Полювання на Руслану

      Користуючись нагодою досі майже не реальної, але в майбутньому, треба сподіватися, звичної присутності вдома народної артистки і заслуженої фурії країни, орденоносця української музики, а, враховуючи довжину волосся і кількість амбітних проектів, що під ним ховаються, справжньої літаючої голови — співачки Руслани, «УМ» затягла її в «Зірковий день». Як справжній Близнюк за гороскопом, Руслана — багатогранна (але має і роздвоєння особистості), демократична (але природна цікавість змушує її аналізувати, розщепляти, поєднувати, знову роз'єднувати і, врешті, захоплюватися чимось ще) та працьовита (рідко дає собі перепочити). Отож зараз вона має новий «проект» — політичний, і до вчорашнього дня їздила країною з програмою «Русланині університети» в підтримку партії «Народний союз «Наша Україна», у списках якої вона балотується під п'ятим номером. Одним з останніх міст, де мала «викладати» кандидат у народні депутати, був Житомир. Там ми і намагалися вполювати дичину.

Особливість національного мисливства

      Нею (особливiстю), звісно, стало очікування на зірку. Хто б сумнівався, що Руслана запізниться? Студенти Житомирського державного технологічного університету чекали сумлінно — спочатку у великій аудиторії, а потім, очевидно, зрозумівши, що місця малувато, в актовій залі. В руках тримали флаєри з зображенням зірки з піднятою догори рукою, у помаранчевому светрі і написом: «Я створила себе і творю своє майбутнє! Я змогла — зможеш ти!». Руслана вийшла з чорного «Мерседеса» в супроводі охоронця і рішучими, як завжди, кроками попрямувала до дверей універу, на ходу поправляючи навушник-мікрофон і слухаючи «доповіді» організаторів та своєї команди. По дорозі хтось із працівників сказав: «Обережно, Руслано Степанівно!» і «я чуть не впала» — цей випадок вона повторюватиме потім усім житомирянам, які звертатимуться до неї на «Ви», запевняючи, що: «Це буде для мене найбільшою карою».

      «Повірте, ми просто долетіли з Києва до Житомира, і зараз у нас буде найкраща зустріч з усіх!» — дістала студентам зірку з неба Руслана. Але тоді прийшов ректор. Мельничук Петро Петрович сказав, що «Євробачення» він дивився, але так довго чекати бажання немає, а в кабінеті у нього лежить букет троянд: «Це вам (сміх у залі). І, значить, через годину я вас чекаю у себе. Проректоре Галино Андріївно, ви відповідаєте!». І година почалася.

      «Я готова сьогодні відмовитися від європейських справ, що я і зробила, — розповіла студентам Руслана, — перервала європейський тур, запис альбому в Маямі, не завершила монтаж кліпу, альбом і турне ми переклали на осінь, а презентацію соціального проекту проти торгівлі людьми і нове відео — на квітень. Я хочу вислухати ваші зауваження та побажання і в свою чергу розповісти детальніше про політичні і не тільки плани на майбутнє. Не те, що за мене напишуть у газетах чи створять політтехнологи, а те, що ви почуєте безпосередньо від Руслани. Бо останнім часом з'явилося багато таких шаманів, які гарно шаманять те, що їм вигідно. Без табу. Записки. Мікрофон. Я (показує на себе). Ви (показує в залу) і сьогоднішня наша фантастична зустріч».

      За найцікавіші запитання, які писали на папірцях, отримували подарунки: пакунок iз CD Руслани та глиняні дзвіночки. Цього разу найкращим визнали запитання про язичницькі мотиви у творчості співачки. «Зараз дуже глибоко вивчаю дохристиянську епоху, в основі наших звичаїв і традицій лежать язичницькі вірування, які також є нашою культурою». Репліка у відповідь: «Моя дружина — перуанка, і вона сказала, що хоче приїхати в Україну, туди, де є такі люди, як Руслана».

      Загалом задані запитання, за словами команди туру, були однакові в усіх містах — зазвичай політичні і «про депутатське майбутнє». Отож Руслана — дика і не потерпить людини, яка вказуватиме їй, що і як робити, в усьому розбереться сама, тому не варто думати, що нею будуть маніпулювати. А соціальними проектами займається співачка вже давно, тому не слід говорити, що може лише співати і у Верховній Раді влаштує «Дикі танці»: була в НАТО, двічі — в Європарламенті, зустрічалася з головою ОБСЄ, Тоні Блером та іншими («Коли я з'являюся в Європі, всі кажуть: це — новітні українські піар-технології»).

