Її називають «Едiт Пiаф французького тенiсу». Можливо, це порівняння не зовсім коректне, бо в житті славетної співачки було значно більше трагізму, ніж у ще досить короткій спортивній біографії Амелі Моресмо — дівчини, яка нині є першою ракеткою світу. Водночас і в Амелі були свої злети й падіння, перемоги й розпачі. Лідерка світового жіночого тенісу не приховує, що вона — лесбіянка, але тепер, обпікшись на приватному житті, вже й не виставляє це напоказ, як робила раніше. Водночас багато хто вважає: краще така зірка, працьовита й спортивна, ніж секс-бомби на кшталт Курникової й Шарапової, котрі заробляють не так ракеткою, як своїми сексі-формами.
26-річна Моресмо — висока й кремезна, вона має очевидний маскулінний імідж і при цьому вміє зберегти славетний французький шарм. Але на корті, ясна річ, перевагою Амелі є насамперед сила й мужність. «Я зараз відчуваю, що справді доміную в жіночому тенісі», — каже француженка. «Вона грає, як чоловік», — кажуть про неї суперниці.
Тенісом Амелі захопилася у 4 роки, коли стала свідком фіналу «Френч оупен» між співвітчизником Яніком Ноа та Матсом Віландером. Уже згодом вона взяла епатажного Яніка за взірець і навіть брала в нього уроки психологічної стійкості, вже коли ветеран відійшов від професійних виступів, а Моресмо продовжувала торувати шлях до зірок.
Цього року збулася її мрія — Амелі виграла свій перший «Великий шолом», «Аустреліен оупен». Після нього перемагала на турнірах серії WTA в Антверпені й Парижі. Нещодавно ж, уже після того, як удруге стала першою ракеткою світу, Моресмо з тріском вилетіла з півфіналу престижного турніру в Маямі, поступившись росіянці Кузнєцовій (1:6, 4:6). Це ще один доказ того, що Амелі ще не є такою великою тенісисткою, як, скажімо, недружня до неї Хінгіс чи «колега» по «цеху» тенісних сексменшин Навратілова. Найвидатніша Моресмо наразі лише в масштабах Франції. Але вона обіцяє вдосконалюватися й надалі, не зважати на уколи злостивців і перемагати.
Пропонуємо до вашої уваги портрет зірки, складений із фрагментів її інтерв'ю сайту АmelieМauresmo.fr, газетам «Екіп» та «Телеграф».
— Амелі, першого разу ви були лідеркою світового рейтингу впродовж п'яти тижнів. Як ви вважаєте, протягом якого часу вдасться протриматися на вершині тепер?
— Я не знаю. Це не те, що обтяжує й займає всі думки. Усвідомлення себе першою ракеткою не заважає, скажімо, керувати автомобілем чи готуватися до наступного матчу. Я б не сказала, що для мене найважливіше у житті — це зберегти цей титул. Але водночас, було б приємно утримати його так довго, як тільки можливо. З іншого боку, значно важливіше — посідати це місце за підсумками всього сезону, а не після кількох проміжних турнірів.
Я пам'ятаю, що півтора року тому, коли я вперше очолила рейтинг WTA, це було щось надзвичайне. Відчуття захвату, польоту! Але тоді я добре розуміла, що така першість не буде тривалою. А зараз моя перевага над іншими стійкіша і солідніша, більш контрольована мною.
— Як ви ставитеся до своєї нинішньої популярності у Франції?
— Спочатку було важко. Як поводитися? Як реагувати на знаки уваги? Але тепер усе чудово — я знайшла своє місце у французькому суспільстві , і я щаслива. Я подобаюся людям за те, що роблю, і це дуже добре. Але я не задираю носа і працюватиму далі. Після перемог виникає бажання до наступних звершень, зупинятися не хочеться, і при цьому розумієш, що слід виснажливо працювати й далі.
— Як гадаєте, на наступному великому турнірі колеги простелять перед вами в роздягальні червоний килим?
— Та що ви, звісно, ні! Хоча, коли я перемогла на відкритому чемпіонаті Австралії, дуже багато тенісисток вітали мене, казали, що це супер. Дуже приємно отримати високу оцінку саме від колег — від людей, які найкраще можуть оцінити якість гри і гравця «зсередини». Таке визнання тішить, тим паче що походить воно не лише від тих колег, з якими я давно в дуже добрих стосунках.
— Амелі, відомо, що деякі тенісистки насторожено (чи як це ще можна сказати?) ставляться до вашої орієнтації. Зокрема, Мартіна Хінгіс свого часу назвала вас «наполовину мужиком»...
— Деяким тенісисткам, мабуть, просто необхідно ненавидіти своїх суперниць. Спочатку така «увага» мене непокоїла, навіть лякала. Я не могла зрозуміти, як люди можуть бути такими грубими, але згодом — просто подорослішала, стала вищою від цього.
