Януш Корчак — лікар, поет і... киянин

      Минулого тижня у столичному Кловському ліцеї відбулася презентація книжки відомого дитячого письменника Януша Корчака «На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться», створеної у 1920-х і цього року вперше видрукуваної українською мовою у видавництві «Дух і Літера». Перекладач «Молитов», поет, постiйний автор «УМ» Олександр Ірванець має педагогічну освіту, у нього за плечима вісім років учителювання. «Корчак завжди був у моєму «пантеоні», — розповідає Олександр. — Це мислитель і тонкий поет, і я вважаю, що подальша польська поезія має в основі його філософію». «Молитви» — це близько двадцяти поезій у прозі, у яких педагог і письменник, а радше дбайливий садівник у винограднику людства, перевтілюється то в бунтівника, то в старого, то в легковажну жінку, то в хлопчину — у пошукові Того, хто є Батьком для всіх. «Таємничі нашепти душі, що вона їх сама собі повідає, нанизав я на сюжети молитов. Знаю, що всяке творіння мусить собою до Бога й від Бога до себе увесь світ пронизати. Знаю. І від того маю я певність: Ти мені допоможеш,  Боже», — така коротенька Корчакова передмова до цієї збірки.

      У Корчака був значний релігійний досвід — і християнсько-католицький, і юдейський, і східних віровчень, якими він дуже цікавився. «Спроби знайти себе, знайти своє в тій чи іншій конфесії закінчилися для нього твердою відмовою, — пише у післямові до книги її редактор, літературознавець Мирон Петровський. — Але він працював з дітьми, був керівником притулків для сиріт-безбатченків і добре розумів пекучу потребу в батьківському захисті. Потребу в зверненні до когось — старшого і могутнішого. Потребу принести комусь свої жалі, страхи, сумніви і сподівання... І у виховних закладах педагога-атеїста з'являється спеціальне приміщення — молитовня, де дитина може залишитися сам на сам з Богом. І розповісти йому про те, про що нікому іншому ніколи не розповість і не зізнається».

      «Молитви» Корчака, написані від різних персонажів, розвивають уяву в читачів і стимулюють їх учитися ставити себе на місце іншого. «Цей твір Корчак написав після смерті матері. Окрім сиротинця, він по неділях працював у шпиталі, де захворів на тиф. Щоб не принести це захворювання до дому сирiт, де він жив у мансарді, він пішов ночувати додому. І його мати заразилася. Вона померла, коли Корчак був непритомний... Ця книжка присвячена пам'яті матері й батька, у посвяті він пише: «Спасибі, що ви навчили мене чути шепіт померлих і живих». Ці слова колись перевернули мені душу», — розповіла голова Українського Корчаківського товариства, викладачка Кловського ліцею Світлана Петровська.

      У післявоєнні роки в багатьох країнах світу (Польщі, Швейцарії, Голландії, Японії, Франції, Австрії, Бразилії та інших) були створені корчаківські товариства, що об'єднали людей різних професій, національностей, вірувань. Януш Корчак (Генрік Гольдшміт) зробив переворот у педагогіці, сказавши, що дитина — це не «майбутня людина», а справжня, сьогоднішня. «Ті, у кого не було безхмарного, справжнього дитинства, страждають усе життя», — писав Корчак і зауважував, що дитина потребує свободи, але «ми, дорослі, не можемо змінити наше життя; виховані в неволі, ми не можемо дати дитині свободи, тому що самі в кайданах». Згадаймо, що з 1910-х років Корчак працював лiкарем у варшавському притулку для єврейських сиріт, з яким був пов'язаний до кінця свого життя. 1940 року сиротинець перемістили до гетто. 5 серпня 1942 року з Гданського вокзалу вирушив черговий потяг до табору смерті Треблінка. В ньому були сироти і з ними — Януш Корчак. Друзі намагалися врятувати його, підготували документи для втечі. А на збірному пункті німецький офіцер сказав, що діти нехай їдуть, але письменник мусить залишитися живим... Корчак залишився з дітьми. І на скромному камені, встановленому на місці його загибелі в Треблінці, залишився короткий надпис: «Корчак і діти».