      Звичайно, вона не схожа на людину, яка змінить свою манеру поведінки чи одягу тільки тому, що потрапить до парламенту. В Конституції не написано, в якому вигляді потрібно ходити. І навіть якщо півпарламенту впаде від її одягу, Руслану це мало хвилюватиме, головне, щоб звертали увагу на її ініціативи. «І хай мій стиль одягу нагадує їм, що існує ще й молодь, яка потребує стипендій (навмисна пауза, оплески) — реакція така собі (піднімає палець угору). Підняття стипендій до прожиткового мінімуму (знову пауза, оплески гучніші). Це одна з тих речей, які я збираюся відстоювати. Крім того, я б хотіла ініціювати закон про меценатство: якщо підприємство декларує готовність вкласти свої кошти у культурно-мистецький проект, його позбавляють податків. Це загальносвітова практика, таким чином піднімається російське кіно, прикладів багато. Також я б хотіла розставити крапки над «і» у захисті авторських прав. Ми продали півмільйона примірників «Диких танців» в Україні (навмисна пауза, оплески). А тепер увага: ми продали півмільйона ліцензійних «Диких танців» (знову пауза, оплески сильніші). А тепер ще раз увага: ми сплатили при цьому всі податки (оплески, сміх). І я знаю, що зазвичай тут говорять: «Ну і дурна». Тепер цей приклад можна наводити для всіх, хто називає Україну піратською країною без майбутнього для закону про авторські права. Тобто ми задекларували потужність і перспективу українського ринку... це вже за мною «в кабінет»? О, Бо...

      Знову прийшов ректор. Цього разу тримаючи за спиною червоні троянди. Руслана: «Яку пісню ви хочете, щоб я зараз... (ректор, який піднімався по східцям на сцену, махає рукою, розвертається, і починає спускатися вниз) ...заспівала вашому ректору?» (він знову міняється на обличчі і міняє траєкторію переміщення). Руслана голосить: «О-о-о-о-й-й-й...» (ректор вкотре повертається і жартома закриває вуха). З традиційними «цьом-цьом-пока-пока» співачка і її команда виходять через чорний хід.

Танець з вовками — 2

      Біля машини, яка стоїть біля одного з агітаційних наметів на вулиці, зірку перехоплює літній чоловік з червоним носом, він вхоплює її руку і довго не відпускає, врешті бажає всіх благ і цілує тричі, крізь зуби вигукуючи: «Коля... Григорович... ну ти бачиш, що я роблю?» Поки Григорович повертається, Руслана вже сидить у машині. Тепер — курс на Житомирське телебачення. В одному з кабінетів телекомпанії їй готують зелений чай в наче спеціально підібраному зеленому горнятку з метеликом, а на стінах — наче навмисне — плакати Таї Повалій і Софії Ротару. «УМ»: «Ходять чутки, що на твоєму місці у партійному списку мав бути Славко Вакарчук, втім решті запропонували номер «після п'ятого», який його не влаштував, тому відмовився... Це правда?»

      — Взагалі-то я не готувалася йти на вибори. Розглядала ці справи як суто політичні, але коли зайшла мова про блок «Наша Україна», то, по-перше, спрацював аргумент: йти до кінця, а по-друге, мені і справді близьке те, що роблять ці люди, думаю, буду корисною Віктору Андрійовичу. Про щось таке я вже дізналася потім з преси, але як було насправді, не знаю.

      — Ти часто наголошуєш, що не треба кидати слів на вітер, тому розкажи, будь ласка, як саме ти збираєшся відстоювати захист інтелектуальної власності?

