«Як думаю про те, що я тут бачила, не можу спати»

      Пані Зеня Черник народилася в Україні. І хоча вже давно живе у США, про Батьківщину думає завжди. Вже 15 років вона займається тут благочинністю — допомагає українським лікарям, хворим малюкам, сприяє покращенню іміджу нашої України в своїй державі, шукає небайдужих, які спільно з очолюваною нею благодійною організацією «Українська Федерація Америки» намагаються допомогти українцям. Зараз вона співпрацює з Фондом «Україна 3000», головою наглядової ради якого є Катерина Ющенко, і плекає дуже оптимістичні плани щодо нашої країни: уже найближчим часом по всій Україні будуть створені сімейні клініки (це передовсім стосується українських сіл), де буде все необхідне, та центри очистки й переливання крові. Про благодійність по-американськи та патріотизм по-українськи із пані Зенею Черник говорила кореспондент «України молодої».

«Ми створили коаліцію із 250 організацій і сприяли відміні поправки Джексона-Веніка»

      — Пані Зеню, Україна не є для вас чужою, але все ж тепер далекою країною. Як склалося, що ваш життєвий шлях знову перетнувся із нашою державою? 

      — Я в Україні народилася. Батьки мої виїхали, коли мені було два роки, — вони не хотіли жити під тодішнім режимом. І виросла я в Польщі. Потім виїхала до Америки й відтоді, коли я живу там, ми організовуємо різні акції. 15 років тому створили благодійну організацію «Українська Федерація Америки» (її засновником був чоловік пані Зені, Лесько Черник, теж американець українського походження, лікар-хірург. — Авт.) й почали надавати інтенсивну поміч — у той час якраз було чимало проблем, пов'язаних із Чорнобильською катастрофою, — з'явилося багато хворих дітей. І наша організація спонсорувала лікування, оперування українських дітей із різними пухлинами в Америці. В Україні було тяжко лікарям працювати — їм потрібно було допомогти. Тоді ми на 11 мільйонів доларів надіслали медичних інструментів, ліків, підручників. Пізніше ми взялися за переклад американських книжок в Україні, аби дати можливість працювати українським видавництвам. Це класичні підручники з медицини, економіки, перекладні словники. Ми спроваджуємо українських лікарів до Америки на стажування, привозимо сюди американських експертів. Організовуємо спільну роботу, коли виникає у тому потреба. Так було у Львові під час трагедії на Скнилівському летовищі, під час авіашоу. Ми маємо можливість надіслати експертів і необхідні ліки та обладнання. Якщо в копальнях виникають проблеми, ми теж допомагаємо. Оплачуємо молодим талановитим українським людям стипендії, щоб вони могли навчатися за кордоном. Велика частина нашої діяльності стосується також контактів із американськими конгресменами та сенаторами, ми їх інформуємо щодо важливих українським подій, сприяємо підтримці України, її ролі на світовій арені, підтримуємо імідж держави. Наприклад, ми зібрали 250 організацій, які створили коаліцію (із ініціативи Надії МакКоннел, яка є президентом Фундації Україна—США) і сприяли відміні поправки Джексона-Веніка, яка є дуже важливою для України та її участі на світовому ринку товарів. Ми займаємося такими речами, як Голодомор: збираємо експонати, підтримуємо виставки...

«Сільські лікарі матимуть інтернет»

      — А ваша нинішня співпраця із Фондом «Україна 3000» чого саме стосується?

      — Передовсім охорони здоров'я. Ми вперше зустрілися з Катериною Ющенко у Філадельфії. Тоді ми запросили пані Катерину на медичну конференцію, де були присутні президенти фармацевтичних груп, представники лікарень, — зійшлися, аби послухати, які є проблеми в Україні, чим можна допомогти. Тепер же у Києві, пiд час мiжнародної конференцiї «Партнерство заради здоров’я», обговорювали наші конкретні пропозиції — що ми могли б зробити. Наступна зустріч — це вже початок конкретної роботи. Наша спільна програма стосуватиметься організації сімейний клінік по українських селах. Спочатку хочемо почати зі східної України — Донецьк, Луганськ, Харків. Ми будемо всюди допомагати, але передовсім хочемо почати зі сходу, бо там дуже складна ситуація. Ми будемо робити клініки по всіх областях однаковими, щоб лікарі мали усе необхідне. І ще ми хочемо забезпечити лікарів інтернетом, щоб вони мали контакт із зовнішнім світом і не були такі ізольовані, а в разі необхідності могли проконсультуватися з колегами, отримати пораду. Інша програма стосуватиметься створення центрів по всій Україні, де перевірятимуть кров на наявність СНІДу, гепатиту інших недуг і де безпечно можна було переливати кров. Організовуватимемо донорство на волонтерських засадах. У цiй програмi панi Катерина Ющенко дуже iнiцiативна.

