

      Перший проект з утилізації метану в тоді ще державній холдинговій компанії було реалізовано ще у 2000 році на шахті імені Баракова. Саме того року, 11 березня, тут стався найстрашніший в історії українського вуглевидобування вибух, який забрав 80 шахтарських життів. Очевидно, з огляду на це уряд виділив додаткові кошти на дегазацію шахти, а заразом — і на утилізацію метану.

      «Бараківська» система особливою технічною складністю не вражає. Вона являє собою 45 свердловин діаметром 80 міліметрів і довжиною 60-70 метрів. Свердловини поєднано спільним газопроводом, який виходить на поверхню через ствол. Щохвилини ця система видаляє з підземелля 17,5 кубометра чистого метану, а за рік набігає не багато не мало — 9 мільйонів кубів. Вистачає цього палива навіть узимку. У сезон холодів тепло потрібне не лише для опалення адміністративно-побутових приміщень шахти і для бані, а й для обігріву шахтних стволів. Як відомо, через їхнє обледеніння деякі шахти Донбасу під час січневого 30-градусного морозу змушені були зупинятися; натомість у Краснодоні цього зуміли уникнути. Утім, як виявилося, для 15-18 відсотків газу нема «роботи». Керівництво ВАТ збирається цей надлишок безкоштовно віддавати центральній міській котельні.

      За підрахунками економістів, газ замінює підприємству близько 3 тисяч тонн твердого палива на рік. Враховуючи всі витрати, річна економія ВАТ завдяки метану становить 1 мільйон 50 тисяч гривень. Однак поки «Краснодонвугілля» перебувало в державній власності, програма утилізації метану не набула розвитку, бо ж, мовляв, завжди знаходилися нагальніші проблеми. Аж поки підприємство не приватизував Авдієвський коксохімічний завод — ЗАТ «АКХЗ», який входить до імперії вище не названого «олігарха». І в колишньому об'єднанні відразу, скажемо так, змінилися підходи. Гроші почали рахувати по-новому — із прицілом на майбутній прибуток.

      Слід зазначити, неординарне саме по собі підприємство викликало журналістське зацікавлення не лише «газовою» темою. «Краснодонвугілля» змінило «приставку» ДП («державне підприємство») на ВАТ восени 2004-го, тобто щойно закінчився повний календарний рік його роботи в новому статусі. Тож не зайвим було дізнатися про його успіхи (або навпаки) за цей період. Генеральний директор Леонід Хлапьонов інформацією ділився охоче. З його розповіді можна було зрозуміти, що приватизація відбилася на господарстві позитивним чином. Скажімо, план минулого року значно перевиконали: замість 4,8 мільйона тонн вугілля видобули 5,2 мільйона. А на 2006-й керівництво ВАТ запланувало 5,875 мільйона тонн. Судячи з підсумків роботи перших двох місяців, завдання є цілком реальним. Суттєва ж різниця із аналогом соціалістичної доби полягає в тому, що й понадпланове вугілля треба комусь збувати, а з приходом на «Криворіжсталь» Лакшмі Міттала на українському ринку коксу здійнялася легка паніка: мовляв, іноземець переходить на імпортну сировину.

      Прямо питати про перспективу втрати вітчизняного ринку збуту в Хлапьонова не довелося. «Генерал» сам повідомив, що з початком нового року «Краснодонвугілля» вперше у своїй історії почало експортні операції: триває відвантаження Новолипецькому металургійному комбінату 30 тисяч тонн концентрату — очищеної на збагачувальних фабриках до експортних кондицій вугільної маси. «Минулого місяця відкрили валютний рахунок; уже отримали близько 2 мільйонів гривень у валюті, і плануємо в цьому місяці, — є така домовленість, — відвантажити ще 30 тисяч тонн нашої продукції», — зазначив Леонід Юхимович. І додав: «Це свідчить про те, що ми трішки переглянули показники сірки, вологи тощо».

      Природно, таке відкриття не могло не викликати запитання про самостійність ВАТ у його комерційній, зокрема й зовнішньо-торговельній політиці. На що Хлапьонов прямо не відповів, зате непрямо підтвердив існування проблем на ринку коксу: «Щодо збуту ми дуже тісно працюємо із власником, враховуючи, що він має коксохімічні та металургійні заводи. У цьому сенсі немає проблем. А що стосується Новолипецька... Це вперше таке було: в нас на складах накопичилося до 200 тисяч тонн — у період, коли металурги слабкіше працювали. Росіяни самі звернулися до нас із проханням допомогти. Ми й почали вантажити».