      — Навіть якщо ми вилучимо всю українську піратську продукцію, все одно вона буде завозитися з Росії чи Білорусі. Якщо конкретно, то річ не у всіх цих голограмах і лейблах, які теж підробляються. В першу чергу повинна допомагати міліція, от як ми робили стосовно «Диких танців», працювали з МВС: домовлялися з міліціонерами — не ходити по базарах, класти собі якихось сто доларів в кишеню і закривати очі на піратську продукцію, а говорити, щоб піратських альбомів Руслани не було. Друге — це цінова політика, тому що який би хороший альбом не був, його не куплять по захмарній ціні. «Дикі танці» коштували 17—19 гривень, були конкурентоспроможні. Тобто знизивши ціну до піратської, ми автоматично спонукали купувати альбом. Тому що якби я запустила ролик з закликом: «Люди, не купуйте!», результату б це не дало, адже є дуже багато неплатоспроможних українців. Ну і наступне — це свідомість самих музикантів. От, наприклад, я випускаю альбом. До мене приходять пірати і кажуть: «Зараз в кишеню ми тобі даємо якусь там суму, і ти забуваєш, що в тебе був альбом, який треба було десь просувати і розкручувати». Між нами відбувся, так би мовити, неоподаткований контракт, і що далі буде з моєю платівкою, я не знаю, бо свій прибуток вже отримала. Або другий варіант — я йому говорю «Удачі!», сама беру цей альбом, випускаю його ліцензійно, займаюся рекламою, і врешті отримую свій відсоток від кожного проданого диску. І от коли ми вибрали другий шлях, видаючи «Дикі танці», всі покрутили біля скроні пальцем... Тому що всім вигідніше раз продати альбом і не мати головного болю. І от як змінити свідомість людей, ну от як, ну скажи? А захист інтелектуальної власності — це ж значно ширше ніж музика...

Злови Руслану за хвоста

      У студії Житомирського телецентру стоїть щит iз символікою «НСНУ», кандидат у депутати сідає на його фоні. Ведучий: «Будемо більше про політику?» «Ну так, страна ж в апаснасті!» Руслана — оператору, кокетливо: «Вова, що там... (поправляє волосся.) Нічого так в кадрі?» Під час запису в операторській зібрався персонал телекомпанії, розбирають плакати для автографів, згадуючи ще й тих, хто зараз відсутній, жінки підфарбовуються для фотографії після ефіру. Руслана: «Так, підходимо, не соромимося, фотографія «с абізьянкой». Ніхто ріжки не ставить». Вона — безперечно максимально комунікабельна, називає кожного на ім'я, яке перед тим дивним чином запам'ятовує. І навіть пригадує, з ким із журналістів про що колись говорила, даючи пораду наступного разу таки приберегти яку пляшку шампанського. А поки що — «цьом-цьом-пока-пока», знову «Мерседес», і знову студенти — цього разу університету імені І. Франка.

      Поки що вона навіть не підозрює, що у цій актовій залі на неї «полює» старий знайомий, одногрупник по Львівській консерваторії, корінний житомирянин Віктор Луценко, з яким можна буде згадати, як вони на пару відробляли студентську практику, а відповідає на запитання «УМ» про ситуацію зі ще одним своїм «дорослим» проектом, який заанонсувала восени — запобігання торгівлею людьми: «Проблема в тому, що наших дівчат на початку кожного сезону підловлюють і пропонують контракти для виїзду. Тобто зараз у нас є завдання максимально розповсюдити про це інформацію, застерегти і пояснити, надавши телефони гарячої лінії — це особливо важливо для тих, хто звідти вертається. Вони вертаються... (набирає багато повітря і зітхає.) Ой, можна я не буду говорити, в якому стані вони приїжджають. Одна дівчина, якій вдалося звідти повернутися, мені розповідала: «Руслано, я сексом толком займатися не вмію, а мене в першу ніч згвалтували шестеро італійців». Словом, це будуть соціальні ролики, які будуть крутити і в Україні, і в Європі. Особливо позитивно, що в Європі, тому що таким чином ми наче скажемо: «Даруйте, Європо. Це, може, навіть більше від вас проблема йде, ніж від нас». Тому що негативне реноме України в Європі саме стосовно цих питань — дуже актуальна проблема. Мене німці і словенці свого часу просто затероризували. В Словенії був скандальний випадок, коли вісімнадцятирiчна українка, яку завербували в сексуальне рабство, померла від СНІДу — (змінює голос, нахиляючись до диктофона) вісімнадцять років! Причому в неї паралельно виявили ще букет інших статевих хвороб... І вони це так розкрутили, що вся Словенія і її сусіди думають: «Україна — розплідник проституток». Ми будемо також проводити розслідування, концерти на підтримку, реабілітацію тих, хто повертається.

      — Хто ми?