      З 1994 року в Києві діє Українське відділення Корчаківського товариства. Його база — у Кловському ліцеї, де зібрано найбільше книжок Корчака різними мовами. Діти з українського Корчаківського руху влітку відвідують міжнародний дитячий табір, що понад 30 років діє у Корчаковому, неподалік польсько-німецького кордону. Колишня ліцеїстка, а тепер третьокурсниця факультету соціології НаУКМА, активна членкиня Корчаківського товариства Настя Рябчук побувала там тричі: «Коли мені було 13 років, я вперше поїхала до табору, познайомилася там iз багатьма поляками, потім листувалася з ними, вивчила польську мову». Нещодавно одна з таборових подруг написала їй про нову програму товариства: директор школи для неповносправних дітей, що в містечку Кожмін Вєлікопольській пан Єжи Форналік разом зі своїми вихованцями відреставрував занедбаний єврейський цвинтар поблизу школи. Згодом програмою зацікавилися євреї, почали трохи її фінансувати. Рух поширився, до нього долучилися великі групи польських школярів, цього року вже вдруге участь у цій справі брали і українці. Планується, що з часом така програма діятиме і в Україні, адже в нас є дуже багато занедбаних єврейських цвинтарів.

      Цього року учні Кловського ліцею разом iз викладачами вирішили, що на День учителя не будуть тільки гасати коридорами з букетами і співати зі сцени, а зроблять щось добре. І відкрили на третьому поверсі ліцею єдину в Україні постійно діючу виставку пам'яті Януша Корчака. Група десятикласниць «під крилом» Світлани Петровської розробила концепцію музею, власноруч оформила експозицію. А в кінці жовтня Українське Корчаківське товариство спільно з Уманським педагогічним університетом організувало Міжнародну конференцію, присвячену Корчаку. Разом зі співробітниками Центральної наукової бібліотеки члени товариства підготували бібліографічний покажчик творів педагога, які є в Україні, а доктор педагогiчних наук Ольга Сухомлинська написала до нього вступну частину (до речі, у книгозбірні її батька, Василя Сухомлинського, що вважав себе учнем Корчака, було багато його творів польською мовою). Покажчик побачить світ, тільки-но з'являться кошти на його тиражування. Товариство, окрім цього, має значний перелік творів Корчака, які ще не публікувалися в Україні. Це і «Щоденник», і «Сонет шаленців» — єдина п'єса письменника, поставлена у Варшаві на початку 1930-х років. Олександр Ірванець наразі завершує переклад ще одного твору Корчака — «Мойсей. Діти Біблії».

      На думку членів Товариства, видання творів Корчака українською мовою слід розглядати і як повернення письменника в Україну, у Київ. Адже саме тут він розпочав писати свою всесвітньо відому книгу «Як любити дитину», яку створив здебільшого на київському матеріалі. «Під час Першої світової війни Януш Корчак як військовий лікар перебував на Південно-Західному фронті, — розповів Мирон Петровський. — Свою відпустку він проводив у Києві. Перш за все він завітав до пані Претяткевич, у її польську жіночу гімназію на Володимирській, 47, при якій був дитячий садок за системою Монтесорі. Оселився він у помешканні на Інститутській і там писав. Частина з його твору, зокрема розділ «Хелься», цілком написанi на матеріалі цієї гімназії і садка. Цей розділ навіть починається описом інтер'єру названого будинку. Окрім того, він відвідував сиротинець на Баггаутівській вулиці». Пам'ять про Януша Корчака в Києві ще не вшанована. І було б добре, якби міська адміністрація встановила пам'ятний знак або меморіальну дошку на одному з «корчаківських» будинків, що зберігся в столиці, — на Володимирській, 47.