Бунт пікселя,

      За жанровими ознаками новий роман Марини і Сергія Дяченків «Дика енергія. Лана» (грандіозна презентація його відбувалась у п'ятницю, 14 квітня, в рамках цьогорічного «Єврокону») чогось принципово нового не пропонує. Письменники використовують естетичну модель під назвою «антиутопія», добре відому і багаторазово випробувану як у фантастичних, так і в політичних романах, причому нерідко обидва різновиди між собою тісно переплітаються. Для цього досить порівняти «Дику енергію» з класикою жанру — наприклад, із «Ми» Євгенія Замятіна, «1984» Джорджа Оруелла чи «О, дивний новий світ» Олдоса Хакслі, — як жодних сумнівів у генезі твору не залишиться. Втім устократ важливіше не те, що з попереднього досвіду використовується, а як саме це робиться. І, ясна річ, з якими поправками на новітні наукові і технічні реалії.

      Утопічна картина світу на початку роману нагадує гігантську матрицю майже на все небо, у якій більшість людей працює пікселями. Кожен із них не самоцінна, повновартісна особистість, а всього-навсього picture element — елемент зображення, що міняє колір відповідно до ритму поданих команд. Усі вони абсолютно контрольовані, бо щовечора їх вмикають на годину до енергомережі для заправки. Варто індивіду в чомусь завинити, як його штрафують, позбавляючи енергетичної дози, і до ранку він уже не доживає.

      Згідно з жанровими канонами, хтось із персонажів мусить спробувати вийти за рамки нормативної поведінки, яку приписують всюдисущі анонімні контролери, і врешті-решт або програти, або перемогти Її Величність Систему. В «Дикій енергії» ця роль випадає головній героїні на ім'я Лана. Вона поступово звільняється з-під тотальної влади, відкривши джерело енергії у самій собі, і кидає виклик усталеному порядку речей. Піксель піднімає бунт. Майстерно вибудувана сюжетна інтрига тримає читача в напруженні впродовж усіх чотирьохсот сторінок твору, який за центральним персонажем мимоволі примушує провести ще одну паралель із літератури останніх десятиліть — із романом «Чуття снігу фрекен Смілли» данця Петера Хега.

      Як і кожний талановитий твір, «Дика енергія» не зводиться до самих лише описаних подій. Це водночас гігантська метафора, яка по-своєму інтерпретує вічну тему особистості і маси (чи, якщо хочете, митця й аудиторії, яскравого індивіда й міщанського середовища et cetera). Бо весь отой світ пікселів живиться енергією, видобутою з людей: «Із тих, хто любить жити. Хто любить життя. Хто сильний». Саме вони йдуть у топку Заводу — виробника енергії. «Перемога» Лани у цій схемі взаємин принципово нічого не міняє.

      І ось тут ми наблизились до ще одного аспекту книги — до її власного життя в читацькій аудиторії. Тут уже починають працювати закони функціонування масової літератури у тісному переплетінні з шоу-бізнесом. Бо — нікуди від цього не дінешся — книжка мусить бути продана, а тому художня органічність авторського замислу мусить тісно переплітатися з точним прагматичним розрахунком на подальшу розкрутку. Здається, у випадку з «Дикою енергією» знайдено низку вдалих ходів. Наприклад, те, що прототипом головної героїні Дяченки обрали співачку Руслану (люди, які з нею добре знайомі, відзначають подібність характерів Руслани і Лани). Закономірним став і хід у відповідь — Руслана, якій сподобався роман, спеціально до «Єврокону» підготувала за його мотивами концертне шоу на кшталт мюзиклу, що триватиме понад годину. «Дика енергія» стає продовженням «Диких танців».

      Презентація обох мистецьких проектів відбувається одночасно, а затим вони вирушають у самостійну дорогу аудиторією, взаємно перегукуючись і взаємно підсилюючись: читачів це має заохотити прослухати музичне шоу і купити диски, слухачі мають зацікавитись книжкою і теж її придбати.

      Зі свого боку вінницьке видавництво «Теза», яке підготувало україномовний варіант «Дикої енергії» (в перекладі Лесі Ворониної та Івана Андрусяка), теж зробило не зовсім звичний хід — випустило роман одразу в двох обкладинках з різним художнім оформленням. І тепер парі навколо того, який із двох ликів поліграфічного Януса виявиться комерційно успішнішим, додають проекту невеличкої інтриги.