Які реформи — такі й результати

     Немає повісті сумнішої на світі... ніж передвиборчі програми політичних партій. За ідеєю, це мають бути «солодкі цукерки в яскравій обгортці», які б вселяли у виборця віру й оптимізм у світле майбутнє. Але якщо вже навіть ці обіцянки не змiцнюють віру в майбуття, то якими будуть їхні реальні кроки за умов приходу до влади? Автор пропонує ретроспективно оцінити результати та наслідки аграрних перетворень у Чеській Республіці і через їхню призму поглянути на перспективи вітчизняної аграрної політики.

      Сільське господарство України, як і Чеської Республіки, почало змінюватися майже одночасно і вихідні умови були майже однаковими — суцільне усуспільнення, повний державний контроль і жорстка адміністративно-планова система управління й економічного регулювання. Тож і лозунги реформ та цілі економічних змін також мало чим відрізнялись. Однак отримані результати суттєво відрізняються.

Основа реформування — науковий підхід

      На сьогодні сільське господарство Чехії можна незаперечно вважати висококонкурентним і адаптованим до роботи в умовах ринку, а його виробничі показники просто вражаючі. На зламі століть середня врожайність становила для зернових — 45 ц/га, цукрового буряку — 450 ц/га, картоплі — 170 ц/га, середньорічний надій на 1 корову перевищив 5100 літрів. Владі вдалось зберегти майже всі великі виробничі комплекси, підвищити рівень конкурентоздатності сільськогосподарської продукції, створити ефективну систему державного регулювання аграрною сферою. Поступово також сформували нову аграрну політику, яка базується на європейській моделі розвитку сільського господарства, а розвиток сільських територій став одним із головних завдань аграрної політики.

      Причина такої вражаючої різниці у тому, що в Чеській Республіці аграрну реформу здійснили на науковій, системній і комплексній основі, використавши при цьому належне теоретичне, методологічне і нормативно-правове регулювання. В Україні, хай вибачать найвищі достойники і «генерали» від сільського господарства, все було зроблено по-дилетантськи, звичними способами компанійщини, адміністративного тиску й нефахового підходу. Звичні «рішення з'їздів КПРС» замінили указами колишнього Президента та розпочали масовий економічний експеримент. Всі без винятку колишні керівники аграрної галузі відкрито визнають, що протягом усього періоду незалежності не було цілісної програми розвитку сільського господарства і його реформування!

      У Чехiї відбулася розгорнута суспільна та наукова дискусія і таким чином була вироблена економічна теорія, яка остаточно оформилася спочатку в «Сценарії економічних реформ», а потім ще у двох нормативних документах — «Сільськогосподарській програмі» та «Основних засадах сільськогосподарської політики уряду». В Україні ж за 12 років реформ подібних немає — здається, що багатьом була вигідна ситуація невизначеності, як кажуть, «у мутній воді краще рибку ловити». Адже не таємниця, що в Україні село збідніло, а традиційні «захисники села» розбагатіли до нескромності.

      Основні засади реформи отримали в Чехії розвиток у програмно-цільових документах, де було зазначено конкретні і чітко окреслені цілі коротко- і довготривалого характеру із зазначенням способів їхнього досягнення, ресурсами, які можна використати, певними часовими рамками та нормативним супроводженням. Першими кроками аграрної реформи стало забезпечення умов для створення нових господарюючих суб'єктів приватного сектору, посилення ринкової орієнтації сільського господарства і стабілізація ринку сільськогосподарської продукції, підвищення ефективності та конкурентоспроможності аграрної продукції, модернізація технічного та технологічного оснащення сільськогосподарських підприємств.

      Паралельно цьому процесу влада здійснила приватизацію державної власності в сільському господарстві, реорганізувала систему управління галузі, фактично ліквідувавши районні управління, трансформувала сільськогосподарські кооперативи колгоспного типу в підприємства різних організаційних форм на основі приватної власності.

Головне завдання — інтеграція до ЄС

      Реформування аграрної сфери виявило потребу створення низки нових інституцій на офіційному та неофіційному рівні. Для управління державною власністю в сільському господарстві створено спеціальний Земельний (Поземковий) фонд. Для регулювання ринку — Державний фонд ринкової регуляції, а для сприяння технічному розвитку і модернізації — Державний гарантійний і підтримуючий фонд. І все це — поза галузевим міністерством, хоча й з його участю в управлінні. Потрійна система урядового контролю — міністерства фінансів, галузевого міністерства та парламентських представників доповнювалась громадським контролем.

      Гармонійний розвиток підприємництва в аграрному середовищі сприяв його структуризації — майже всі виробники сільськогосподарської продукції Чехії входять до низки галузевих чи територіальних асоціацій, які у свою чергу представлені в Аграрній палаті Чеської Республіки. Повага і визнання Аграрної палати беззаперечна — без її представника ні в уряді, ні у фонді чи будь-якій державній інституції не приймуть жодного суттєвого рішення щодо аграрної політики. Та Аграрна палата в Чехії асоціюється не з якимось політичним лідером, а з конкретними діями щодо захисту і представлення у владі інтересів сільськогосподарських виробників та селян.

      У міру розвитку аграрної реформи в Чехії посилюється увага до соціальних та регіональних аспектів виробництва, зростають вимоги до якості продукції, особливо продуктів харчування.

