Кіно й політика схожі тим, що їхні головні гравці мають найбільші глядацькі аудиторії, і ці гравці з обох сцен намагаються переконати простих людей у правдивості створюваних ними «світів ілюзій». Ясна річ, у змаганні двох гігантів впливу на громадську думку першість належить політиці, оскільки саме політики мають найдієвіші важелі впливу на суспільство. Тому не дивно, що окремі люди кіно, бажаючи не лише промовляти до мас, а й реально керувати ними, йдуть у політику.
На пострадянських теренах найяскравіші приклади «ходіння» кінематографістів у політику дала Росія. Російський кінорежисер, сценарист, актор і поет Станіслав Говорухін, відомий постановкою фільму «Місце зустрічі змінити не можна» та низки інших радянських кінохітів, вирішив, що слави культового режисера йому недостатньо, тому в 1993 році «перекваліфікувався» в депутати Держдуми Росії. У 2000 році Говорухін навіть балотувався на пост президента Російської Федерації (щоправда, набрав лише 0,44% голосів).
Станіслав Сергійович відомий як запеклий російський націоналіст та адвокат дій кремлівської воєнщини в Чечні. Навіть потерпів «за ідею»: у 1995 році під час зйомок пропагандистської кіноагітки про чеченську війну його знімальна група була обстріляна в Грозному партизанами. Говорухін отримав наскрізне вогнепальне поранення верхньої правої литки, й пізніше лікарі змушені були ампутувати йому ногу.
Інший відомий носій російської імперської ідеї — кінорежисер Нікіта Михалков — на таку пряму посвяту «отечеству» не відважився. Він активно вертівся в політичних колах, на виборах 1995 року балотувався до Держдуми за списком партії «Наш дім — Росія». Але впродовж кількох місяців перебування у парламенті Михалков не дуже переймався політичними справами, тому його місце за принципом ротації зайняв інший член НДР. Перед виборами-2000 ходили чутки, що Михалков збирається балотуватися на пост президента, однак цього не сталося. Ймовірно, «патріот» вирішив не переходити дорогу такому гідному кандидату, як колишній офіцер КДБ Володимир Путін.
Та, звісно, найяскравішими прикладами «ходіння» кінозірок у політику є не російські. Що вже казати про знаних українських акторів (на виборах-2006 хіба що Анатолій Хостікоєв пройшов за списком БЮТ до Київради). Лузерам варто рівнятися на Захід.
Американець Рональд Рейган мав репутацію пересічного актора, який виступав у другорядних ковбойських фільмах, проте в анналах історії він залишиться як один із найуспішніших президентів США ХХ століття.
А ось Джозеф Естрада був відомий як найпопулярніший актор Філіппін, який у січні 2001 року обійняв посаду президента на хвилі тривалого невдоволення народу корумпованою попередньою владою. Улюблений філіппінцями «красунчик» за короткий час перебування у президентському кріслі встиг зарекомендувати себе як безпробудний алкоголік та розкрадач держбюджету. Народ, принаймні його більшість, усвідомив помилку, тому знову вийшов на вулиці і добився проведення дострокових виборів. На них перемогла Глорія Арройо, а її головним суперником був інший місцевий «кіноідол», актор Фернандо По-молодший. Цього разу філіппінські виборці не відважилися віддати свою долю в руки екранного героя.
А, мабуть, найвідомішими постатями світу кіно, які знайшли себе у великій політиці, є Шон Коннері, Гленда Джексон та Арнольд Шварценеггер.
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
