Чому можновладці «відфутболюють» наш гандбол?

      Ігор Євдокимович Турчин — великий тренер. Про це записано навіть у Книзі рекордів Гіннесса, що зареєструвала 13 (!) Кубків європейських чемпіонів, які здобула жіноча команда київського «Спартака» під орудою Турчина. Шанують його й скандинави, яким він привив кращі гандбольні навички, й ці жіночі збірні нині тримають перші місця у світі. Ви, до речі, знаєте, чому наш співвітчизник кілька років піднімав з нуля жіночий гандбол у Норвегії? Фактично Ігор Турчин у такий спосіб відпрацював турботу про стан свого серця. «Мотор» великої людини не могли «відремонтувати» в СРСР. Не можуть хоча б віддати належним чином шану Ігореві Євдокимовичу і в пострадянській Україні.

      З точки зору Медведчуків-Суркісів, великим є лише Валерій Лобановський. Звичайно, метр футболу привіз у Київ два Кубки кубків, став «срібним» у Європі, очолюючи збірну СРСР у 1988 році. Точну оцінку цим досягненням дав у 80-х роках минулого століття італієць Аньєлі, президент «Ювентуса» й автомобільного концерну ФІАТ: «Якби в мене були такі можливості, як у Лобановського, то Кубок чемпіонів з Турина не виїжджав би». А ось Турчин зі своїми дівчатами численні медалі й кубки саме здобував! Навряд чи журналісти з близьких до кола глави Адміністрації Президента видань напишуть і розкажуть аудиторії про те, що сказала позавчора на прес-конференції найкраща гандболістка ХХ століття, дружина Ігоря Євдокимовича Зінаїда Михайлівна Турчина. Авжеж, вона вимовила дуже незручні слова для спортивних газет, які контролюють «футболісти»-есдеки.

      Сьогодні, коли справжніх друзів Ігоря Турчина немає серед живих, усе більше стає «казкарів», які розповідають про свою дружбу з великим тренером. Утім коли йдеться про те, щоб віддати йому належну шану, вже не перший рік «патріотів» бракує. Ви знаєте, чим провинився визнаний в усьому світі український жіночий гандбол? Та просто тим, що він не «входить у плани» правлячої партії. У спорт знову втручається політика. Подивіться, на якому високому рівні відбувається «Кубок Дерюгіних» із художньої гімнастики — це лише завдяки тому, що Ірина Дерюгіна зуміла зробити свій турнір «під патронатом Президента». А ось президент гандбольної федерації країни Віталій Рева та дружина справді великого тренера Турчина, вочевидь, «прогинатися» під можновладців не захотіли. У формулювання «не змогли» не вірю, знаючи характер спартаківок Ігоря Євдокимовича. Виходить, порядних людей у нас елементарно не шанують, натомість на перше місце вийшло холуйство перед футбольними господарями політичного та спортивного життя. Інакше важко зрозуміти, чому в Україні легко вирішується питання з уроками футболу, для якого потрібні відповідні поля, натомість баскетбол, гандбол і волейбол, маючи в кожній школі готові майданчики, не заслужили подібного ставлення до себе з боку держави.

      А тепер до суті. 21—23 листопада у столичному Палаці спорту відбудеться гандбольний «Кубок Турчина», у якому, крім національної жіночої збірної України, візьмуть участь чемпіони світу 2001 року — збірна Росії, чемпіони Азії цього року — китаянки та володарки світової «бронзи»-2001, гандболістки Сербії і Чорногорії. Чи можуть подібний «контингент» запросити в гості наші футбольні «авторитети»? Завдяки грошам, можливо, й зможуть. Але зіграти на своєму імені — ніколи! Бо, власне, не мають справжнього авторитету. Більше того, не визнають своїх шанованих в усьому світі співвітчизників. Це ж як треба довести до «точки кипіння» Зінаїду Турчину, щоб вона прес-конференцію напередодні турніру пам'яті свого чоловіка розпочала з «поганого»! Зінаїда Михайлівна безрезультатно бореться за те, щоб Ігорю Турчину дали звання Героя України (посмертно). «Адміністрація Президента України з цим не поспішає, — каже найкраща гандболістка ХХ століття, — хоча в нашій країні можна надати таке звання сільській учительці Тамарі Прошкуратовій, яка відома лише тим, що є другим номером у списку СДПУ(о). А тренерові Турчину не здатні віддати шану навіть після смерті, хоча він із 13 Кубками європейських чемпіонів  входить у Книгу рекордів Гіннесса».

      Єдине, що тішить, — це те, що в рідному для автора цих рядків Донецьку є Сергій Бубка, який «конкретно» поговорив із земляком-Прем'єром, главою НОК Віктором Януковичем і вирішив питання фінансового забезпечення єдиної (!) з ігрових видів спорту жіночої гандбольної збірної, яка ще може потрапити на Олімпійські ігри.

      Престижний «Кубок Турчина» «коштує» 300 тисяч гривень — це приблизно місячна зарплата футбольних легіонерів у динамівській власності. Наведу слова президента Федерації гандболу України Віталія Реви: «На ці  змагання гроші було знайдено в останній момент. Навіть виступ української збірної на чемпіонаті світу в Хорватії (а «Кубок Турчина» є останнім етапом підготовки до світової першості для всіх учасників київського турніру) перебував під загрозою зриву. Причина цього полягає у не завжди лояльному ставленні до гандболу українських чиновників. Найбільше загальмував процес віце-прем'єр з питань гуманітарної політики Дмитро Табачник. Коли гандболісти звернулися до нього по допомогу, він просто «відфутболив» нас у Держкомспорт, навіть не розібравшись у наших проблемах».

      Залишається сподіватися, що українська збірна, яка, за словами Зінаїди Турчиної, сьогодні досить досвідчена і майстерна, з «відрядження» у Хорватію (30 листопада — 14 грудня) повернеться з олімпійською ліцензією. Для цього треба потрапити у п'ятірку кращих команд світу. Нагадаємо, що для початку наші дівчата мають потрапити у першу трійку в групі С, де основними нашими суперниками будуть збірні Норвегії та Румунії, а непередбачуваними — команди Казахстану, Тунісу й Аргентини.