Крістофер Меріл, директор Міжнародної письменницької програми, та Євгенія Кононенко, українська письменниця.
Спеціальність «художня творчість» в університетах України є незвичною й новою. У нас є лише два вищі навчальні заклади, де вчать на письменника: Київський національний університет імені Шевченка та Острозька академія. Саме в Острозі директор Міжнародної письменницької програми, що діє в університеті штату Айова, Крістофер Меріл має намір прочитати авторський курс iз креативного письма. Про це він повідомив після лекції в Острозі, на яку зібрався повний зал людей, спраглих навчитися творити тексти.
Перший факультет художньої творчості у США відкрили в університеті штату Айова на початку 20-х років минулого століття (сьогодні у США таких університетів більше чотирьохсот). Тоді ж було засновано й знаменитий Літературний інститут імені Горького в Москві, де вчилося багато видатних радянських письменників з усього СРСР. Його закінчила культова українська поетеса Ліна Костенко. А чимало відомих нині українських письменників училися наприкінці вісімдесятих у Москві на вищих літературних курсах. «Певне, в усьому світі визрівали такі ідеї, які втілились одночасно і в Айова-сіті, і в Москві», — каже Крістофер.
Кожен університет має той чи інший «козирний» факультет, який складає його загальнонаціональну славу. Якщо в знаменитому Гарварді це правничий факультет, то в університеті штату Айова — факультет літературної творчості, так звана письменницька творча майстерня, де викладало й навчалось чимало видатних американських літераторів. Навіть центральна вулиця Айова-сіті вимощена металeвими плитами, на яких викарбувано цитати видатних американських літераторів, причетних до літературного факультету.
А в Україні громадськість і досі дивується: невже можна вчитись на літератора? Адже більшість видатних письменників світу літературної освіти не мали, але якось давали раду своїм текстам. Тим часом майже всі митці рано чи пізно потрапляли в літературне середовище — у товариство колег, яким можна показати те, що написав, хто розуміє письменницькі проблеми і підкаже, де краще друкуватись, підтримає порадою або критичною розвідкою. І коли молодий письменник дає свої твори старшому, враховує його зауваження або зміцнює намір писати у своїй манері, чи не є це хай неакадемічним, але уроком креативного письма? І чи не скорочує система літературних факультетів шлях молодих літераторів до таких товариств, бо саме навколо цих творчих майстерень здебільшого й гуртується американське літературне середовище?
«У нас в Айова-сіті є не лише перший у США літературний факультет, який вважається найпрестижнішим у США, — розповідає Крістофер Меріл, — а й унікальна Міжнародна письменницька програма, яку відвідали багато літераторів з усього світу. Ці контакти бувають дуже плідними».
Для нас звично, що університетськими центрами є великі міста. А до США з Британії перекочувала традиція відкривати університети подалі від столиць. Найповажніші університети США, здебільшого, знаходяться на периферії. Острозька академія на сьогодні є чи не єдиним університетом, відкритим за світовою традицією в містечку, яке покликане стати університетським.
У зарубіжних університетських містечках є і нічні клуби, і цілодобові (!) бібілотеки. Там є все і для усамітнення, і для спілкування. І студенти літературних факультетів починають свій шлях у велику літературу саме за таких умов.
Айова-сіті називають літературною столицею Сполучених Штатів. А яке місто може претендувати на цей статус в Україні? Київ? Львів? Станіслав з його феноменом? Харків — місто поетів? Може, згодом до цього списку долучиться й Острог?
Євгенія Кононенко,
письменниця, учасниця Міжнародної письменницької програми в Айові 2003 року.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
