Володимир Нікітін, фахівець з питань освіти, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) відповів на запитання кореспондента «УМ» щодо Болонської реформи та її можливих наслідків для української системи освіти.
— Кажучи про Болонський процес, найчастіше мають на увазі європейський (тобто високий) рівень знань. Чи справді українська освіта від зміни правил стане кращою?
— Болонський процес розпочинався як спроба об'єднаної Європи привести у відповідність різне оформлення документів освітнього рівня. Ми, зі своєю 10—11-річною системою середньої освіти не відповідаємо європейським стандартам. Тому коли наша молодь намагається вступити до європейських університетів, від неї вимагають суто формально, не вдаючись до змісту, добрати ще один чи два роки освіти.
Крім того, Болонська реформа готує систему освіти до навчання людини протягом усього її життя. Можливість студента самостійно обирати курси, які він хоче прослухати, створює для цього передумову. Спочатку отримуєш ступені, завдяки чому потім можеш «обертатися» у різних системах допідготовки для того, щоб належним чином відповідати ринку, місцю та iн. Тобто безперервна система освіти вже не може мати ту саму основу, на якій будувалася первинна, себто ступенева система. І завдання Болонської реформи — створити бюрократичні умови для безперервної освіти.
Кредитно-модульна система дозволяє суто механічно, на рівні бюрократії, співвідносити кількість курсів та навчальних годин, які відвідував студент. Все це, не вдаючись у подробиці, які саме навчальні модулі ви обираєте. В цьому як переваги, так і недоліки цієї системи.
Усі навчальні заклади, які мають інноваційні програми чи стійкі системи висококласної підготовки, — проти Болонської реформи. МГУ, Сорбонна, провідні університети, у яких твориться щось унікальне, їм Болонська система ні до чого. Тому що не всі форми можна вкласти у кредити. Іноді це великі безперервні цикли, пов'язані між собою. Згідно з Болонською системою, студент може набрати, скажімо, п'ять кредитів з вивчення історії домашнього господарства, п'ять за вищу математику, п'ять за тему «Секс та війна». (Якщо проглянути програми західних університетів, можна знайти купу незвичних для нас курсів на кшталт «Історія сексуальності», «Гендерна рівність» тощо). Правда, в різних закладах є умови щодо обов'язкових курсів. Тим, у кого є чiтке уявлення про те, що саме вивчати, а також великі блоки з підготовки, модульна система тільки шкодить. Тому не може бути універсальної системи для вищої освіти.
Вища освіта має дві функції: забезпечити народне господарство спеціалістами певного профілю та спричинити через освіту прорив в галузі знань. Болонська система прекрасно виконує перше і погано справляється з другим завданням.
— Чи ви згодні, що лише автономія ВНЗ забезпечує якість та гнучкість освіти?
— Автономія забезпечує можливість працювати за індивідуальними програмами. У нас автономія умовно присутня у деяких ВНЗ. Свого часу Президент своїм указом надав такий статус Київському університету та Острозькій академії. На жаль, більшість українських навчальних закладів до самоуправління не готові, адже для цього потрібно мати власну програму розвитку, маркетингові служби і подібне. Навчальні заклади, що працюють за програмами, спущеними «згори», не можуть цього мати у принципi. Автономні ВНЗ — це величезна, особлива робота. І хоча б десяток їх має бути. Але боронь Боже від того, щоб усі ВНЗ країни оголосили автономію.
В Україні всі зобов'язані дотримуватися державних стандартів. Навіть Києво-Могилянська академія, оскільки там видають дипломи державного зразка. А у нас існує культ диплома держзразка. Якого немає, наприклад, в Америці, де існують стійкі рейтинги провідних університетів. І диплом випускника оцінюють залежно від престижності його навчального закладу. Там не потрібно ставити печатку уряду США, щоб диплом мав вагу. А у нас державні установи не приймуть вас із дипломом недержавного зразка. Це неофіційне правило.
— Яким чином можна вирішити питання зі ступенями бакалавра і магістра? Чи не полягатиме реформа в тому, щоб просто втиснути п'ятирічну програму у чотири роки?
— Бакалаврат — це рівень підготовки, достатній для того, щоб іти працювати. Магістратура має готувати людей до таких спеціальних робіт, як дослідження, технології, управління. Тому магістратура повинна бути влаштована принципово інакше, ніж бакалаврат. У нас поки що це механічне розтягування того самого спеціаліста ще на півтора року. Тобто, по суті, у нас немає магістратури. І вся система після магістра теж неефективна.