      — Це я насправді маю на увазі себе. Це я і Ксенофонтов, я і вся команда, яку ти бачиш зараз довкола. Значить, дивися, що я робила: ми зняли вже кілька інтерв'ю з жертвами цієї работоргівлі, збираємося запустити кліп, словом, там ціла купа пунктів, які ми спільно з ОБСЄ розробляли: ми відповідали за креатив, шукали, яким чином дієвіше про цю проблему інформувати, а вони — за фінансування. І тепер будь-який мій виступ, прес-конференція чи інший проект будуть пов'язанi з якоюсь соціальною проблемою. Корисно використовувати велике скупчення людей, щоб про це говорити, але не в тій формі, щоб вони реагували «гі-гі, га-га», а щоб задумалися, і якщо не збираються їхати за кордон самі, то сказали б комусь із колєжанок (вибач за грубе формулювання): «Дурна, куди ти зібралася?».

      — Знаєш, вони ж туди їдуть не з хорошого життя тут, мабуть, це останнє, чим можуть заробити на життя — собою...

      — Ні, ні, вони їдуть туди займатися не проституцією. Ну, хай вона тяжко працює нянею, але ж нянею, а не проституткою!

Наздожени Руслану, якщо зможеш

      Студентів у актовій залі Житомирського «педу» не менше. Відповідаючи на запитання, чи не відмовиться співачка, часом, від свого місця в парламенті, вона лукаво усміхається і каже: «Щойно я візьму мандат в руки (підіймає руку догори), я його нікому не віддам! І може, даруйте, але після «Євробачення» мені здається, що я можу все!».

      Чи не планує майбутній нардеп закликати народних обранців відмовитися від службових авто, і з метою економії та збереження екології, пересісти, наприклад, на велосипеди, як у Європі. На це Руслана сказала, що якби зняли депутатську недоторканність, то багато хто з депутатів сіли б не на велосипеди, а «просто сіли» і під загальні оплески, прихопивши в компанію свого одногрупника, знову випарувалася.

      Курс на місцеве радіо. На площі мітинг за участі Олександра Мороза. Почався сніг. Почало темніти. Запитання, чим харчується Руслана, залишається без відповіді. На радіо, виявляється, у Руслани теж «свої люди», яких вона теж пам'ятає, як звати. «Валічка, з Восьмим березня вас...» Надворі — друга половина місяця, перед тим Руслана іронізувала на тему «празника трудящих». Два альбоми на стіл, чай в студію, Руслану — на стілець. І знову дикі зізнання: «Добрий вечір, Житомире, фантастична, чудова земле...». Ведуча ефіру, Тетяна Пащенко, після розмови з Руслано говорить «УМ»: «Мені було дуже легко з нею спілкуватися. Це той тип людей, які, ставлячи собі ціль, знають, що її здобудуть. Плюс мені сподобалася позитивна енергетика, яка від неї відходить, я думаю, це не награні емоції, бо наша професія змушує спілкуватися з різними респондентами, тому з часом вже починаєш відрізняти щирість і тільки бажання її мати. Якщо згадувати музикантів, які приходили до нас у гості, то, пригадую, якось приїздив Валерій Меладзе, і особисто я в ньому розчарувалася: якщо порівняти його сценічний імідж і того, хто прийшов на радіо, то склалося враження, що в цієї людини є подвійні стандарти».

      Тим часом у холі радіо людей більшає — на зустріч до кумира прийшли дівчата з фан-клубу. Вони дарують Руслані набір листівок iз житомирськими краєвидами, підписавши їх на звороті. Співачка тут же оприлюднює побажання, ставши в цікаву стійку з широко розставленими ногами в чорних чоботях: «Руслано, у нас є хтось дуже файний — ФАЙНИЙ (сміється, піднімаючи палець догори) — красивий, єдиний, той, кого немає в інших — у нас є ти!», «Моє серце б'ється в такт твоєму».

