Україна — земля талановитих винахідників, унікальних програмістів, наші люди вміють і овочі вирощувати, і космічну техніку проектувати. Проте чомусь на світовому ринку нових технологій ми пасемо задніх. Чи легко зареєструвати свій винахід, кого в нашій державі це може зацікавити та чи правда, що в Україні почали охороняти інтелектуальну власність — про все це ми вирішили розпитати голову Держдепартаменту інтелектуальної власності Миколу Васильовича Паладія.
— Нещодавно США визнали, що в Україні права інтелектуальної власності захищаються. Рейтинг країни за «Списком 301» покращився. Через що це сталося?
— Держава наблизила своє законодавство, пов'язане із захистом прав інтелектуальної власності, до світових стандартів, а також забезпечила механізми, які практично унеможливили піратство українського виробника. За останні 5 років, перевіряючи наших виробників, ми не встановили жодного випадку, щоб у нас випускали піратську продукцію. Наскільки нам відомо, вся піратська продукція, яка є в Україні, вироблена у Китаї, Тайвані або в Росії, Білорусі чи Молдові.
Прийнято також зміни до Кримінального кодексу, які значно посилюють відповідальність за вироблення контрафакної продукції. Це збільшення штрафів, ліквідація всього обладнання, сировини та позбавлення волі до семи років. Це може призвести до значних матеріальних втрат. Тому краще легально випускати продукцію, ніж ризикувати і йти з партією нелегальної на ринок.
Дуже допомогло у боротьбі з піратами і те, що офіційні виробники погодилися значно знизити ціни на компакти. Тепер різниця між ліцензійним та неліцензійним скаладає якихось 10 гривень.
— Це стосується відео- та аудіопродукції. А як щодо програмного забезпечення? Більшість українців не може платити по 600—700 доларів за ліцензійну майкрософтівську програму. Тому в школах, офісах і навіть у державних установах найчастіше стоять неліцензійні програми.
— Справді, з програмами ситуація трохи складніша, але зараз основні постачальники програм, наприклад фірма Microsoft, роблять великі знижки для шкіл (це 5 доларів за програму), ВНЗ (10 доларів), а також для державних установ. Я думаю, якби ця програма була загальнодержавною, люди б могли купувати програми за 50—100 доларів. Це питання ринку, великих закупівель.
— Але, мабуть, ще вигідніше було б, якби ми не купували програмний продукт за кордоном, а мали власну систему програм?
— Так. Ви, мабуть, чули, що кожний четвертий чи п'ятий програміст у світі — українець. І якби ми поставили питання мотивації роботи цих програмістів на території нашої держави, ми мали б стовідсоткові шанси за 3—4 роки перейти на власне програмне забезпечення. Це сотні мільйонів доларів, які б влилися в економіку нашої держави. На жаль, цим питанням — виробництвом програмного забезпечення для України і за її межами — у нас ніхто не опікується.
У Індії вирішили робити власний програмний продукт. І сьогодні інідійський центр, створений Білом Гейтсом, заробляє для економіки Індії більше 10 мільярдів доларів, а країна займає одне з перших місць у світі з кількості програмного продукту.
Російський уряд запропонував програмістам, які виїхали за межі держави, робити свій бізнес на території РФ. Цим людям обіцяють різноманітну підтримку, а вони платитимуть податки в держбюджет своєї країни. У нас, на жаль, нічого подібного не існує.
— Хотілося б торкнутися іншого аспекту — отримання патенту винахідниками, які видає саме Держдепартамент інтелектуальної власності. Кажуть, що отримати патент дуже важко — це забирає чимало часу, грошей. Крім того, продукт, зроблений на основі цього винаходу, не можна буде продавати за кордоном, бо потрібно отримати ліцензію, вже на території Європи чи США.
— Скільки триває експертиза, залежить, власне, від винаходу. Наприклад, у США для деяких винаходів вона може тривати до п'яти років. Ми сьогодні вже наблизилися до європейського рівня — процедура патентування триває до 24—30 місяців. У нас отримати патент коштує 300—400 гривень. У Європі — дві-три тисячі доларів.
