Встає «Зоря» в імлі холодній...

      Наступного року Луганськ святкуватиме 35-річний ювілей чемпіонства улюбленої команди. У 1972 році вперше в історії чемпіонатів СРСР золоті медалі виборов клуб, «прописаний» не в Москві і навіть не в столиці союзної республіки. На жаль, «Зоря» не те, що не зуміла закріпити успіх, а доволі скоро зникла з очей союзного, а потім і українського вболівальника — покинула вищу лігу, а деякий час навіть перебувала і в другій. Сьогодні луганська команда грає в першій лізі і має шанси повернутися до української еліти. Якби не найбанальніша проблема — фінансова.

* * *

      Колишнє «кучмівське» керівництво області старанно мавпувало сусідів-донеччан, у тому числі в галузі футболу. Зусиллями голови обласної держадміністрації Олександра Єфремова для команди вдалося знайти грошовитого спонсора (подейкували, що ту компанію очолював його син), однак на її грі це позначилося не надто помітно. На початку 2005-го Олександр Сергійович iз відомих причин змушений був піти з посади. І відразу в команді почалися негаразди. Переважно фінансового плану — спонсор «чомусь» різко втратив інтерес до перспективної команди. «Регіонал» Єфремов спробував було побудувати на цьому контрпропагандистську гру проти нової «помаранчевої» влади в області, однак тодішній голова ОДА Олексій Данилов відкрив таємницю попереднього «спонсорства» — і наче бабця пошептала: Єфремов миттєво забув про колись улюблену команду і навіть під час виборів боявся торкатися цієї теми.

      Сам Данилов спонсора десь знайшов, але він виявився навіть більш утаємниченим, ніж єфремовський. А президентом ФК «Зоря» став такий собі Валерій Шпичка. Люди обізнані прямо називають його «скарбником Доброслава» — розстріляного в 1997 році місцевого «авторитета», бізнес-партнера Данилова Валерія Доброславського. Хай там як, а після приходу Шпички «Зоря» припинила програвати взагалі, та й нічиї в неї траплялися вкрай рідко. Та варто було знову помінятися обласній владі...

      Команда виступала вдало, однак знову почалися фінансові проблеми. Одного разу навіть дійшло до того, що футболісти «Зорі» не змогли повернутися додому з тренувальних зборів у турецькій Анталії. Шпичка десь зник, а тренер не мав грошей заплатити за готель і квитки на літак. Довелося втручатися главі облдержадміністрації.

      Тепер з'ясувалося також, що гравцям заборгували зарплатню за чотири місяці (приблизно стільки часу Москаль очолює ОДА), і взагалі все важче стає знайти гроші на виїзну гру. Подав голос Данилов — повідомив, що за його «губернаторства» команда жодного разу не програвала. Навіть Єфремов «розперезався». І Москаль не витримав...

* * *

      Зустріч із вболівальниками «Зорі», керівництвом клубу й головою Луганської обласної державної адміністрації відбулася на трибунах стадіону «Авангард». Спочатку довго й плутано розповідав про свої «досягнення» Валерій Шпичка (перед тим його тривалий час не могли знайти ані уболівальники, ані журналісти). Якщо коротко, то президент пояснював, чому гроші з одних статей видатків (зарплата) доводилося перекидати на інші (оплата готелів, трансферів і таке інше). До того ж, за словами Валерія Пантелійовича, у клубу є великі борги ще з 2004 року (привіт Єфремову-молодшому?). Завершив свій спіч Шпичка доволі оригінально: «Ця метушня йде з листопада минулого року. Багато хто просто зацікавлений, аби за «губернатора» Геннадія Геннадійовича Москаля команда не вийшла до вищої ліги. Є такі темні сили, які цього не хочуть».

      Що це за сили, промовець не став уточнювати, тому світло на ситуацію довелося проливати Москалю.

      Якщо не згадувати назв задіяних у «схемі» фірм, справа виглядає так. Акції клубу передавалися від однієї компанії до іншої, потім деякі з них самоліквідовувалися, і в підсумку —всі 100 відсотків пакета опинилися в руках усього однієї фізичної особи — Сергія Мішньова. Вболівальники при цьому повідомленні захвилювалися і почали вимагати, аби власник вийшов на «авансцену». Але доповідач їх розчарував: Сергій Олексійович не може предстати перед громадою з надто поважної причини...

      За даними голови обладмiнiстрацiї, пан Мішньов, 1959 року народження, живе в райцентрі Новоайдар і працює у відділі постачання фірми «Агротон»... вантажником. З ним Валерій Шпичка колись навчався в одному ВНЗ. Цією обставиною Геннадій Москаль і пояснює, чому футбольний клуб опинився під контролем Шпички: колишній однокурсник подарував.

      Де ж сам власник?

      «У результаті нервового зриву, викликаного відсутністю засобів до існування та особистими проблемами, він зловживає спиртними напоями, — повідомив Москаль. — Пішов у запій, вийти з якого самостійно не в змозі. В матеріальному плані Мішньов забезпечений нижче середнього рівня, доходів, окрім зарплати, не має».

      А взагалі Москаль вважає, що футбольний клуб не має бути проблемою влади: якщо за Єфремова «Зорі» жилося добре, то навіщо треба було щось міняти? За його словами, місцеві бізнесмени готові допомогти, але не знають, кому давати гроші. У всякому разі вантажникові з Новоайдара ніхто і копійки не дасть. Власне, і його однокурснику — теж.

      Водночас присутній на зустрічі власник ЗАТ «Термо» Олександр Паршин підтвердив свою готовність фінансувати «улюблений клуб». Серед інших потенційних спонсорів голова облдержадміністрації назвав сіверськодонецький «Азот».

      Перевага цих структур перед даниловськими і навіть єфремовськими в тому, що їх знають на Луганщині (та й в Україні) практично всі — на відміну від Сергія Мішньова. Тому вболівальники одностайно й оплесками підтримали пропозицію Москаля: Шпичці — написати заяву про складення з себе повноважень президента «Зорі», а віце-президенту Юрію Севастьянову — перебрати їх на себе.

      За даними обласного голови, борг клубу сьогодні становить 2,5 мільйона гривень, а на його балансі є лише один автомобіль ВАЗ.

* * *

      Після того, як завершили свої виступи вболівальники, голова ОДА запропонував створити чотиристоронню комісію, в якій iнтереси влади представлятиме його перший заступник Олександр Кобітєв, бізнесменів — Паршин, клуб — президент та віце-президент, а прості любителі футболу нехай самі виберуть зі свого середовища п'ятьох чоловік. Заперечень не виникло, і Шпичка, побачивши цю картину єднання Москаля з народом, погодився нарешті передати клуб в інші руки. Хоча й не забув при цьому натякнути, що встиг витратити на процвітання луганського футболу шалені гроші. Утім уболівальникам його прощальна промова не надто сподобалася.