Вполювати дичину

      Скоромовкою дівчата представляються, не забувши запевнити співачку у своїй відданості, вона всіх обіймає, інші — увіковічують «миті весни, що так раптово проминули». Руслана: «Боже, що я тільки не роблю в новому кліпі, «Матриця» відпочиває! Ми змішали етніку і мілітарі — вийшло просто фантастично — моя мама дивилася фотографії і не впізнала дочку. Між іншим, не треба сприймати етніку тiльки в зовнішніх проявах. Тобто якщо ми, скажімо, візьмемо якийсь український семпл і покладемо його на американські барабани — це ніколи не склеїться. Дуже відомий музикант Пітер Гебріел, коли я записувалася у Великобританії на його студії, запитав: «А як ти працюєш з етнічним матеріалом?» (до одного з працівників своєї команди, який весь час марно намагається витягнути її з осади — Київ чекає. — Авт.) Так, Андрійко, заважаєш... Так от, я розповідаю, що беремо камеру, їдемо в карпатські регіони, все фіксуємо, а потім аналізуємо. Він каже: «А ти не бери мелодію, а саму манеру, пропускай цей матеріал крізь себе». А в дизайні костюмів нас теж цікавить техніка — вона в Україні неповторна: і вишивка, і інкрустація, і обробка шкіри. І коли я зустрічаюся з дизайнерами, то ми використовуємо цю техніку, якось цікаво, в еклектичній манері це все поєднуємо: скажімо, нові форми, але з етнічною технікою».

      На житомирському радіо шампанське знайшлося. І цукерки. Співачка випиває шипучий келих, і бере шоколадний шматочок. Андрійко кидає засудливу репліку, вочевидь, Руслана порушує всі можливі правила. Працівники радіо — теж її знайомі ще з «Дзвінкого вітру» — згадують маму Ніну Аркадіївну, якій Руслана тут же збирається зателефонувати: «(...) Все добре. Я завтра приїду до Львова. Ну, ма... Всьо. Всьо. Па-па. Па-па-па-па...» Як може людина, яка так любить свободу, зв'язати себе на наступні п'ять років і дозволити взагалі випасти з контексту звичного життя?

      — Останнім часом я багато їздила по Європі, і всі мої виступи і прес-конференції там уже можна було використовувати для держави дуже вигідно.

      — Так, але депутат — у першу чергу не музикант, і їздити по Європі з танцями йому немає чого. Вже зараз у твоєму графіку запланований концерт у Брюсселі на початку червня. Що, як саме в ті дні у Верховній Раді будуть приймати важливий для тебе законопроект?

      — Принципові сесії ми будемо відвідувати — про якусь там профанацію не може бути і мови. Я наведу тільки один аргумент, і ти мене зараз добре зрозумієш: уяви, що ти створила бренд, який називається «Дарина», який на сьогодні є дуже дорогий і не тільки з огляду на гроші. То ти цим брендом будеш опікуватися і не дозволиш помилитися в його використанні аніде, тому що він дорожчий, ніж якась комерційно вигідна операція. Це речі, з якими не бавляться і ними не торгують направо-наліво. На карту поставлена моя репутація. І саме тому такі люди, як я, в політиці значно вигідніші, ніж сірі миші, яких потім не можна вхопити за хвостик, бо невідомо, чим вони займаються.

      — І все ж таки, коли матимуть місце такі накладки: концерт світового значення і розгляд авторського права, яке ти збираєшся відстоювати...

      — Я думаю, такі моменти стовідсотково можна буде коригувати. Справді єдине, що мене може відволікти від політичної діяльності, — це концертна діяльність чи промоушн. Очевидно, ми зараз будемо переплановувати наші графіки, тому що ми самі регулюємо такі речі, не залежачи від когось. Просто казатимемо: «Ці дати в нас зайняті», маючи на увазі не концерти, а сесії.

      Звичайно, довго сидіти на одному місці не годиться, тому треба його змінити на машину, котра, нарешті, візьме курс на Київ. Автобус, який їздить iз Русланою і її «Університетами» в турі, тим часом вирушить на Львів. Ми перестрибуємо на особисте, не все ж у житті — політика і дипломатія. Хоча, це з якого боку подивитися...

      — Колись ти казала, що забула, як робляться діти...

      — О-о-о!

      — ... і напрошується висновок, що в найближчі п'ять років нагадати цей процес тобі так і не вдасться.

      — (задумливо) Ні, доведеться. Я думаю, що максимум через два роки. В будь-якому випадку готова до цього морально. Нічого страшного в тому, що до музики ще й додалася політика, немає. Все залежить від того, наскільки ти хороший організатор... Мені б хотілося двох діток — хлопчика і дівчинку.

      — Імена вже придумала?