— Як саме відбувається експертиза?
— Спочатку відбувається формальна експертиза — тобто перевірка на відповідність формальним вимогам. Потім — наукова експертиза стосовно патентоздатності винаходу. Така процедура запроваджена у відомствах більшості країн. При цьому виданий країною патент дійсний лише на території цієї країни.
— Якщо отримати патент не складно, то чому ж у нас не впроваджують важливі й корисні винаходи? Розповідають, що один чоловік винайшов двигун, що працює на спирті, зробив собі трактор і заробляє на ньому. Інший має цікаві ідеї вдосконалення міцності й легкості в авіабудівництві, але роблять вони та багато інших це винятково для себе або працюють для зарубіжжя.
— Це через те, що у нас повністю відсутня процедура впровадження винаходів у виробництво. Винаходи, які ми реєструємо, не сприйняті економікою України. А тому і патентна система не виконує своєї функції. Адже патентувати треба передусім те, що потрібно виробництву. У нас же найчастіше виходить так, що патентна грамота стоїть на полиці і не приносить користі.
Винахідник може придумати двигун, який буде працювати на чистому повітрі, але він не вміє оцінити це, не знає, як зробити бізнес-пропозицію, скільки на цьому можна заробити. Він цього не вміє, і він і не повинен це вміти. З іншого боку, бізнесмен не розуміє, яка може бути користь із винаходу. Йому треба знати, чи це можуть сприйняти на ринку. Винахіднику бізнесмен не повірить. Тут потрібен менеджер, який би сказав, що на світовому ринку це продавалося б у таких обсягах, на внутрішньому — в інших, і на цьому можна заробити такі-то кошти за такий-то період.
— А ваш Держдепартамент цим не займається?
— Ми опікуємося набуттям прав та їх охороною. За своєю ініціативою ми намагаємося щось робити, але, як розумієте, тут потрібна державна політика — окремі кошти, спеціалісти. Скажіть, ви знаєте якийсь ВНЗ в Україні, який би готував спеціаліста з маркетингу тієї чи іншої науковоємної продукції на світовому ринку? Ми почали шукати собі таких фахівців, але в Україні їх не знайшли.
Тому так виходить, що наші винахідники працюють на інші країни, допомагають розвивати зарубіжну промисловість, а ми підтримуємо їхнього виробника. І якщо оцінювати перспективи розвитку держави в цьому плані, я би сказав, що вони не дуже оптимістичні.
— Але чому так відбувається? Не вистачає якихось законодавчих урегулювань?
— Знаєте, законодавче врегулювання я би поставив десь на третє-четверте місце. Сьогодні ситуація така: ми пишемо проекти законів, подаємо у Верховну Раду, їх приймають. Але про них не знає ні бізнес, ні винахідник, хоча все це є в інтернеті. Коли закони, не розуміючи для чого, роблять зверху, а середовище цього не потребує, не розуміє або не відчуває, тоді не потрібно змінювати законодавство, сенсу в цьому немає ніякого. Якби тиск ішов знизу вгору, то зміни у законодавстві реально впливали б на ситуацію в державі.
У такій маленькій країні, як Фінляндія, на 5 мiльйонiв населення є 2,5 тисячі установ, які займаються впровадженням, оцінкою винаходів, пошуком партнера для винахідника, підготовкою бізнес-планів тощо. У нас є кілька установ, які займаються цими ж питаннями, але вони працюють корпоративно, під якусь конкретну компанію, і ми не можемо говорити, що це впливає на загальну ситуацію на ринку інтелектуальної власності в Україні.
У сімдесятих роках минулого століття Фінляндія подивилася, що реально вони можуть запропонувати на світовий ринок лише ліс та рибу. І вони сказали: за рахунок новітніх технологій та технологічних рішень практично в усіх сферах народного господарства ми станемо найуспішнішою країною у світі. І країна, яка колись була придатком Російської імперії, за 20 років має найконкурентоздатнішу економіку в світі. Я думаю, що в України шансів для цього — у тисячу разів більше. Але, на жаль, ми цим шляхом не йдемо.