Доки не буде змінено ставлення до ступеня бакалавра, ВНЗ будуть іти на будь-які хитрощі, аби залишити спеціалістів.
Зайвий раз нагадаю, що треба ліквідувати ВАК, якого, окрім Росії та України, ніде у світі немає. Університети за кордоном самі мають право присуджувати викладачеві ступінь доктора. Тож поки маємо ВАК, ніякої університетської автономії у нас в країні не буде. Єдиним аргументом на користь існування ВАКу є хіба те, що хтось має контролювати кількість учених, які мають право на пенсію.
— У чому ви вбачаєте основну хворобу нашої освіти?
— Корупція. Треба відверто сказати, що наші вищі навчальні заклади давно продають не освіту, а дипломи. Про це знають батьки, студенти, керівники. Деякі ВНЗ намагаються дотримуватися якихось ідеалів, і якусь освіченість передають. Проте торгувати дипломами набагато вигідніше, аніж витрачати зусилля для того, щоб дати дітям освіту. Тому вся система сприяє тим, хто торгує дипломами.
А викладацький склад! У нас же система педвузів корумпована до неможливого, і педагоги, які були виховані у системі корупції, повторюють її далі у системі освіти. Коли у Японії реформували освіту, то створили імператорський педагогічний коледж, який готував нових педагогів. Тому що старі педагоги вже були непридатні для нової системи. На Заході ці проблеми незрозумілі, бо у них ніколи не впроваджували докорінних реформ освіти. У кожного західного університету є своє ядро з традиційною теоретичною підготовкою. Крім того, є ціле сузір'я шкіл: бізнесу, управління, мистецтва, де готують принципово інакше. А ми щоразу намагаємося знайти універсальну систему. І на цьому втрачаємо все старе-хороше, і в той же час все одно не встигаємо в ногу з часом. На жаль, така традиція склалася і в російській, і в українській системах освіти. Я дуже остерігаюся, що перехід на Болонську систему — саме такого характеру. Всі терміново повинні підлаштуватися під єдину, універсальну систему. При цьому ми втратимо все, що у нас лишилося хорошого, і не набудемо здатностi рухатися у конкурентному середовищі.
— Порадьте, яка модель освіти була б корисна для нашої країни?
— Ми зараз маємо німецьку модель навчання в університетах. Вона була розроблена у XVIII—XIX сторіччях для підготовки дослідників. Гумбольдт, який є батьком такого типу університетів, стверджує, що основним завданням освіти є підготовка вчених. А для підготовки вчених потрібні величезні теоретичні курси.
Тим часом для підготовки спеціалістів, що практиктують, необхідні зовсім інші освітні форми. Особливо це стосується менеджменту, де необхідні тренінги, імітаційні ігри, практика і дуже невелика кількість теорії. У нас же університетські випускники не можуть бути справжніми менеджерами, бо вони мають лише теоретичне уявлення про сферу своєї діяльності. Мені довелося працювати в декількох інноваційних навчальних закладах. І я бачив, що за три дні гри в біржу всі студенти отримують повне уявлення про те, як працює біржа. І лише потім з підручників закріплюють дещо з термінології.
Наша освітянська система також не підходить для підготовки висококласних вчених та технологів, бо університетська наука відірвана від високої науки. І для підготовки поточних спеціалістів вона не надто вдала — надто багато теорії.
— Отже, на вашу думку, що треба зробити?
— Я рішуче проти докорінної реформи за принципом «усі швиденько»! Я б почав із кількох піонерських інноваційних закладів, які могли б поділитися досвідом з іншими ВНЗ. Друге — це роздержавлення освіти. Поки наша олігархія не почне створювати університети, ми нікуди не посунемося. Наприклад, в Америці переважна більшість університетів є приватні, існують величезні університети-корпорації, які дають прибуток власникам та знання студентам.
Звісно, в умовах сучасного світу потрібна система безперервної освіти. Постійна доосвіта є характеристикою сучасного суспільства. А в нас звикли навчатися до поділки «отримання диплому». Сучасна освіта не лише забезпечує розвиток високих технологій, прориви в області знань, а й вільний час людей. У світі з'явилися університети для пенсіонерів. І це нормально, тому що люди ще хочуть продовжувати жити і навчатися протягом життя.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
