Шотландський актор Роберт Карлайл відомий передусім як один із найяскравіших екранних негідників сучасного кіно. Діапазон його ролей коливається від священика-гомосексуаліста до канібала. Досить навести як приклад лише три його святенницькі ролі: невиправний наркоман-психопат Франко Бегбі у стрічці «На голці», анархіст Ренард, головний противник Джеймса Бонда (Пірса Броснана) у фільмі «І всього світу замало» та чи не найбільший гад новітньої історії Адольф Гітлер у телефільмі «Гітлер: світанок зла». Картину доповнює кінопроект «Торгівля людьми», в якому Карлайл виконує роль російського мафіозі в Америці, що поставляє жінок та дітей у підпільні борделі США й Азії. Серед його жертв і головна героїня цього фільму — 16-річна дівчина з Києва.
За цими підлотними ролями якось забуваються фільми, в яких актор виконує ролі простих людей: добрих і слабких, милих і закоханих. Таким був його герой Джордж у фільмі «Пісня Клари», звичайний британський водій автобуса, який закохався в дівчину з Нікарагуа, поїхав за нею та потрапив у вир громадянської війни. Його герой Газ у чудовій комедії «Чоловічий стриптиз» (1997) був одним із кількох звичайних шотландських безробітних, котрі в пошуках заробітку вирішили організувати сценічну групу для роздягання за гроші. Сьогодні одному з провідних британських акторів виповнюється 45 років.
Роберт Карлайл, якого друзі з дитинства називають просто Боббі, народився у столиці Шотландії Глазго і виховувався батьком Джозефом. Мати Ліз Макдональд залишила чоловіка та сина, коли останньому було лише чотири роки, і відтоді вони її не бачили. Карлайл-старший був художником-декоратором і приймав замовлення на оформлення вітрин магазинів чи театральних вистав. Полишений під опіку батька хлопчик у дитячі та юнацькі роки об'їздив iз ним усю країну. Дитинство Боббі було бідним, але веселим. Карлайл-старший хіпував і часто жив із сином у комунах хіпі. Боббі до цього часу із вдячністю згадує батька і стверджує, що став актором під впливом його артистичної натури.
Боббі, залишивши школу в 16 років, також почав працювати декоратором, а зі своїм шляхом у житті остаточно визначився після прочитання п'єси Артура Міллера «Тяжке випробування». П'єса справила на нього таке враження, що хлопець зумів роздобути грант на навчання в Королівській Шотландській академії музики й драми. Після здобуття акторської освіти він разом із чотирма іншими акторами заснував театральну компанію «Рейн дог» («Дощовий собака»), назва якої запозичена з назви пісні улюбленого американського барда, актора та рок-співака Карлайла — Тома Вейтса. Роберт і зараз залишається власником цієї авангардної театральної компанії, яка здійснює найрізноманітніші постановки, від «Польоту над гніздом зозулі» до «Макбета». Він є співвласником (спільно з режисеркою Антонією Берд) британської незалежної кінокомпанії «Чотири дороги» («Фор вейз»).
У кіно Боббі дебютував 1990 року. На цей час у його доробку більше 40 кіноролей. Більшість із них (за винятком бондівського фільму) — у низькобюджетних британських або незалежних американських фільмах. При цьому працює на повну котушку: досить сказати, що, готуючись до ролі бездомного у фільмі 1993 року, Роберт п'ять діб ночував із бомжами на вулицях Лондона. Але останнім часом помітно, що Боббі «зрадив переконанням» і все частіше з'являється у високобюджетних голлівудських стрічках.
З 1997 року Карлайл одружений із художницею-гримером Анастасією. «Ми познайомилися під час зйомок фільму «Божевільний». Я грав маніяка, який вбиває поліцейського, а вона гримувала мене. Якщо хтось може зацікавитися мною у такому гримі, то він повинен дійсно любити мене», — розповідає актор. Пара має трьох дітей. Народження останньої дитини у січні цього року збіглося зі смертю батька актора.
«Можливо, що акторство є найкращою у світі психотерапією. Ти можеш викинути багато бруду з себе на знімальному майданчику, тому приходиш додому на ніч зовсім чистим».
«Я відчуваю, що телебачення дає більшу творчу свободу, ніж кіно. На телебаченні ти маєш більше часу, щоб розбудовувати персонаж свого героя від серії до серії».
«Більшість моїх екранних героїв є представниками робітничого класу. Мені це середовище добре знайоме, тому грати їх легко. Я зростав у робітничих кварталах Глазго, і цей досвід добре прислужився мені».
«Сценарій направляє актора в одному напрямку, а я, якщо лиш маю змогу, прямую в протилежному. Я намагаюся вустами розповідати одну історію, а очима — іншу. Я вірю, що більш цікавим завжди є те, що не було сказане».
«Я вважаю, що кожен актор має своє число дублів на знімальному майданчику, яке йому подобається. Деякі актори готові знімати одну сцену хоч цілий день, інші не витримують більше двох дублів. А моє персональне улюблене число дублів — чотири. Все це залежить від режисера. У Кена Лоуча мені доводилося робити по 32 дублі».
«Чим темніший характер мого персонажа, тим цікавіший він мені».
«У цьому бізнесі потрібно постійно вчитися, бо якщо ти зупинишся, він викине тебе».
«Не те щоб я не хотів бути славетним, але я не почуваюся комфортно зі славою. Я ненавиджу світові знаменитості. Ненавиджу, якщо це в будь-якій мірі буде стосуватися і мене особисто. Я вам не блазень. Якщо ти дозволиш поставити себе в таку позицію, то зіпсуєш усе, що робиш».
«Родина. Ось що у цьому світі винятково моє. Сім'я є найважливішою річчю у моєму житті. Я насолоджуюся своєю роботою, але надвечір найбільше прагну повернутися додому».
«Є такий хлопець — Роберт Карлайл, а є такий хлопець, якого звати Боббі. Так ось, хлопець на ім'я Роберт Карлайл працює на мене».
Вибрана фільмографія:
2005 — «Школа танців Мерилін Хотчкісс»
2004 — «Мертва риба»
2003 — «Гітлер: світанок зла»
2002 — «Чорне й біле», «Одного разу в Мідлендсі»
2001 — «Остання війна», «51-й штат»
2000 — «Є тільки один Джиммі Грімбл»
1999 — «Прах Анджели», «Людожер», «І всього світу замало»
1998 — «Дивлячись за Джо Джо»
1997 — «Чоловічий стриптиз»
1996 — «Трейнспоттінг» («На голці»), «Пісня Клари»
1993 — «Бути людиною»
Нагороди:
Британської кiноакадемiї БАФТА-1998 — за найкращу чоловічу роль («Чоловічий стриптиз»);
БАФТА-1999 — за найкращу чоловічу роль («Дивлячись за Джо Джо»);
ІФТА-2000 — за найкращу чоловічу роль («Прах Анджели»);
1999 — орден Британської Імперії за театральну діяльність.
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