— А що треба зробити?
— Поставити собі мету.
— Але ж наші політики можуть задекларувати що завгодно.
— Ні, не задекларувати, а чітко визначити, якою ми хочемо бачити країну через 10—20 років. З якими саме технологіями ми будемо конкурентоздатними у світі. Треба перевірити через міжнародних експертів, які технології будуть необхідні через певний час. Треба працювати на майбутнє. Наприклад, забезпечити енергетичну незалежність України. І ми доповідали прем'єру Тимошенко, що є група українських науковців, які пропонують не тільки технології, а й пройдений експериментальний рівень ядерної енергетики нового покоління. Як сказав пан Адаменко, винахідник і автор цієї технології, п'ять кілограмів речовини забезпечать Україну електроенергією на рік. І це чисті, не радіоактивні технології, вони працюють не з ураном, а з металами.
— Дуже дорого запровадити такий винахід?
— Ми говорили з експертами. Це приблизно 400 мільйонів доларів. Будівництво першого у світі ядерного блоку займе близько семи років. ВР і уряд мають взяти на себе відповідальність, виділити гроші... Але ж це робота на майбутнє, цей уряд лише вкладатиме гроші, а отримає моральні дивіденти якийсь із наступних урядів.
Крім того, для довгострокових вкладень має бути план розвитку країни. Поки що ж у нас усе відбувається спонтанно. Такого немає ніде у світі. Кожна країна має стратегію розвитку. Навіть найменше підприємство має план на кілька років із завоювання ринку — що робити, у що вкладати гроші і який результат очікуємо. Країна ж тим більше без такого курсу не виживе.
— У нас політики поки цікавляться не розвитком країни, а наповненням власних кишень.
— Мабуть.
— Скажіть, а які цікаві винаходи отримали патент у вашому відомстві?
— Якби сьогодні якась компанія сказала, що їм потрібен кращий винахід із переробки сміття, я б запропонував декілька технологій на вибір. Те ж саме щодо охорони здоров'я. Професор Завірюха пропонує вакцину від раку; професор Суслов має фармпрепарати для лікування ракових пухлин із деякими клінічними дослідженнями; пан Адаменко винайшов нові джерела енергії; академік Пономаренко пропонує технології у сільському господарстві, які сьогодні працюють у Китаї, Німеччині. Це біостимулятори росту рослин, про них багато хто в науковому середовищі знає. Я брав додому і використовував винахід у себе на дачі, то все чудово росте, і при цьому рослини абсолютно безпечні для людини. При затратах півтора долара на гектар вона дає ефект у 400 разів більший, ніж те, що ми внесли. Але, на жаль, українські фермери це не сприйняли. Писав винахідник лист і міністру сільського господарства...
— Не вірять, що таке можливо?
— Вірять — не вірять. У бізнесі такого не буває. Якщо препарат купують з інших країн — американці, німці, і не купують наші, то навіть держава не допоможе. Держава не повинна примушувати, вона не має заважати.
ДО РЕЧІ
У липні 2005 року уряд України ухвалив постанову, якою було внесено низку змін щодо впорядкування операцій, пов'язаних із виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва.
Верховна Рада посилила відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності. Відтепер незаконне відтворення, поширення об'єктів науки, літератури й мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, фонограм, відеограм, їхнє незаконне тиражування буде каратися штрафом від 2 до 3 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на 3—7 років.
США змінили рейтинг нашої країни за «Списком 301» з «пріоритетної закордонної країни» на «країну у пріоритетному списку спостереження».
Відновлення переваг України в рамках Генералізованої системи преференцій дозволить експортувати до США на безмитній основі більше 3000 найменувань українських товарів, що має позитивно вплинути на стан економіки України.