      Імпортна складова також збільшилася. Раніше гірники вимушено підтримували вітчизняного виробника. За старої влади на Луганщині це означало — шукали партнера в межах рідної області. Сьогодні ж краснодонці в усьому виходять з економічної доцільності. Наприклад, відмовилися купувати конвеєрну стрічку Лисичанського заводу гумово-технічних виробів — підприємства, яке було привласнене свого часу наближеним до колишнього керівництва області місцевим міні-олігархом. Підприємство закуповує стрічку і власне конвеєри в Польщі. Розмови про повітовий патріотизм на «капіталістів» враження не справляють. Чи можуть відмовитися краснодонці від продукції заводів власного олігарха, який контролює значну частку вугільного машинобудування, — про це запитати не дозволила елементарна ввічливість.

      Те, що капіталіст рахує кожну копійку, зрозуміло. Краснодон цікавий тим, що тут доводиться зважати на спадкові копійки соціалізму. Наприклад, за законом, кожний шахтар, який мешкає в будинку з пічним опаленням (переважно приватному), безплатно отримує майже шість тонн вугілля щороку. Ставши приватним, ВАТ «Краснодонвугілля» від цієї практики не відмовилося, однак почало наводити в цій сфері лад. І відразу з'ясувалося, що пільгове вугілля отримували більше ніж тисяча «мертвих душ». Це — на сто тисяч населення, значна частина якого давно споживає газ. Хтось на таких оборудках заробляв до півтора мільйона гривень на рік.

      Ще одна «родима пляма» соціалізму: приватне ВАТ — чи не єдине в галузі, яке запровадило тарифну сітку оплати праці, виходячи із законодавчо встановленого рівня мінімальної зарплати 350 гривень на місяць. «Державні» шахтарі про це можуть тільки мріяти. Як і про темпи підготовки нових лав. Якщо в цілому по області прохідники долають близько третини необхідних «метрів» капітальних підземних виробок, то на шахтах Краснодона проходять саме таку їхню кількість, скільки потрібно, аби не турбуватися про завтрашній день. І ще трішки — для запасу міцності. Та й ті сотні мільйонів, що спрямовують на придбання нової техніки, теж гарантують ритмічну роботу шахт. Пан Хлапьонов стверджує, що якби не ці витрати на розвиток, підприємство було б прибутковим. Але поки що воно належить до категорії «планово збиткових». Очевидно, власника такий стан речей влаштовує. Експорт металу покриває всі проміжні збитки.

      Серед інших прикладів капіталістичного «обліку та контролю» — перехід на власну воду з підземних джерел, адже шахтарі — це ще й, до всього, геологи, і знайти підземні джерела води для них — не найскладніша проблема. Застосування багатотарифних лічильників електроенергії також варте наслідування. Уночі електрика коштує дешевше, і всі найбільш енерговитратні операції тут тепер намагаються проводити саме вночі. Для цього й потрібен особливий облік.

      Усе це стосується економії коштів, тоді як утилізація газу обіцяє чисті прибутки. Це видається тим актуальнішим, що наступним об'єктом програми стала набагато потужніша шахта «Суходільська-Східна». Реконструкцію котельні на цьому підприємстві фахівці харківського «Котлоенергопроекту» спроектували й провели за 40 днів. Інакше кажучи, роботи почалися у другій половині січня, а рішення остаточно визріло, очевидно, дещо раніше — приблизно у ті дні, коли «Газпром» демонстративно закручував вентилі на українському напрямку...

      Проект цікавий тим, що реалізація його відбувається за власні кошти. Котельня дуже велика. До того щоденно тут спалювалося по вагону — 69 тонн — вугілля. Утім цим проектом амбіції керівництва ВАТ не обмежуються. «Дебіт» газових свердловин на шахті такий, що дозволить у недалекому майбутньому перевести «Суходільську-Східну» на власну електроенергію. «Блакитного палива» має вистачити надовго. За підрахунками фахівців, на 300 мільйонів тонн розвіданих запасів вугілля запаси газу становлять 2 мільярди кубометрів. Наступною в програмі стане шахта «Самсонівська-Західна», яка в перспективі є ще потужнішою і за вугле-, і за газовидобутком. Як очікується, прибутки тільки першої черги на «Суходільській», після відшкодування витрат, сягнуть 3,4 мільйона гривень на рік.

      Характерний штрих. Газоповітряну суміш зі свердловини до котельні подають звичайним трубопроводом, а от теплоізоляція в нього не зовсім звичайна. Вугільники використали спеціальне покриття thermal coal виробництва США — те саме, яким вкривали знамениті космічні «човники» НАСА. Звичайно, воно дуже дороге, однак усе пізнається в порівнянні. Стандартний шар thermal coal — 0,4 міліметра, й оброблення кожного метра труби обійшлося замовникові в суму від 200 до 220 гривень. А от якби використали звичайну в таких випадках скловату, то довелося б викласти по 280 гривень за метр.

      Космічні технології — це сила.