Урозмовах про те, як так сталося, що в Україні Помаранчева революція таки перемогла, а в Білорусі зазнала поразки, прозвучала думка, що в нашій країні таке стало можливим з тієї причини, що тут завжди було дуже сильне дисидентське коріння. Таке сильне, що навіть потужна сталінська машина і послідовники тоталітарних диктаторських ідей не змогли знищити тих, хто заявив про свою незгоду з панівним режимом і про своє право на самоідентифікацію.
Про людей, які стали персонами «нон-грата» у власній країні, які утворили «мордовсько-пермську українську діаспору» за колючим дротом, і які проклали дорогу майбутньому — нова документально-публіцістична серія каналу «1+1» — «Дисиденти». Режисери Олександр Фролов, Віктор Шкурін та автор сценарію Ігор Малишевський продовжать цикл «Україна ХХ вік» розповідями про важливі історичні етапи розвитку нашої країни. Хрущовська відлига, зруйнована «залізна завіса», посмертні реабілітації та десталінізація спровокували появу нового покоління: Івана Дзюби, Ліни Костенко, Григора Тютюнника та багатьох їхніх соратників, яких згодом назвуть «шістдесятниками». Несподівані подальші репресії оголили прошарок незгодних людей, переважно представників культури, чия громадянська та етична позиція не збігалася з панівною ідеологією. Поняття «дисидент» стало судовим вироком.
Зйомки фільмів плануються в Києві, Львові, Одесі, Дружківці та селі Гатне, а також — у Росії та Ізраїлі. За словами авторів, документальну розповідь про дисидентський рух в Україні супроводжуватимуть коментарі учасників подій, мікропортрети найяскравіших особистостей: Василя Стуса, Михайла Хейфіца, Сергія Параджанова, В'ячеслава Чорновола та інших.
Після того, як київський психіатр Семен Глузман відмовився написати під диктовку КДБ брехливий діагноз генералові-дисиденту Петру Григоренку, лікар сам опинився за гратами. Арешти йшли один за одним. Засуджений до смертної кари лідер Української Робітничо-Селянської спілки Левко Лук'яненко два місяці чекав у камері смертників на виконання вироку, аж поки страту замінили на п'ятнадцять років ув'язнення.
«Ми покажемо, з якою люттю режим зводив рахунки з дисидентами за допомогою закритих судових процесів, таборів, гебістських «психушок», — говорять режисери. Методи протистояння тодішньому офіційному догматові кожен обирав свої. Хтось вдавався до публічного самоспалення, хтось виїжджав за кордон, хтось ділився чесними роздумами на кухні. А дехто, як, скажімо, члени Гельсінської групи, продовжували активно діяти навіть у місцях позбавлення волі. 1975 року в Гельсінкі на зустрічі представників тридцяти трьох країн Європи генсек Л. І. Брежнєв підписав історичний міжнародний документ, в якому, крім визначення післявоєнних кордонів, йшлося також про те, що «кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх волевиявлення». Здавалося, що настала друга «відлига», та насправді це була ілюзія. Слідом за правозахисниками з кола академіка Сахарова було засновано Українську громадську групу сприяння виконанню гельсінських угод і під декларацією підписалися всі члени УГГ. Так, наче власноруч склали список до Луб'янки.
Цього року наша держава відзначатиме п'ятнадцяту річницю проголошення своєї Незалежності, що її так прагнули тисячі людей, яким і присвячено цей новий документальний проект.
Анастасія СВЄТЛОВА.