Куди не поглянь — скрізь, як оті гриби після дощу, з'являються різноманітні університети, які навіть і акредитації можуть не мати, проте кожного року наполегливо випускають тисячі «кваліфікованих» працівників.
Один із них — комерційний Інститут масової комунікації при Київському національному університеті ім. Шевченка, заснований у 2003-му. Цього літа ІМК зібрав неабиякий урожай, аж 60 чоловік. Чому стільки дітей подалося в комерційний ВНЗ? Просто під час вступних іспитів на факультет журналістики КНІ майже всіх розумних дітей нахабно «валили». Можливість навчатися втратили всі, у кого не було прохідної такси (кажуть, 5 000 доларів). Ось так батьки та діти кинулися до дверей ІМК, повіривши рекламним обіцянкам та спокусившись на вп'ятеро меншу ціну.
Проблеми з'явилися одразу. Та ще й які: ми опинилися на вулиці. Проте директора ІМК пана Різуна це зовсім не цікавило, адже ще при вступі нас попереджали, що інститут гуртожитком не забезпечує. В той час, коли інші декани з останніх сил намагаються хоч якось вирішити таку болючу проблему, як житло, наш лиш у сотий раз переконує, що гуртожиток, як і новий корпус для журналістів, колись збудують.
Ми вже давно «дістали» своїх столичних друзів, напрошуючись щодня хоча б на одну нічку, а знайти квартиру за помірну плату, як кожен переконався на власній шкурі, просто нереально. «Відрити» малесеньку кімнатку десь поблизу Троєщини за ціною 250 гривень — це щастя, але навіть таких грошей у більшості студентів Інституту масової комунікації, на жаль, немає.
Щомісячне підняття квартирної плати, причіпливі господині квартир та їхнє цілковите небажання приписати нас хоча б на час навчання в місті Києві — це ще «квіточки» порівняно з тим, що сталося, коли у нашого однокурсника виникли проблеми зі здоров'ям.
На початку листопада одному хлопцю із нашої групи стало дуже погано, але допомогти йому, як з'ясувалося, не хотіла жодна київська поліклініка. Столиця не бажала безкоштовно лікувати «лімітників», у неї і без того безліч пацієнтів. Університетська ж поліклініка заявила, що ніякого Інституту масової комунікації вона буцімто не знає, а покращити стан змученого студента зможе тільки певний грошовий вклад.
Тепер на нас чекає нове випробування. Керівництво вирішило нас остаточно доконати, переселивши до радіофізичного факультету. Похмурі стіни, температура, яка не перевищує 15 градусів у сонячні дні, відсутність обіцяного могутнього матеріально-технічного потенціалу, невеликих груп, широкої мережі баз практик — це те, до чого ми змушені тепер звикати.
Звернення з листом-протестом до директора особливих результатів не дало. Він із сумом повідомив, що «10 усміхнених франклінів», які наші батьки платять за навчання, не вистачає на нормальне функціонування інституту. А його заступник пан Нівалов відреагував на наше звернення інакше, обізвавши нас брехунами і підкресливши, що ми навіть цього не варті.
Моя оповідь не є сенсаційною новиною для суспільства, проте це правдивий опис ситуації, в якій формується частина нової генерації журналістів. І, можливо, якщо про це почують, хтось зможе уникнути наших помилок. Маю надію, що своє начання продовжу.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
