Їй судилося зростати у важкі повоєнні часи, до того ж, у восьмилітньому віці залишилася без мами й тата, під опікою бабусі Василини — дуже доброї і мудрої жінки, котра мешкала у селі Годи Коломийського району. Від неї і набиралася розуму, вчилася газдувати так, як це здавна робили юні галичанки. Та чи не найвиразніше у Галинчиних дитячих спогадах зафіксувалися тодішні особливо урочисті передвеликодні клопоти.

У традиціях кожного розташованого в Карпатах населеного пункту є щось своє, особливе, чого ніде більше не побачиш і не почуєш. Але мало якому гірському селу чи присілку випала честь мати власну писанкарську школу з характерним лише для цієї місцевості кольором та орнаментом. До таких щасливців належить Чорний Потік — віддалене село, що розкинулося обабіч однойменної річечки.Тутешні писанки зазвичай мають чорне тло, на якому зображені як прості композиції з листочків, квадратиків, ромбиків, кружечків, так і складніші, навіть — церкви. Чорнопотоцькі писанки великі за розмірами, або, як тут кажуть, лабаті, та цінуються на рівні із знаменитими космацькими, які розписують у сусідньому Косівському районі.