      Однак головним завданням розвитку чеського сільського господарства була підготовка до інтеграції у Європейський Союз. Із цією метою урядовці визначили інтеграційні завдання, сформували Національний план підготовки сільського господарства до вступу в ЄС. Експерти світового банку, які аналізували стан сільського господарства Чехії, відзначали низку позитивних змін, серед яких: добре і системне законодавче забезпечення аграрної політики; зменшення рівня втручання держави в аграрну сферу; включення сільського господарства в «нормальну» ринкову економіку; регулювання аграрного середовища за методами, наближеними до ЄС; посилення уваги до позавиробничих функцій села; системна підтримка технічного і технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва. Наклавши ці критерії на українську дійсність, доходимо висновку, що за 12 років урядовці майже нічого не зробили у цьому напрямi. Як казав один селянин, «дорога в Європу починається з дороги, а доріг у нас немає».

      Важливим кроком підготовки до вступу в ЄС була прогнозована оцінка можливих наслідків. Адже не таємниця, що вступ у ЄС має не лише позитивні, а й негативні наслідки. Декілька наукових установ Чехії та зарубіжні експерти детально оцінювали найкращі  варіанти розвитку ситуації, розробляючи заходи протидії можливим негативам.

      Системний і послідовний рух чеського сільського господарства завершився плавним вливанням у аграрну економіку ЄС. Чехія на сьогодні є повноправним членом Європейського Союзу і країною чи не з найкращими в Європі умовами для життя. Сільське господарство давно перестало бути «головним болем» чеської економіки та уряду, оскільки виробничий потенціал значно перевищує національні потреби в усіх традиційних продуктах харчування. Галузь працює ритмічно і динамічно, вражаючи соціальними умовами життя селян.

Партійне розмаїття не вселяє надію

      Десь там в урядових кабінетах формується і затверджується стратегія подальшого розвитку чеського сільського господарства. Уряд сформував лозунг розвитку «Сільськогосподарські регіони, село, біорозмаїття, вода». Поряд зi збереженими в аграрній політиці пріоритетами щодо підвищення конкурентоспроможності аграрної сфери та якості продуктів харчування визначено завдання щодо утримання біологічного розмаїття, охорони водних джерел і багатофункціонального розвитку села. Які цілі! Як далекі вони від тих буденних реалій, з якими ми боремось у нас.

      А чеський селянин у цей час працює ефективно, по-європейськи. Для того щоб він ефективно працював, не менш відповідально та ретельно пріють тисячі державних службовців, які забезпечують здійснення державної, спільноєвропейської аграрної політики. Однак більшість сільських жителів Чехії навіть селянами себе не відчувають, вирушаючи щоразу в місто на роботу або починаючи буденні справи власного бізнесу. Так невпізнанно змінюється життя, якщо воно підвладне раціональному керівництву.

      Як пророкував В. Липинський, невтішна доля чекає той народ, «де воля, ентузіазм та прагнення народу не будуть підсилені мудрим керівництвом». Це не просто літературний відступ. Попри всеохоплюючий мир та співпрацю на європейському континенті, ніхто в ринковій економіці не відміняв конкуренції та економічного змагання. Повільно рухаючись у своєму розвитку, систематично відхиляючись на манівці, не визначивши стратегічного курсу, ми пропускаємо вперед усе нових і нових конкурентів, втрачаємо ринки й потенціал. Розпропаговані українські чорноземи, і решта природних чинників виробництва у Європі вже давно не є визначальними.

      Аналізуючи позитивний досвід формування аграрної політики в Чеській Республіці, неодмінно переконуюсь, що ми повинні рішуче і кардинально перебудувати вітчизняну аграрну сферу. А це неможливо зробити за чинної системи управління та галузевих інституцій. Чи знайдеться в Україні політик або політична сила, які зможуть це зробити? Аналізуючи виборчi програми основних політичних партій, приходиш до сумного висновку, що такої волі й прагнення не має жодна. Здебільшого одні претенденти на управління державою пропонують вдосконалювати або розвивати існуючу систему, інші ж, осліплені ідеологічними догмами, пропонують «рух у минуле». Деякі впливові партії взагалі не згадують у виборчих програмах про сільське господарство!

      За роки незалежності в Україні сформовано цілий пласт нових фахівців. Ці люди, можливо, гірше розбираються в «трудовій теорії» Маркса і не усвідомлюють «партійної ролі» статистики. Але вони чудово знають, що таке стратегічне управління, наукові засади прийняття рішень, регуляторна політика та менеджмент державного управління. Тисячі фахівців, які працюють у структурах агробізнесу, пройшли школу роботи в міжнародних корпораціях. Сотні науковців стажувалися у провідних наукових закладах та органах управління економічно розвинених країн. Успішно виконано десятки проектів міжнародних організацій щодо вдосконалення аграрної політики та управління сільським господарством.

      Справжнім багатоцвіттям є надбання вітчизняної аграрної економіки, яка суттєво змінилась упродовж останніх п'яти років, але чомусь так мало змінюється в державному управлінні, без упину прокручуються утопічні, несумісні з ринковою економікою ідеї, світяться «знайомі все обличчя», практикується компанійщина, а поточні завдання переважають над стратегією.

      Передвиборчий період найкращий для обговорення ідей та концепцій. Перші місяці після виборів найкращі для втілення цих ідей і концепцій у реальність. Чи скористаються ними керманичі держави — ми побачимо найближчим часом.

Юрій ГУБЕНІ,

доктор економічних наук, доцент.