      — Ви відчуваєте різницю в підході до благочинності в Українi останнім часом?

      — Я можу сказати: наша організація існує вже 15 років, і багато вже зроблено. Але це вперше за весь цей час влада розуміє вартість людського життя, і вона з нами активно співпрацює — допомагають контактами, зустрічаються. Нинішня влада має бачення, що потрібно зробити, щоб підняти рівень життя. Ми дуже задоволені цією співпрацею і захоплені їхнім ентузіазмом. Ми зустрінемося невдовзі з пані Катериною Ющенко і матимемо всю відпрацьовану програму. Із тими корпораціями, які ми заангажували по всьому світі, зможемо зробити багато.

      Добре, що пані Катерина ініціювала світовий з'їзд різних організацій, експертів, лікарів, шпиталів, які роками допомагають Україні, — кожен з нас робить свій маленький внесок, індивідуальні проекти. Дуже багато людей допомагає Україні, але не видно того, бо кожен робить своє. Пані Катерина  організувала таку собі мережу, за якою кожен із меценатів підтримуватиме один одного, і кожна поміч для України матиме своє місце у цій сітці. Ми маємо світові фундації, які даватимуть на це кошти. Це Фонд Білла Гейтса, великі нафтові компанії, фармацевтичні фірми. Ми зробили таку собі мозаїку: за кожну програму відповідає певна компанія, фінансує її. Але програма буде зроблена цілісна.

«Ми починаємо конкретну роботу в червні»

      — Які ще проекти ви плануєте втілити в життя?

      — Діагностичні центри, соціальна опіка, реабілітація наркоманів (Білл Гейтс, до речі, спонсорує дуже багато таких програм). Ми співпрацюватимемо з Києво-Могилянською академією, де будуть вчитися молоді люди за фахом  «соціальний працівник»,  і ті фахівці, які отримають такий диплом, будуть експертами у цій сфері. Маємо намір запобігати недугам — надавати усю необхідну інформацію для людей, аби вони більше знали про хвороби — як їх лікувати, які є симптоми, як уберегтися. Такі проекти впроваджуватимуть експерти, які вже мають результати своєї праці по всьому світі. Ще, на мою думку, в Україні дуже важливо змінити право. Багато фондів можна було б створити в Україні, якби не оподатковувалася благодійність. Тут є чимало  компаній, які могли б допомагати, але немає підтримки: якщо вони заробили суму в 1000 доларів і 500 віддали на благодійність, то вони повинні платити податок із 500, а не 1000 доларів. Якби право було змінено, тоді Україна сама б мала достатньо ресурсів і фондів, щоб впроваджувати багато благодійних програм.

      — А існують якісь часові межі? Коли ці проекти почнуть діяти?

      — Звичайно. 1 червня, у День захисту дитини, ми матимемо чергову зустріч із партнерами з кожної області, які дадуть директиви: де і що ми маємо робити. З червня ми починаємо конкретну роботу. Дотепер ми зустрічалися, щоб довідатися, які є проблеми, потім зустрілися, аби сказати, що саме ми спроможні зробити і як. Тепер же пристаємо до діла. 

«Мої сини на Майдані разом із українцями зустрічали Новий рік»

      — Розкажіть більше про себе, хто ви за фахом? Про родину...

      — Я за фахом лікар, займаюся недугами нирок і підвищеним тиском крові, людьми, які потребують діалізу, пересадки нирок. Я працюю у кількох шпиталях околиці Філадельфії вже 38 років. Тепер же планую передати практику комусь іншому, аби мати більше часу для впровадження благодійних проектів в Україні. Я маю близнюків-синів, вони народилися в Америці — їм уже 37 років. Вони приїздили сюди, в Україну, були спостерігачами під час виборів, стояли на Майдані, зустрічали там Новий рік і  дуже-дуже окрилені Помаранчевою революцією... Зараз вони теж багато допомагають Україні, беруть участь у різних програмах.

