ГРОЗи демонструють характер

      Всеєвропейський плач, який здійняли функціонери Партії регіонів з приводу начебто запланованих владою фальсифікацій результатів виборів, вражає якоюсь дивною алогічністю. Особливо їх обурюють махінації зі списками виборців на південно-східних теренах України.

      Тут, як стверджують соратники Віктора Януковича, їхній вплив, мало не тотальний. На Луганщині цю тему ялозять iз подвійною енергією, користуючись тим, що ЗМІ тут і досі не звільнилися з-під контролю «біло-блакитних». І що справдi цікаво — що «регіонали» таки дійсно відчувають на «власній» території певний дискомфорт. Чого б це?

      Для дискомфорту, здавалося б, немає підстав. Донбас — край на 90 відсотків (тепер, мабуть, і більше) міський. Тобто кадрова політика нового Президента його майже не торкнулася — Президент узагалі не має можливості втручатися в діяльність місцевого самоврядування. Мери ж міст у нашому регіоні, за рідкісним винятком, — це ретельно дібрані й перевірені ставленики старої обласної влади. Які дружно й із захватом аплодували в Сіверськодонецьку януковичевим словам про «козлов, которые мешают нам жить». Отже, якщо хтось і мухлює зі списками, то в переважній більшості кадри, які те саме робили в 2004 році. І на користь тієї самої політичної сили. Подібні ж «операції» у сільських районах (якщо припустити, що нові голови райдержадміністрацій повністю скопіювали своїх попередників) великого зиску «помаранчевій» владі не принесуть просто через незначну чисельність сільського населення. А клопіт, у разі викриття, може бути чималий.

      Ще цікавий момент: у самому Луганську, як і по країні в цілому, спостерігалася запекла «війна рейтингів», от тільки вели її переважно кандидати в міські голови обласного центру. Думку ж населення всієї області загалом щодо його партійних симпатій чи то ніхто серйозно не вивчав, чи то підсумки такого вивчення не влаштовували замовників соціологічних опитувань. В усякому разі про електоральні настрої земляків місцеві політики якщо й говорили, то скоромовкою і з надто вже приблизними кількісними оцінками. Можна ще зрозуміти сором'язливість обласної виконавчої влади (хоча популярність «заїжджого» обласного голови Геннадія Москаля зростає в регіоні набагато більшими темпами, ніж промислове виробництво в Україні за часів прем'єрства Януковича). А з якого ж дива знітилися «Регіони»? Готовий запропонувати свій варіант відповіді на цей передвиборчий ребус.

      Днями власкори деяких київських видань навідувалися на шахти Державного підприємства «Ровенькиантрацит». Привід був урочистий. Директорові шахти ім. Фрунзе Олександрові Єсенкову напередодні вручили відзнаку всесвітньо відомого Оксфордського університету (Велика Британія) «Лаври слави». За вагомий внесок у розвиток економіки України, а шахта ім. Вахрушева стала лауреатом рейтингу «Кращі підприємства України» в номінації «Вугільна промисловість». Нагороди цілком заслужені — сьогодні обидві шахти видають на-гора вугілля набагато більше, ніж навіть за радянських часів. Незважаючи на те, що відтоді гірники «зарилися» в земні надра вдвічі глибше, ніж тоді.

      Директор «Фрунзенки» видав багато цікавої та корисної інформації щодо стану галузі, її проблем і можливих шляхів їх вирішення. Про політику не згадували, аж поки кореспондент «УМ» не поцікавився, де зараз працює колишній генеральний директор «Ровенькиантрациту» Юрій Зюков (потім «генерал» створеної Януковичем під «донецьких» «Луганської вугільної компанії», а під завісу кар'єри — заступник голови ОДА з питань промислової політики).

      — Зюков очолює міський виборчий штаб Партії регіонів. А я йду під іншими знаменами. Підтримую Астрова-Шумілова...

      Ось це, мабуть, і є головний біль луганських «синьо-білих». Найкращі шахтарські колективи області відмовляються підтримувати Януковичеву рать.

      На Луганщині три великі вугільні об'єднання (з восьми), які працюють успішно: ДП «Свердловськантрацит», ДП «Ровенькиантрацит» і ВАТ «Краснодонвугілля». Директор останнього Леонід Хлапьонов іде до обласної ради з «регіоналами», але в нього виходу іншого немає. Підприємство з видобутку коксівного вугілля тепер є власністю Ріната Ахметова. Утім і це ще не означає повного контролю «регіоналів» над героїчно-легендарним містом. У Краснодоні традиційно сильні незалежні профспілки, і навіть під час президентської кампанії «біло-голубий» терор тут практично не був помітний.