Але так, як ви кажете, до мене ставилися років шість тому. Я стільки всього зробила, так багато домоглася з тих пір. Я знайшла себе і як жінка, і як тенісистка. У мене тепер зовсім інше життя. Моя орієнтація вже мало кого обходить — люди бачать у мені передусім тенісистку. Водночас і я тепер не роблю своє особисте життя відкритим для інших, як це було раніше. І я не знаю, чи повезу свою подругу на Уїмблдон. Побачимо. Але я точно знаю, що захищу її від лихих людей.
— На відміну від багатьох інших спортсменів, ви відомі своєю громадянською позицією...
— Так, навіть перебуваючи на турнірах у США, я в інтерв'ю висловлювалася проти війни в Іраку. І я пишаюся тим, що позиція нашого президента Ширака — не вводити французький контингент в Ірак.
Загалом, я намагаюся цікавитися багато чим, крім тенісу. Ми живемо в маленькому світі — не складно бути обізнаною на тому, що відбувається навколо. Іноді це страшно.
— Теніс — цікава гра. А чи цікавлять вас якісь інші ігри?
— Звичайно. Наприклад, пасьянс «Солітер» — у дорозі я його постійно розкладаю на своєму ноутбуці. Отримую велике задоволення й від інших картярських розваг, зокрема таро, белоту. На багатьох турнірах ми з Себастьяном Гросжаном та Арно Клеманом (два провідні французькі тенісисти. — Авт.) віддаємося цій забаві ледь не кожної вільної хвилини — збираємося й ріжемося в карти. Звичайно, кожен намагається махлювати (посміхається). Словом, карти — це для мене великий викид адреналіну. Але безпосередньо перед матчем цим краще не займатися, щоб не втратити концентрацію.
А ще я люблю «Скраббл» (англійська назва гри, яку ми знаємо як «Ерудит» — складання кількома гравцями на дошці літер у слова, що перехрещуються. — Авт.). Можу віддаватися цій грі годинами поспіль, коли перебуваю на відпочинку. Але моя вам порада: потрібно тримати під рукою словника, щоб перевірити, чи справді існує те слово, яке викладає із літер ваш суперник. Бо можна такого наскладати...
— Ви спортсменка, але водночас француженка. Як ставитеся до вина?
— Я відкрила для себе вина, насамперед червоні, кілька років тому. Багато моїх друзів теж є шанувальниками вин, і мені подобається спускатися у свій погрібець у женевському будинку й оцінювати колекцію пляшок, яку я назбирала. Ну й, звісно, споживати. Це величезне задоволення й релакс — повернутися з турніру, скликати друзів за стіл, розливати вино по келихах. І щоб кожен намагався вгадати, вино якої марки й витримки йому дісталося.
Скажімо, Янік Ноа (найсильніший французький тенісист минулого десятиліття. — Авт.) відкрив для мене бургундське — «Романе-Конті». Чудовий смак. Хоча мені все ж більше подобається бордо, особливо «Мотон Ротшильд», «Полак емейзінг» 1986 року. А ще згадую незабутні екскурсії на виноградники в місцевості Помероль — це щось особливе...
— Цікаво, а якою велика тенісистка є на кухні? Ви взагалі готуєте?
— Ну, я не назвала б себе найкращим кухарем у світі. Хоча маю кілька фірмових страв, які мені подобаються, і я їх із задоволенням готую. Це телятина у вершковому соусi з грибами, бретонські тістечка, які наша сім'я смакувала на свята, сендвічі з сиром і шинкою, які готувала мама... Люблю французьку кухню. Також мені подобаються суші, надто ж каліфорнійські роли.
ДОСЬЄ «УМ»
Амелі Моресмо
Народилася 5 липня 1979 р. в Сен-Жермен-ан-Лайє (Франція).
Резиденція — Женева (Швейцарія).
Зріст 175 см, вага 69 кг.
Незаміжня.
Професіональна тенісистка, впродовж кар'єри (з 1994 р.) виграла загалом 22 «одиночні» титули під егідою WTA й 1 — у парі. У січні 2005-го перемогла на своєму першому турнірі серії «Великого шолома» — відкритому чемпіонаті Австралії.
Перший номер рейтингу WTA з 13 вересня 2004 р. (впродовж п'яти тижнів) і з 25 березня 2006 р.
Контракт на спортивний одяг і взуття — «Рібок», ракетки — «Данлоп».
Улюблені заняття: серфінг, пиття чаю й гарячого шоколаду, щоденне прослуховування музики всіх напрямів і стилів, машини і швидкість.
Улюблена книжка з прочитаних останнім часом: «Ангели й демони» Дена Брауна.