— Що ви можете сказати щодо того, як Програма реалізовувалася?
— Цей документ мав на увазі впровадження комплексу реформ в умовах еволюційного розвитку. Тобто він, за великим рахунком, не передбачав революції. Події, що відбулися в листопаді-грудні 2004 року, змінили хід перетворень. Більшість рекомендацій, що містилися в програмі ПРООН, залишилися нереалізованими з об'єктивних історичних причин. Це зрозуміло, оскільки основною мiсiєю «помаранчевих» була змiна полiтичного режиму. Отож економіка була не першим прiоритетом нової влади. Час, що минув відтоді, став періодом спроб і помилок, 2005-й був роком підвищених ризиків: змінилася влада, відбулася рiзка соціалізація бюджету, сталися конфлікти всередині влади, «помаранчева» коаліція не виробила єдиної економічної політики. Незважаючи на це, суб'єкти господарювання вiдносно спокійно поставилися до згаданих ризиків. Іноземні інвестори, які прийшли в Україну, купували об'єкти за безпрецедентно високими цінами. На 75 відсотків підвищився індекс фондового ринку. Словом, економіка відреагувала на бурхливi постреволюцiйнi подiї не так уже й несприятливо. І все ж, хочу зазначити: зміна режиму — це історичне завдання, його не можна виконати, якщо не починати глибинні — інфраструктурні реформи, які змінюють суспільство.
— Ми постійно повертаємося до цієї думки, і експерти найчастіше називають цілий пакет реформ. Президент має намір ініціювати судову, управлінську, енергозберігаючу, комунальну реформи, а також виступає за впровадження великих програм в галузі охорони здоров'я та в розвитку українського села, наполягає на продовженні реформ у сфері освіти та у пенсійному секторі. З чого ж розпочати?
— Найбільше потрібні реформи, пов'язані з пiдвищенням дiєздатностi держави. Це адміністративна і судова реформа. Ідеться про зміну всієї бюрократичної системи на засадах ліберальної демократії. Також мають статися зміни, за яких судова система стане підконтрольною суспільству. Це перший блок, який потрібен. Другий блок — це реформи, пов'язані з адаптацією соціального сектору економіки до ринкової реальності. Вони стосуються перетворень у таких сферах, як пенсійне та соціальне забезпечення, охорона здоров'я та освіта, житлово-комунальне господарство. Сьогодні ці сфери не адекватні новій реальності, вони, як і раніше, є радянськими. І далі можна буде говорити про економічні реформи, зокрема й про згадану вами реформу в оподаткуванні. Думаю, я назвав ці реформи в послідовності, яка є необхідною.
Коли мене запитують, чому ми не можемо піти китайським шляхом, я відповідаю: «У нас мало китайців». Це не наш культурний тип. За китайцями стоїть традиція державності, яка обраховується чотирма тисячоліттями. У нас же взагалі відсутня традиція державності. Українці не такі терплячі, як китайці. У нас відсутня ієрархія цінностей, коли нагорі — держава, потім — сім'я й нарешті — особистість людини. Ми не могли з культурних міркувань піти ні китайським, ні бразильським шляхом. Україна — частина Європи. Ми можемо бути поганою європейською країною, але ми не можемо бути хорошою азійською або хорошою латиноамериканською країною.
— Вочевидь є значними видатки з держбюджету на соціальну сферу. Окрім того, в 2005 році, згідно із статистичними даними, реальні доходи населення зросли на 20 відсотків. Водночас щодо «надмірного» фінансування соціальних програм лунає багато критики, особливо з боку опозиції.
— Звичайно, чим менше держава перерозподіляє коштів, тим ефективніше працює економіка. Це суто економічна аксіома, з одного боку. З іншого — існує певна культура, в якій ми живемо, а це означає, що є стереотипи, які фактично залишаються незмінними. Наше населення звикло до потужної соціальної допомоги. Отож, як бачите, є суперечливі цілі. Їх потрібно реалізувати, причому робити це слід гнучко, з урахуванням балансу обох цілей. Отже, ми повинні адаптувати ці системи відповідно до реалій. Візьмімо конкретний приклад: потрібна монетизація пільг. Коли ця пробема дуже гостро постала в Росії, там спочатку спробували це зробити у примусовому порядку. Як наслідок — виникли заворушення. Точнісінько такі самі заворушення будуть і в нас, якщо ми побажаємо провести в себе монетизацію пільг. Але згодом Росія пішла іншим шляхом. Там сказали громадянам: «Нехай кожен вибирає на свій розсуд: користуватися пільгами або в натуральній формі, або у вигляді грошових коштів». Думаю, по якомусь часові, скажімо, через п'ять-шість років, коли населення звикне, можна буде перейти повністю до монетизованої форми надання пільг. А отже — припинити надавати пільги небідним, перекрити канали корупції, яка супроводжує будь-який бартер.
