Таких дівчат, як Скарлетт Йоханссон, у Голлівуді вдень з вогнем не знайдеш. Власне, їх і в «нормальному» житті не так уже й багато. Судіть самі: білявка з пухкенькими губами, великим бюстом і наївним дитячим поглядом у свої 20 виглядає, як Лоліта з не по роках розвинутою фігурою... Здавалося б, класичний образ дурненької «лялечки», яка крім робити очками «кліп-кліп» у бік чоловіків (із сексуально напіврозтуленим ротиком), більше ні на що не здатна. Але варто Скарлетт відкрити рота, як поблажливі посмішки з вуст чоловіків, якi вже записали її в цю «категорію», миттю злітають: дівчина, виявляється, не лише розумна, а й не по роках ерудована! Когось це, звісно, розчаровує, і з кралечки з багатообіцяючою зовнішністю співрозмовниця в його очах перетворюється на великомудру «синю панчоху». Але такі чоловіки Скарлетт і не цікавлять — вона досить розумна, аби знати собі ціну. А жінки... жінки їй заздрять. Хтось чорною заздрістю, але на них Йоханссон теж не зважає, а хтось — білою, з розумінням поглядаючи на свого хлопця, який мимоволі задивився на красиву білявку. Зрештою, не любити Скарлетт можуть тільки ниці люди, які нічого в цьому житті не добилися. Бо, крім зовнішності й розуму, в цієї дівчини є ще і щось таке, чим Бог обдаровує справді тільки обраних. У Скарлетт є ТАЛАНТ.
Найвідомішим фільмом за її участю є «Труднощі перекладу» — власне, саме після нього Йоханссон увійшла до когорти зірок. Дивно навіть, що така стрічка, яка не надто вписується у стандарти голлівудського ширвжитку, пройшла у прокаті з таким успіхом. І прикро за «Дівчину з перловою сережкою», яка з огляду на ту ж невідповідність «масовим» стандартам привернула значно менше уваги. Хоча цей фільм, у якому Скарлетт зіграла служницю знаменитого голландського художника Вермейєра, вартий того, аби похвалити і його режисерів, і виконавців головних ролей. До речі, за «Дівчину з перловою сережкою», як і за «Труднощі перекладу», Скарлетт Йоханссон отримала премію «Золотий глобус». Винятком із її «інтелектуального» доробку може стати хіба фільм «Острів», де наша героїня перевтілилася в класичну для «легкого кіно» блондинисту жінку-клона, але їй можна пробачити. Адже попереду у Скарлетт іще багато «розумних» ролей. Як, утім, і «ширвжиткових» — талант талантом, а зовнішність і «зірковість» зобов'язують...
Та не варто про сумне. Скарлетт тільки 20, і все у неї ще попереду. До речі, нещодавно чоловічий журнал FHM, який у жіночій красі таки розбирається, визнав саме її найсексуальнішою жінкою планети. Непогано починає дівчинка... До слова, у зірковій тусовці Скарлетт намагається не особливо демонструвати свої розумові здібності — точно не зрозуміють. Хоча, мабуть, це вона даремно — так і деградувати недовго. Особливо якщо часто відповідати на класичні «запитання для зірок», із якими напоготові завжди чатують журналісти «глянцевих журналів».
Інтерв'ю Скарлетт Йоханссон одному з них — американському виданню «Космополітен» — «УМ» сьогодні і пропонує вашій увазі. Тільки ж врахуйте, що до всього Скарлетт іще й дівчина доволі іронічна, а папараці й «банальних» репортерів страх як не любить...
* * *
— Скарлетт, за останні пару років ви зіграли кілька вельми «дорослих» ролей. Вважаєте себе достатньо досвідченою?
— Знаєте, коли я грала в «Труднощах перекладу», мені було всього 17. Але почувалася я вже дуже дорослою... Я щойно закінчила школу й прийняла рішення робити те, що мені завжди хотілося робити, — кіно.
— А чому ти відмовилася зніматися у фільмі «Місія нездійсненна-3» (актриса мала зіграти в цій стрічці, яка вийде на екрани українських кінотеатрів 4 травня, але в останній момент її виключили з проекту. — Ред.)?
— У нас виникли розбіжності щодо контракту. Шкода, бо я протягом тривалого часу репетирувала з Томом Крузом, і мені дуже сподобалося з ним працювати. Він лапочка. Я навіть пішла з ним до одного із сайєнтологічних центрів. Узагалі-то я працювала з багатьма прихильниками сайєнтології, тому дещо про це знаю. Том, схоже, справді захоплюється цим ученням не на жарт. А я пішла з ним тому, що коли ти з кимось працюєш, то треба знати, від чого він шаленіє.
— Про яке місце ти можеш сказати «я вдома»?
— Я купила будинок у Лос-Анджелесі, але почувалася там самотньою. Тому продала його і переїхала в «Шато Мармон» (відомий лос-анджелеський готель. — Ред.). Але й там мені було самотньо... Тоді я завела рибку — породи японська бійцівська, назвала її Кассіусом. Щотри дні чистила йому воду, але потім мені довелося на тиждень поїхати, а ті, кому я доручила доглядати за Кассіусом, жодного разу не поміняли воду. У сердешного облізла вся шкіра, і він помер. Я була просто вбита. Викопала в саду готелю величезну яму і поховала його. Не смійтеся — я розумію, що це була просто рибка, але ж вона стала мені добрим другом...
— Але ж тепер у тебе є песик Меггі, чіхуахуа?
— Так, вона така смішна! Коли мені її тільки принесли, три дні не видавала жодного звуку. А на четвертий як почала гавкати — і не перестає! Це було жахливо (сміється). Довелося відучити її гавкати взагалі. Це просто — треба вилити їй на дупу пляшку холодної води. І не боляче, і дієво (хитро примружує очі).
— Гм. Цікава техніка. Може, вона і на хлопців діє?
— Можу побитися об заклад, що таки діє. Просто на задницю. Це б змусило їх перестати скавчати.
— Якщо вже зайшлося про хлопців: скільки тобі було років, коли у тебе з'явився перший «серйозний» бойфренд?
— Чотирнадцять. Я в нього закохалася. Ти перебуваєш у перехідному періоді й почуваєшся так, ніби у світі немає нікого, хто б тебе справді розумів. І тут ти зустрічаєш ЙОГО. І ви разом починаєте відкривати речі, яких досі ніколи не знали. Такого більше ніколи не буває — тільки в юності. До речі, ми й досі з тим хлопцем товаришуємо.
— А зараз у вас є бойфренд?
— Я не хочу говорити про своє особисте життя. Я ніколи не казала, що з кимось зустрічаюся, але люди завжди самі щось додумають. Хоча не думаю, що моє приватне життя — це те, про що треба знати всім. Хіба що коли заручуся — тоді розповім, бо почуватимусь упевненою в наших стосунках.
— Мабуть, тобі неприємно постійно бачити свої фото, зроблені папараці, в «жовтій пресі»?
— О так, це завжди так виглядає... «Ой, у неї животик випирає! А подивіться, яка попа — нічого насправді симпатичного!». Дійсно дуже неприємно. Особливо якщо при цьому та «попа» обведена кружечком і на неї вказує стрілочка з надписом «відвисла попа». Тьху. Ну як можна ставитися до такого байдуже?