«Біломармурова античність» як художній еталон

      Як відомо, європейська цивілізація багатьма своїми досягненнями — від суто побутових винаходів на зразок водопроводу до поняття демократії — завдячує давнім грекам та римлянам. У художній культурі Західної Європи антична спадщина набула значення позачасової та позарелігійної системи цінностей. До художніх форм античності зверталися творці кожної нової течії у класичному мистецтві Європи, а пов'язана з античною міфологією алегорика стала загальноєвропейською універсальною художньою «мовою».

      Своєрідність художніх метаморфоз та перевтілення образів античності у мистецтві XVII—XIX ст. можна прослідкувати на прикладі вибраних творів західноєвропейської графіки та декоративного мистецтва, які презентує увазі киян та гостей столиці Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків: тут експонується виставка із символічною назвою «Античний міф». Уявлення європейців про мистецтво античного світу тривалий час грунтувалися на знайомстві з римськими копіями давньогрецьких творів, а пізніше — на інтерпретаціях майстрів Ренесансу. Наслідком цього і став міф про цілісну «греко-римську біломармурову античність», «класичні» твори якої сприймалися до кінця ХІХ ст. як художній еталон.

      Шедеври античного мистецтва не залишили байдужими і численних колекціонерів. Першокласні (а подекуди — унікальні) зразки давньогрецької розписної кераміки, скульптура етрусків та римлян, античне скло з провінцій Римської імперії займали почесне місце у зібранні засновників Музею мистецтв — Богдана та Варвари Ханенків. Вибрані твори вазопису та скульптури з цієї колекції — уособлення «колискової пори» класичного мистецтва — представлені на виставці.

      Мармурові портрети молодої жінки та юнака, виконані талановитими майстрами Давнього Риму в І—ІІ ст. ст, нагадують про те, що традиції античної пластики знаходили живий відгук у творчості європейських скульпторів: штудіювання антиків займало не менш важливе місце у їхній практиці, ніж штудіювання натури. Зразки саме римського скульптурного портрету правили за взірець майстрам доби Відродження і класицизму, які розвивали портретний жанр у нові часи.

      Вишукані давньогрецькі вази (знайдені, очевидно, в античних містах Північного Причорномор'я) — амфора iз зображенням подвигів Геракла, глек-ойнохойя зі сценою битви та чаша з мініатюрним розписом — датуються VI ст. до н. е. — саме в цей час були закладені основи для майбутнього розквіту класичного мистецтва Еллади. Невипадково було обрано для виставки й знакову форму античної кераміки — амфору, яка виступає одним із поширених «атрибутів» сучасних уявлень про культуру і побут античного світу. Так звана чорнофігурна техніка розпису ваз — з темними силуетами фігур, ніби зображеними contre-а-jour, з позначеними різцем деталями — зближує ці твори з представленими на виставці гравюрами.

      Однак найбільш символічним серед обраних для виставки антиків є, мабуть, теракотова напівфігура богині (Деметри, або Персефони) V ст. до н. е., знайдена на території античного міста Пантикапей (сучасне м. Керч) — столиці могутнього Боспорського царства. Цей образ прекрасної дівчини, створений у традиціях грецького мистецтва епохи класики з його гармонійною єдністю форми і змісту, фізичної досконалості як «дзеркала» духовної краси — втілює у собі той художній і гуманістичний ідеал, який упродовж століть залишався орієнтиром у творчих пошуках європейських митців.

      Другу смислову частину виставки складають твори європейської графіки та декоративного мистецтва XVIII—XIX ст., сюжетно пов'язані з античною міфологією, літературою та історією. Видатні майстри — Адам Барч, Франческо Бартолоцці, Схельте Больсверт та ін. — відтворили у техніці гравюри шедеври Пітера Пауля Рубенса, композиції відомої художниці Анжеліки Кауфман та низки інших живописців XVI—XVIII ст.

      Репродукційна гравюра до середини ХІХ ст. залишалася єдиним засобом розповсюдження популярних картин відомих художників. Використовуючи різні графічні техніки, майстри досягали вражаючих ефектів, відтворюючи навіть живописні якості творів! Якщо гравюра різцем та офорт давали можливість підкреслити об'ємність форм та виразність обрисів за допомогою штрихування (твори Адама Барча та Якоба Шмуцера за композиціями Пітера Пауля Рубенса та ін.), то складна техніка меццо-тинто дозволяла досягти майже живописних ефектів у передачі м'яких напівтонів, глибоких оксамитових тіней та відсутності чітких контурів (гравюри Йосифа Кларота, Роберта Лорі). Знаменитий гравер XVIII — початку ХІХ ст. Франческо Бартолоцці застосовував вдосконалену ним вишукану техніку пунктиру з її ефектом «повітряності».

      Засобами репродукційної гравюри було відтворено безліч живописних композицій з використанням античних мотивів — від любовних сцен, пригод героїв (наприклад, епізод зустрічі Енея з Венерою — такий знайомий українцям завдяки поемі І. Котляревського!) до уславлення в алегоричній формі діянь видатних правителів. У свою чергу, гравюра часто слугувала зразком для декору порцелянових ваз та сервізів. На виставці представлено зразки вишуканих порцелянових виробів провідних європейських мануфактур XVIII—XIX ст., сюжетні мотиви і прийоми декору, які також були наслідком творчого переосмислення здобутків античності.

      Діалог культур античного світу та Європи Нового часу не обмежується творами виставки. Зразки скульптурного портрету різних епох, живописні твори Пітера Пауля Рубенса, Якоба Йорданса, Франсуа Буше та інших майстрів XVIІ—XVIII ст., так чи інакше пов'язані з античною спадщиною, можна побачити в постійній експозиції Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Катерина ЧУЄВА.

P. S. Виставка працює до 1 травня.