Побутує думка, що всі реформи є важкими для населення. На моє цілковите переконання, це не так. У кожну реформу, якщо її ретельно обмізкувати, можна включити соціальнi амортизатори. З ними реформи якщо й не принесуть радості населенню, то принаймні люди будуть сприймати реформи спокійно. Наведу приклад із недавньої української практики. Ми провели грошову реформу, ввівши в обіг гривню. До того часу, нагадаю, всі грошові реформи населення сприймало надзвичайно хворобливо. Проте цю реформу провели в такий спосіб, що не виникло жодного дискомфорту для громадян, вони до неї поставилися цілком толерантно.
— До останнього часу ми залучали іноземних інвесторів, наголошуючи, що в Україні найдешевша робоча сила і найдешевші енергоносії. Першим ми вже не можемо похвалитися, а що буде з другим? З одного боку, залучення іноземних інвестицій є тією основою, яка невдовзі виведе економіку на шлях зростання в цілому, а з іншого — це буде основою для підвищення соціальних стандартів в Україні. Отож і нашим людям доведеться платити більше. Як інвестор поводитиметься за цих реалій?
— Я хотів би зауважити, що ви упустили один дуже важливий момент: у нас дешева і кваліфікована робоча сила. Є велика різниця між просто дешевою і кваліфікованою дешевою силою. Ви, напевно, знаєте, що з'явилося поняття «жовте» і «біле» складання (у першому випадку йдеться про комп'ютери, зібрані в США, Європі та Японії, в другому — про комп'ютери, зібрані у країнах Південно-Східної Азії; є також поняття «червоне складання», коли йдеться про продукцію, вироблену в країнах СНД. — Авт.). Думаю, навіть коли в Україні зарплата зросте, скажімо, вдвічі, ми все одно залишатимемося відносно дешевою робочою силою. Це, до речі, становить реальну перевагу на ринку інвестицій.
— Уряд має намір до кінця березня затвердити державну програму приватизації на 2006—2008 роки і винести її на розгляд нового парламенту. Ви ознайомлені з її засадами?
— Я вважаю, що це прохідна програма, потрібна інша, яка б порушила, в стратегічному плані, питання співвідношення власності: тієї, що належить державі, вітчизняному капіталу, транснаціональним компаніям, а також російському бізнесу. З цього документа повинно бути зрозуміло, яка власність має переваги з огляду на потреби суспільства. У відповідності зі стратегічним баченням, ця програма мала б вирішувати стосовно кожного народно-господарського комплексу, який ще не змінив власника, оптимальне співвідношення цих капіталів, а також темпи, форми приватизації, також реформу управління державними частками майна.
— Чи під силу буде розв'язати таке завдання коаліції, яку передбачають створити в новому парламенті?
— Це абсолютно реальна річ. Але якщо ви завдання не ставите або ж «тримаєте в кишені», то й не зможете його розв'язати. Утім я не думаю, що це питання найближчого часу, але порушувати його потрібно. Хто стукає, тому відкривають.
— Що ви думаєте стосовно подальшої долі Нікопольського заводу феросплавів, — коли закінчаться гучні розборки навколо цього об'єкта? Якщо не продавати це підприємство, яке вже було один раз продано, і повернути його в державну власність, то нас не зрозуміють цивілізовані країни, тому що це вже буде «націоналізація».
