Останнім часом в Україні з'явилися дві книги, головною героїнею яких є леді Ю чи просто Юля (за якою безпомилково можна вгадати екс-Прем'єра Юлію Тимошенко). Йдеться про книгу Юрія Рогози «Убити Юлю» та Марії Матіос «Містер і місіс Ю в країні укрів». Невеличку книгу Матіос видала поважна львівська агенція «Піраміда», Рогози — не менш відоме та успішне харківське видавництво «Фоліо». Схоже, що видавництва, відчуваючи кон'юнктурність моменту, вирішили заробити на цікавості людей до досить закритих та неприродно підгримованих у рекламних роликах політиків.
Питанням залишається, чи замовляють такі тексти самі політики, про яких пишуть письменники, чи це письменники відгукуються образами (наголос на першому складі!) на сучасну дійсність. Марія Матіос відповіла на запитання журналістів, що особисто не зустрічалася ні з Ющенком, ні з Тимошенко. Більше того, їй це ні до чого, бо писала вона про своє уявлення, про те, як вона як письменниця бачить драматичні по своїй суті — спочатку партнерські, а тепер конкурентні — стосунки Ющенка і Тимошенко. Також Матіос привабив образ сильної жінки.
І лауреат Шевченківської премії 2004 року за прекрасну і дуже сильну книгу «Солодка Даруся» написала про «тендітну жінку», яка не побоялася вступити в чоловічу гру (стати до танцю «Аркан»). Місіс Ю тут і Орлеанська діва, остання надія покинутого напризволяще своїми слабкими або продажними правителями народу, і козачка, яка порядкує у господі свого чоловіка, доки він їздить світами та гуляє на Запоріжжі, і — що найцікавіше — вона ангел пахощів із книги Зюскінда «Парфумер». Таке використання чужого тексту (в книзі його подано російською мовою без лапок) Матіос пояснила постмодерними тенденціями у своїй прозі та тим, що він дуже гарно «лягав» саме в те місце тексту.
І у Рогози, і у Матіос образ Юлі, чи місіс Ю, не має тіней — він світлий, як білі передвиборчі намети і плакати Тимошенко. Саме тому виглядає доволі пласким і неправдоподібним. Якраз саме тому в читача відразу виникають думки про замовність такого тексту. Тим більше що й інші деталі анітрохи не суперечать «офіційній версії» помаранчевого розколу-розлучення. І у Рогози, і в Матіос головними злоробами є «любі друзі», які планомірно планують знищення симпатичної і чесної жінки-прем'єра, містер Ю не хоче їм вірити, проте вони його знають краще, тож переконують прилюдно лінчувати помічника, якому головна людина країни не так давно ставила найвищу оцінку. Відмінність книжок лише у тому, що у Матіос кінець книги натякає на щасливе завершення — вони знову будуть разом, у Рогози — надія на людей, які все розуміють та прийдуть самі. Книгу Рогози не рекомендовано читати неповнолітнім, оскiльки його герої говорять не літературною, а звичайною мовою політиків штибу папи — з матюками.
Чи можуть допомогти політикам набрати зайві бали художні тексти? Судячи з книги Чемериса, написаної про скромного і простого хлопця Вітю Януковича напередодні виборів 2004 року, для частини людей із сіл та містечок книга може справді стати «наставником і порадником». Проте, судячи з практики того ж Чемериса, люди більш-менш обізнані з політичним процесом (а зараз, дякувати вільнішій пресі, таких більше, ніж раніше) не змінюють свою точку зору про політика, але можуть змінити про письменника.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