«Лікарі в Українi не мають нічого, щоб допомогти людям у критичній ситуації, але роблять дива»

      — Ви багато разів були в Україні, багатьом людям допомогли. Чи могли б розповісти, що найбільше вас вражає під час таких поїздок?..

      — Я могла би, тільки зараз буду плакати.... (пауза). Брак усього... Українські лікарі працюють із нічим і дива роблять!.. Я певна, що люди, які хочуть допомагати, повинні приїхати й подивитися на все це... Як думаю про те, що я тут бачила, не можу спати... Коли ми попереднiй раз, у грудні, тут були, наш водій розповів про свою 15-річну племінницю, яка отримала сильну інфекцію у кров — їй довелося ампутувати ноги. Я зустрілася з нею, щоб з'ясувати, чим можу допомогти: лежала ця дівчинка на звичайному ліжку зі звичайною крапельницею, — нічого більше лікарі вже не могли для неї зробити. Ноги її не гоїлися, бо вона не мала всіх необхідних ліків — батьки не могли їх купити, не мали грошей... В Америці є шпиталі, де приймають таких дітей. І ми спровадимо її до Америки, щоб їй підібрали протези, які згинаються, і щоб вона могла нормально ходити...

      Лікарі в Україні не мають нічого, щоб допомогти людям у критичній ситуації. Але роблять дива... Наша організація спонсорує виїзд американських студентів до України, у села, для сприяння сімейній медицині. Після такої ротації, я вам скажу, кожен американський студент повернувся іншою людиною. Бо вони навчили оживляти свої вуха, очі й руки, щоб зробити пацієнту діагноз. В Америці лікарі ставлять діагноз завдяки апаратурі, і багато хто з них не може обстежити пацієнта, бо вони мають стільки технологій, що це їм не потрібно. Повернувшись з України, американські студенти навчилися обстежувати пацієнтів iз тим, що мають при собі. Вони своїм колегам розповідали, і ті не могли повірити, що лікар може правильний діагноз поставити без обладнання, без нічого! Але по багатьох українських селах немає лікарів, немає кому працювати. Потрібно допомогти й усе змінити.

«Українська діаспора в Америці — дуже жертовна і щедра»

      — Скажіть, чи багато американців українського походження зголосилися допомогти Україні? Чи багато їх у вашій команді?

      — Звичайно! Американська діаспора є дуже щедрою. Дуже мало є таких людей, які не займаються благочинністю. Навіть старенькі люди, які відкладають гроші на своє забезпечення, віддають ті кошти. Дуже жертовна діаспора і дуже багато людей допомагає. Але я знову кажу: тієї допомоги не видно, бо вона не організована, немає системи. Тому наша програма має завдання створити структуру, яка б дала можливість, коли ми вже відійдемо від справ, українцям самим продовжувати ці програми.

      І раніше багато допомагали. Але ми не мали співпраці з владою.  Вперше влада з нами співпрацює і каже, як потрібно, як найліпше допомагати. І є надія, що з цього щось буде. Але треба, щоб люди трошки набралися терпiння, бо через ніч нічого не зміниться. І має бути поміч від самих людей.

ДО СЛОВА

      До вищезгаданих програм Фонду «Україна 3000» і в Україні долучається чимало інституцій  — це і Міністерство охорони здоров'я, Інститут підвищення кваліфікації медичних працівників у Харкові, Інститут  законодавчих передбачень і правової експертизи (він надає юридичний супровід проекту). Почесний президент останнього Василь Костицький (доктор юридичних наук, професор) зауважує, що про благодійників із «Української федерації Америки» в нашій державі майже ніхто не знає, бо вони ніколи не афішували свої благородні справи. «Ці люди працюють в Україні багато років, — каже Василь Васильович, — вони свого часу привезли в Україну цілий літак «Мрія» гуманітарної допомоги і могли, спокійно одягнувши медаль за благочинність, заспокоїтися, але працюють і далі. Вони втілили чимало унікальних проектів: федерація, наприклад, завдяки американським меценатам українського походження привезла в Україну словники Вебстер (це тлумачний словник американської мови) і роздала ці книжки навчальним закладам України, передала їх і в Міністерство закордонних справ. Один такий словник коштує 60 доларів, а було їх тисячі... Тепер же вони працюють над іншими проектами, які дуже важливі для нашої країни. За що їм величезне спасибі».