Шотландський актор Роберт Карлайл відомий передусім як один із найяскравіших екранних негідників сучасного кіно. Діапазон його ролей коливається від священика-гомосексуаліста до канібала. Досить навести як приклад лише три його святенницькі ролі: невиправний наркоман-психопат Франко Бегбі у стрічці «На голці», анархіст Ренард, головний противник Джеймса Бонда (Пірса Броснана) у фільмі «І всього світу замало» та чи не найбільший гад новітньої історії Адольф Гітлер у телефільмі «Гітлер: світанок зла». Картину доповнює кінопроект «Торгівля людьми», в якому Карлайл виконує роль російського мафіозі в Америці, що поставляє жінок та дітей у підпільні борделі США й Азії. Серед його жертв і головна героїня цього фільму — 16-річна дівчина з Києва.
За цими підлотними ролями якось забуваються фільми, в яких актор виконує ролі простих людей: добрих і слабких, милих і закоханих. Таким був його герой Джордж у фільмі «Пісня Клари», звичайний британський водій автобуса, який закохався в дівчину з Нікарагуа, поїхав за нею та потрапив у вир громадянської війни. Його герой Газ у чудовій комедії «Чоловічий стриптиз» (1997) був одним із кількох звичайних шотландських безробітних, котрі в пошуках заробітку вирішили організувати сценічну групу для роздягання за гроші. Сьогодні одному з провідних британських акторів виповнюється 45 років.

Зірковий музикант — це не тільки той, хто співає/відкриває рот під фонограму чи пише музику/тексти. Він — народний улюбленець і відповідає чеховським критеріям про «все прекрасне»: подекуди секс-символ, креативна, неординарна особистість, людина з активною життєвою позицією. Нам важливо слухати полум'яні проповіді музичних зірок із революційних сцен, дивитися, як вони готують у кулінарних телешоу чи читати/дивитися їхні інтерв'ю. Хоча, узагальнено кажучи, насправді ми повинні тільки слухати їхню творчість. Подекуди це «жовтий» інтерес, але часто думається, що людина, яка створює ТАКУ музику й пише ТАКІ тексти, в житті має бути ще цікавішою.
Одна з найкращих російських музикантів Юлія Чичеріна здавалася такою. Її пісні завжди актуальні, вони — окрема, створена маленькою принцесою Юлею планета. Тут пронизане радіохвилями «жареное сонце больших городов» дозволяє купатися у фонтанах, смішити перехожих і не вірити в старість. Утім там «бывает только зима и лето», а значить — «ночью, понурившись, по темным улицам, по грустным улицам — одна», і «в долгом пути» «рисую на обрывках облаков свои желания». Але образ не вийшов цілісним і повноцінним. Юля-музикант і Юля-особистість, як виявилося, різні люди. Перша — приїздить до Києва доволі часто, а друга ніколи тут не була. Чичеріна-музикант розповідає про себе в кожному рядку своєї пісні цілу життєву повість, Чичеріна-особистість — затворник, відповідь на питання у якого щоразу треба витягати лещатами.
Минулого тижня Юля-музикант презентувала в Києві свій новий альбом «Музыкальный фильм». Юля-особистість навіть відповіла на запитання українських журналістів. Щоправда, здебільшого коротко, ствердно або заперечливо, подекуди мугикаючи «угу» чи «и-и» — так, що в присутніх не зникала нав'язлива думка про безпідставну зверхність, якою хворіють заїжджі російські зірки.