У Чернівецькій області доживають свого віку кілька сотень ветеранів, які в роки Другої світової війни були насильно вигнані з рідних осель на примусову працю в сусідню Румунію. У 1943—1944 роках вони працювали на спорудженні залізничних колій. Праця була тяжка й підневільна, харчування — пісне і вбоге, а тому ветерани, яким пощастило вижити, зажадали компенсаційних виплат від Німеччини, що була союзницею Румунії у тій війні. Допомогти розв'язати проблему на користь цієї категорії остарбайтерів узялися соціал-демократи Віктора Медведчука. Дехто вважає, що вони внесли вирішальний внесок у те, що 12 серпня 2000 року набув чинності закон ФРН «Про створення Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє». Згідно з ним мешканці Чернівецької області, котрі в роки Другої світової війни були депортовані до Румунії як цивільні особи й були зайняті примусовими роботами, отримували право на компенсаційні виплати. «Отримати право» означає в цьому контексті зібрати всі необхідні документи та свідчення, які б доводили, що той чи інший ветеран дійсно у 1943 році був вивезений до Румунії на примусові роботи.

Вернемося до тих актуальних питань, які сьогодні обговорюються усіма і скрізь: як у нинішньому історичному контексті висвітлюється таке явище, як Українська повстанська армія. Адже тепер дуже багато говорять про визнання чи невизнання УПА як воюючої сторони або сили національного опору. У мене особисто ці розмови викликають асоціацію з образом мурашника, який почав дискутувати з річкою: чому пливе річка? І кожна з мурашок вважає себе речником історії, кожна мурашка має свою думку з приводу цього.