— Вважаю, стосовно будь-якого заводу, який підпав під реприватизацію, що це поганий прецедент. Незалежно від того, винуватий у чомусь новий власник чи ні, — це дуже негативний для держави процес, і його належить чітко відокремлювати від порушень, які трапляються під час приватизації. Реприватизація — це політичний, а не юридичний акт. Тобто звинувачували продавців, а карали покупців. Погодьтеся, в цьому простежується якась дивна логіка. Тому я супротивник реприватизації у будь-якій формі. Оскільки я «у меншості», — більшості населення подобається реприватизація, — тому як компроміс між мною і населенням можу запропонувати мирові угоди.
Я категорично проти реприватизації в усіх її проявах, тому що навіть удалий її прецедент — це все одно удар по відчуттю стабільності та захищеності прав власності. Це робить інвестора, особливо iноземного, лякливим. Нам дуже потрiбен iноземний iнвестор, але i в цьому також треба знати міру. Іншими словами, нам потрібен іноземний інвестор у колі вітчизняних власників, тому що він — різкіший, енергійніший, краще вписується у світову економічну систему. Крім того, він примушує решту власників діяти ефективніше. Такою, швидше за все, буде роль «Міттал стіл» у цій галузі.
— У плані приватизації на 2006 рік зазначено один із найпривабливіших об'єктів — «Укртелеком», який ФДМУ обіцяє продати за 2-3 мільярди доларів. За вашою оцінкою, чи здійсниться цього разу його продаж? І на чию користь закінчиться, зрештою, дискусія навколо доцільності приватизації Одеського припортового заводу?
— «Укртелеком» слід було виставляти на конкурс ще сім років тому, — стверджую це як споживач його послуг. Ганьба для будь-якої країни, коли існує черга на встановлення телефону. Я упевнений, що в «Укртелекомі» досить багато коштів пішло «на сторону». У корупційній державі існування таких монстрів — це джерело колосальних зловживань. Що ж до Одеського припортового заводу, то є багато факторів, які слід врахувати перш ніж ставити питання про його продаж. Необхідно провести технічну й екологічну експертизи. Одні фахівці стверджують, що можна відокремити трубопровід від заводу, інші це заперечують. Бажано, щоб власне трубопровід залишався в державній власності.(На час, коли верстався номер, стало відомо, що Президент України Віктор Ющенко підписав Закон «Про внесення змін до Закону «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». До цього переліку включено акції, що належать державі в статутному фонді ВАТ «Одеський припортовий завод». — Авт.).
— Економісти зі світовим ім'ям дають щодо України багато прогнозів. Але які з них слід дійсно брати до уваги, а до яких можна не дуже прислухатися? Скажімо, нам радять швидше позбутися підприємств-«динозаврів»...
— Ці прогнози оцінюють народне господарство як систему мехнічну. Але економіка — це живий організм, який добре адаптується до будь-яких ризиків. Так само ви можете сказати: «Ми загинемо, якщо газ рiзко подорожчає» або зробите подібне припущення на випадок, якщо стануть жорсткішими вимоги СОТ. Не можна спрощено та механiчно продовжувати дiю негативних сьогоднiшнiх проблем у майбутнє. Потрібно, щоб ми бачили економіку України як соціально-економічну — живу — систему. Взяти металургію, яку представляють здебільшого підприємства-«динозаври». Проте саме ця галузь упродовж перехідного періоду, коли було зовсім погано, «витягнула» нашу країну в багатьох відношеннях, зокрема в сенсі збереження робочих місць, валютних надходжень від експорту тощо. Зрештою, саме підприємства-«динозаври» створили великий національний капітал.
Із початку 2024 року в Україні припинили свою діяльність 254 288 фізосіб-підприємців, а після підписання у листопаді президентом закону про підвищення податків – закрилися 22,5 тис. ФОПів. >>
Хоча нам цього прямо ніхто не каже, але ми розуміємо: нас ведуть негативними сценаріями. >>
Міністерство оборони України виділило додаткові 1,89 мільярда гривень на покупку дронів. >>
На посилення морської оборони України Норвегія виділяє ще додатково 2,7 млрд норвезьких крон (близько $242,38 млн). >>
Вранці 15 грудня в Керченській протоці стало відомо, що тонуть два танкери "Волгонефть 212" і "Волгонефть-239", їх розламало навпіл, і мазут почав текти у воду. >>
Нові правила для в’їзду до країн Європейського Союзу вступлять в дію вже у 2025 році. >>
