О танець, ти — спорт!

      Спортивний танець здобуває в Україні все більшу популярність — зараз уже фактично немає жодного міста, де не було б секцій танцювального спорту. У Києві нараховується приблизно 70—80 клубів спортивного танцю, утім, це не так і багато, якщо зважити на те, що, скажімо, ця цифра перевищує 400—500. Водночас велика проблема українського танцювального спорту — розрізненість і навіть взаємопоборювання клубів та тренерів. «У нас дуже багато всеукраїнських і регіональних танцювальних організацій, але при цьому не вироблені єдині правила для змагань. Кожна організація представляє саму себе, і спроби створити єдину повноважну національну структуру закінчуються невдачами», — говорить Владислав Пігулевський, президент Ліги танцю України, однієї з багатьох таких організацій.

      Минулих вихідних Ліга танцю допомогла в організації юнацької першості Києва. Близько двохсот танцювальних пар — школярі віком від 8 і до 16-17 років — зібралися в залі «Дансінг куїн» геолого-розвідувального технікуму, аби в чесній боротьбі виявити кращих. Змагання проводилися згідно з правилами Міжнародної федерації спортивного танцю (IDSF) і стали великим кроком уперед у справі об'єднання танцювального спорту України. Владислав Пігулевський коментує: «Ми дуже раді, що цей турнір пройшов у рамках державного календарного плану комітету фізвиховання й спорту Міністерства освіти й науки за підтримки його столичного управління. На цей чемпіонат з'їхалися тренери й учасники, які раніше разом не збиралися й не змагалися. Можливо, подолавши протистояння, ми прийдемо до державного відрегулювання спортивного танцю — з єдиними правилами, єдиним регламентом змагань, єдиними нормативами».

      Основне завдання організаторів танцювального спорту в Україні — щоб він справді розвивався як вид спорту, а не просто бальна хореографія. І це логічно: якщо діти, юнаки, дорослі змагаються, маючи на спинах номери й отримуючи оцінки, — це вже спорт, а не бал. Залишається «дрібниця» — відійти від суб'єктивізму в суддівстві й виробити єдині точні критерії арбітражу (пов'язані з рівним триманням корпусу, правильною постановкою стоп, потраплянням у ритм, артистизмом, а не подобається — не подобається). Однак наразі турніри, в тому числі й міжнародні, відбуваються і не за зовсім усталеними правилами. Українці за кордоном багато перемагають на рівні дітей і юніорів, але до старшого віку успішність знижується — серед дорослих значно вища конкуренція. «Іноді даються взнаки й необ'єктивне суддівство, і конкуренція на виїзних змаганнях між різними українськими клубами», — пояснює пан Пігулевський.

      А юнацька першість столиці стала справжнім святом для учасників та численних глядачів. Змагання відбувалися у п'яти вікових категоріях у різних класах за двома програмами — латиноамериканською, більш спортивною, та європейською, більш класичною.

      Жваві та ритмічні виступи струнких дівчат і хлопців стали наочним доказом корисності спортивних танців — сплаву спорту, мистецтва, виняткової краси і здоров'я.

ДО РЕЧІ

      Спортивні танці — заняття корисне й красиве, але водночас недешеве. Середня ціна за місяць групових тренувань — 100-120 грн., індивідуальні заняття оплачуються додатково. Зважте на високу ціну  оренди залів, а також на пошиття чи купівлю привабливих костюмів — суконь, фраків тощо (хоча, кажуть організатори, слід прагнути до їхнього спрощення і здешевлення, як це роблять на Заході для більшої рівності спортсменів-танцюристів в очах арбітрів). Вхід на юнацький чемпіонат Києва коштував для глядачів (а це, в основному, батьки, родичі й друзі учасників) 20 грн. — врахуйте вартість залу, організаційне забезпечення тощо.