      — А-а-а! Секрет-секрет! Ми домовилися, що дівчинку я називаю, а хлопчика — Сашка.

      — А він, між іншим, де?

      — От саме в цю хвилину чекає на мене.

      — Там, куди ви переїхали після квартири на Хрещатику, яку знімали нещодавно?

      — Так, ми тепер винаймаємо будинок в районі Осокорків, але цього місяця переїдемо — зараз чоловік займається цим питанням. Власний будувати не збираємося, так, як і купувати квартиру. По-перше, немає фінансової можливості, тому що будь-які нові надходження одразу вкладаємо в інші проекти, а по-друге, як для квартири в мене дуже багато обладнання, тобто можна говорити про велику квартиру, а вона коштує приблизно, як невеликий будинок...

      — Останнім часом ти була в роз'їздах, але Ксенофонтов залишався в Україні. Даруй, але як вам вдається протягом стількох років залишатися подружжям, адже дуже багато сімей не витримують таких ритмів?

      — Дуже страшно... я не знаю. Навіть не хочу аналізувати. Я думаю, ми достойно прожили цей час, і пройшли ті випробування. Слава Богу, що він у мене такий терплячий, і в мене так багато роботи, що на тусовки часу не залишається. А взагалі ми з чоловіком не охоче говоримо про свої стосунки, вони в нас... от є таке слово хороше «трепетные».

      — Говорячи про хороші стосунки, давай згадаємо Віталія Кличка, якому ти сьогодні увесь день, цитую, «робила рекламу». Власне, які у вас стосунки?

      — Це та людина, якій я можу подзвонити о третій годині ночі й запитати: «Віталику, а як ти думаєш?», і його думка буде однією з небагатьох, до яких я дослухаюся. Ми були знайомі і до Штатів, але гарно роззнайомилися в Лас-Вегасі, де він мені вручав World Music Awards 2004 в номінації «Найбільша кількість проданих дисків українського виконавця в світі». Віталик тоді був вражений прийомом, який мені влаштували в залі, казав, що це фантастичний успіх, не тільки тому, що нарешті і до Америки доїхала українська співачка, а й тому, що ця публіка досить розбещена, і для того, щоб вони когось вітали стоячи, треба справді зробити щось потужне. А особливо тісні стосунки в нас зав'язалися під час революції, коли ми — такі собі промоутери України — обоє опинилися на Майдані...

      — Коли тебе питають про депресію, відповідаєш, що на неї немає часу, але ж тебе ніхто навіть не бачив сумною чи, скажімо, неактивною.

      — Єдине, що мене може засмутити — це коли в мене щось не виходить, хоча навіть тоді це радше злість. Мені видається, що в мене повинно виходити все — це мене і штовхає вперед.

      Але ж зараз, коли їхатимеш годину до Києва, твій стан все одно буде розслаблений чи спокійний...

      Тільки поїдемо, я ще повинна вирішити купу справ по телефону. Я сьогодні цілий день не їла! (сміється) І в мене в цьому плані чоловічий характер.

      — Злишся, коли голодна? Пригостити тебе цукеркою?

      — Солодкого мені не можна. В мене і в колективу є певний список продуктів, які нам не можна вживати.

      — Люди, які тебе знали раніше, розповідали про твій характер. Чи змінилося твоє ставлення до життя, до чоловіків, твоя поведінка з львівських часів?

      — Ні. Мій безпосередній стан — це, як ми кажемо, коли я дика, і себе іншою я не уявляю. Ніколи не сиджу і не думаю, як мені себе поводити, як я виглядаю збоку, така, яка я є, — це в моєму розумінні і є «дикість».

      У рибному ресторані поруч дичини не було. Вистачить на сьогодні. Руслані запакували рибу з собою — цьом-цьом-пока-пока.

АНЕКДОТ ВIД РУСЛАНИ

      («Дуже дитячий і прикольний анекдот. Коли моя мама говорить: «О, в мене вушко чешеться», я їй обіцяю його нагадати»): П'ятачок приходить до Вінні-Пуха і каже: «А що, коли права ручка чешеться?» — «Будеш вітатися» — «А як ліва?» — «Це — до грошей» — «А якщо праве вушко чешеться?» — «Це — до зміни погоди» — «А якщо ліве?» Вінні-Пух подумав і сказав: «Пацику, ти б помився».