      Керівник «Свердловськантрациту» Євген Горовий узагалі приголомшив усіх: до обласної ради він іде другим номером у списку... «Нашої України». Слідом за Геннадієм Москалем. У тому ж списку фігурує один із найуспішніших підприємців усієї України, директор свердловського ж спільного підприємства «Інтерсплав» Віктор Болденков. Тому доволі численний за населенням Свердловський район можна вважати для Януковича втраченим.

      Що ж стосується Ровеньок... Колишній керівник вугільного об'єднання, а нині народний депутат Геннадій Астров-Шумілов серед шахтарів має незаперечний авторитет. Очолюване ним об'єднання (потім — ДХК, тепер — ДП) єдине в області, яке зуміло втриматися від потрясінь кінця 80-х — початку 90-х років минулого століття. На президентських виборах, можливо, від безвиході, він був довіреною особою Януковича, але виступав категорично проти входження «Ровенькиантрациту» до вищезгаданої «Луганської вугільної компанії» ЛУК (російська абревіатура); у дітища Астрова на капітальний ремонт офісу свіжоствореної компанії відібрали 30 мільйонів незайвих гривень...

      Очевидно, це вплинуло на Геннадія Костянтиновича не найкращим чином. В усякому разі він після виборів пішов не до «регіоналів», а до БЮТу. І навіть після вигнання з фракції (двічі порушив дисципліну, проголосувавши спершу за кандидатуру Єханурова, а потім Генпрокурора Медведька) він, на відміну від земляка Гапочки, до «Регіонів» не повернувся, а пов'язав свою політичну долю з партією «Відродження». Можливо, саме це його рішення викликало неадекватну реакцію Януковича...

      Під час нашої розмови з Єсенковим до директорського кабінету навідалася ціла бригада ГРОЗів (знову російська абревіатура: «горнорабочие очисного забоя»). Перше ж питання до керівника прозвучало так: «Чому це Турманов (голова «офіційної» гірничої профспілки, балотується до Верховної Ради за списком ПРУ) заявляє, що всі гірники підтримують Януковича?!» У підтексті читалося: «Ми — за Астрова!». Єсенков божився, що спеціально нічого не організовував, просто зазвичай він сам ходить по нарядних обговорювати з гірниками поточні проблеми, а це вирішив поспілкуватися з підлеглими в присутності преси. Та навіть якби це була й вистава, її треба було б розглядати лише як контрпропаганду проти таких самих «вистав» прихильників Януковича.

      Ще категоричніше висловлювався директор шахти ім. Вахрушева. Розмірковуючи про значення вугілля в енергетичному балансі країни, Віктор Іванович несподівано видав:

      — Я дивлюся — сьогодні тануть териконники. Ви гадаєте, вони випадково тануть? Ні. Бандити — «донецький» клан, який сьогодні рветься до влади, — додають цю породу до нашого вугілля і відправляють на електростанції...

      Узагалі-то його думка в даному контексті полягала в тому, що за такого рівня якості палива теплові електростанції просто не зможуть відмовитися від газу. Але ж оцінка «партнерів» вийшла напрочуд промовистою. Для порівняння: для нинішньої влади, яка, на думку Ліліковича, нищить вугільну промисловість, у директора добрих слів теж не знайшлося. Тільки ні бандитами, ні кланом цих людей не називав. Чи варто уточняти, що і він підтримує Геннадія Астрова-Шумілова?

      Очевидно, битва за Ровеньки точиться вкрай запекла і, за «донецькою» традицією, м'яко кажучи, не надто коректна. Наприкінці бесіди Віктор Іванович зізнався, що написав заяву до прокуратури з приводу погроз iз боку керівника міського штабу ПРУ Зюкова.

      — Я його запитую: «Чим ти мені можеш дошкулити? Мені 63 роки, звільните — піду на пенсію; 46 років підземного стажу...» А він: «Ти ж пам'ятай, що в тебе ще й діти, онуки є».

      Якщо такий діалог справді відбувся, можна лише дивуватися психологічній помилці колишнього вугільного «генерала». Шахтаря важко залякати, навіть отаким чином сформульованою погрозою. Тим більше — коли це директор, за яким стоїть один із найкращих в Україні колективів. А з іншого боку — як у такій ситуації не нервувати «біло-блакитним». Пролетіти вдруге за півтора року, та ще й на власній (як їм здається) території...