Україні показали мету

      Олімпійський девіз «Головне — не перемога, а участь» уже давно застарів і нині підходить лише для тих учасників Олімпіад, у кого немає шансів на виграш. Для кожного справді професіонального атлета метою його життя в спорті має бути перемога. Мить, коли ти тримаєш у своїх руках медаль або кубок, до якого йшов довгі роки важких тренувань і змагань, є найціннішою для спортсмена. Заради неї, власне, все й робиться у спорті. Досягши бажаного і закарбувавши своє ім’я до книги світової історії, вже можна сказати, що ти жив у спорті недаремно.

      Найвищим досягненням для футболіста є виграш разом із партнерами по національній збірній чемпіонату світу і підняття над головою відповідного золотого Кубка. Упродовж трьох останніх місяців головний трофей світового футболу мандрує планетою, аби надати можливість якомога більшій кількості любителів гри номер один на власні очі побачити жадану статуетку.

      У мандрівку земною кулею Кубок світу вирушив уперше. До цього він ніколи не залишав кордони держав, де відбувалася світова першість, або країн-чемпіонів, яким довіряли зберігати трофей до наступного мундіалю.

      Нині на своєму шляху він побуває на п’яти континентах (крім Антарктиди) — у 31 місті 29 країн. Пощастило й нам: 1 квітня Кубок світу був виставлений на оглядини в столичному Українському домі, де кожен бажаючий міг оцінити його красу.

      Трофей прибув до Києва ввечері 30 березня, після чого Кубок із великою помпезністю представили журналістам. Статуетка заввишки 36 см і вагою 4,97 кг, виготовлена з  золота, справляє враження своїм блиском і... мініатюрністю. Особливо в порівнянні з Кубком чемпіонів або Кубком УЄФА. Привабливо виглядають дві малахітові стрічки, на яких є таблички для карбування назв країн — чемпіонів світу. Місця там вистачить до 2038 року. Що буде далі, наразі невідомо. Та й до того часу цей витвір потрібно зберегти, адже його попередника — золотий Кубок із богинею Нікою, який отримали  на зберігання бразильцi, — свого часу викрали й переплавили.

      Присутній на церемонії головний тренер збірної України Олег Блохін не захотів доторкнутися до Кубка світу — погана прикмета. Зате знову поскаржився на свої біди: відсутність товариських матчів для команди, незадовільна форма більшості гравців і необхідність надати лист збірної до ФІФА вже 15 травня. А чи не єдиним українцем, який таки доторкнувся до статуетки, став «спортивний» міністр Юрій Павленко. Попри заборону речника світового туру Кубка світу Емануеля Марадаса Павленко, наче неслухняний школяр, поклав свою руку на «ювелірний виріб» уже через кілька секунд після того, як разом із Блохіним зірвав з нього покриття.

      Простим уболівальникам, які прийшли в Український дім подивитися на трофей, забороняли не те що торкатися, а й фотографуватися на тлі Кубка. При цьому було дозволено знімкувати його фотоапаратами й мобільними телефонами просто так, без людей у кадрі.

      Уже сьогодні на жаданий трофей дивитимуться в Лісабоні, а далі транзитом через Афіни Кубок 10 квітня прибуде до кінцевої зупинки своєї мандрівки — Риму. Після цього побачити трофей можна буде вже в Німеччині, де за два місяці і шість днів розпочнуться баталії чемпіонату світу.