Михайло Барбара — як живий. (Романа ЧОРНОМАЗА.)
Увімкнувши зранку музику «для пробудження», першим треком вибрав пісню «Братів Гадюкіних» «Мертвий півень». По дорозі на роботу з агітаційного автомобіля на Контрактовій лунало «...влада собі як влада, суцільні, курва, бандити...». На обід давали картоплю з шматком курячої лапи. Все натякало на те, що на вечір культовий львівський гурт «Мертвий півень» презентуватиме свій новий, після майже трирічної перерви, альбом.
Якщо ж врахувати, що на альбомі «Афродизіяки», який записали спільно з Віктором Морозовим, нових, суто «півнівських» пісень, було аж цілих дві, то взагалі утворюється прірва довжиною в майже вісім років — з часу виходу диску «Шабадабада» 1998 року. Але сподівання на краще все ж таки були, оскільки «півні», йдучи в тривалу творчу відпустку, спромоглися записати дві пісні на вірші зі збірки Юрія Андруховича «Пісні для мертвого півня», а надалі погрожували «розправитись» з іншими творіннями патріарха укрсучліту. Останню збірку Андруховича «півні» обрали недаремно — автор запевняв, що ці вірші точно не зможуть лягти на музику, а назва була своєрідним викликом для гурту. Міська Барбару з компанією верлібри Андруховича ж зовсім не злякали. «Ми зможемо зробити пісню з будь-яких текстів», — заявляє він, але одразу ж поправляється, що «текстів промов Буняка (колишній голова Львова) та Олександра Мороза» вони таки точно не осилять.
Отож Михайло Барбара притягнув музикантів до харківської студії «М-Арт», і обіцяв не випустити звідти, поки гурт не створить чогось новенького. Такі методи видались дієвими, і буквально за тиждень новий альбом було записано і зведено.
Над диском «півні» трудились в дещо оновленому складі: на зміну барабанщику Андрію Надольському прийшов харків'янин Сергій (Гейтс) Балалаєв (грає в гурті «Калєкція»), і з'явився, також, гітарист Maryan_Dirtyn з львівських «Горгішелі». В цій команді, до речі, музикує басист «Мертвого півня» Олег Сук.
Кожен альбом «Мертвого півня», до цього часу, завжди достатньо відрізнявся від попереднього. Але чогось кардинально нового в збірці почути не вдалось — «Пісні мертвого півня», за своїм звучанням, дуже схожі на попередній — «Афродизіяки». І між іншим, осилити до кінця верлібри Андруховича Барбара і компанія таки не змогли: в деяких піснях вокалістові доводиться не співати, а, швидше, декламувати, «читати реп». Можливо, таке враження виникло з причини, що Барбара не завжди пам'ятав усі тексти нових пісень, тому, на ходу, договорював їх, підглянувши до шпаргалки. А ще на диску нема жодного переспіву старих пісень гурту, чим «півні» грішили ще з часів «Шабадабада», і це тішить. Зате є пісня «З біографії пілота» того ж Андруховича, яку гурт віддавна виконує на концертах, і яка увійшла до нового альбому команди як бонус. Вона єдина зроблена на римований текст, і, на думку автора цих рядків, найкраща в альбомі. Принаймні рядки «ця Галіція голодна, і прекрасна, як холєра» в нього, галичанина за походженням, викликають масовий пробіг мурашок по шкірі.
Зате обгортка самого диска відрізняється від звичного вигляду попередніх альбомів гурту, в оформленні яких використовували роботи львівського художника Влодка Кауфмана. Окрім звичайної каструлі на білому тлі та назви «Пісні мертвого півня», на ній нічого більш нема. Сам мертвий півень, схоже, перебуває вже в середині кухонного начиння.
Про сам виступ-презентацію «Мертвого півня» в Києві можна сказати єдине: відіграли нормально, хоч і без належного драйву. Роман Чайка зовсім не розучився грати на гітарі за журналістськими клопотами. Олег Сук, як завжди, був зосереджений та майстерний, а Місько Барбара встигав і по барній стійці побігати, і коньяку хильнути між піснями. «Пісні мертвого півня» він називає «першим повноцінним альбомом за багато років». «Це дуже чоловічі пісні, але для жінок», — говорить вокаліст. Розповідає, що гурт планує проїхатись країною і дати ще кілька концертів у деяких містах. А ще розповідають, що гурт планує розвинути тему, підняту в цьому альбомі, і переспівати видання іншими мовами, польською та англійською зокрема. А далі — «новий диск не за горами». Словом, знаємо ми їх, легенд українського року...
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
