Недовиконавці

       Hе поспішайте виводити слово «саботаж» з активного лексикону — воно ще не кануло в Лету. У цьому можна легко переконатися, якщо ознайомитись із ситуацією навколо ліквідації банку «Україна». Власне, йдеться про його регіональну дирекцію у Вінниці, а точніше, про працівників деяких причетних до ліквідаційної процедури державних служб.

      До остаточного закінчення ліквідаційної процедури залишилося менше п'яти місяців. До 17 липня цього року має бути завершено всі заходи щодо стягнення активів боржників і реалізації банківського майна. Також слід скласти ліквідаційний баланс. Відтак усі нестягнуті борги буде оцінено і виставлено на продаж. Хоча, відверто кажучи, продати їх буде важко, тому що коли борг не повертають 5—8 років, то це вже, либонь, назавжди. Якщо ж борги не куплять, то, згідно з чинним законодавством, вимоги, які виявилися незадоволеними в зв'язку з недостатністю майна, «вважаються погашеними». Інакше кажучи: «Всім, кому я винен, пробачаю...»

      А «пробачати» є що! Незважаючи на те, що Вінницька дирекція банку в основному завершила розрахунки з кредиторами першої та другої черги (фізичним особам, громадським організаціям інвалідів, дитячим будинкам-інтернатам тощо виплачено 9,3 млн. гривень, ще 702 організації та установи отримали 3 млн.), станом на 1 лютого цього року непогашена заборгованість за кредитами та відсотками становила 13,3 млн. гривень. Ця сума могла б бути істотно меншою, якби «підрядником» не виступали підрозділи Державної виконавчої служби у Вінницькій області. В її провадженні перебуває близько сотні виконавчих документів про стягнення заборгованості з боржників загалом на 3,8 млн. гривень. Їхня так звана робота (а точніше, кричуща бездіяльність) і примусила згадати напівзабуте слово.

      Воювати з державними виконавцями виявилося непросто. Звертання до їхнього керівництва на рівні області й навіть Міністерства юстиції закінчилися нічим. Отож заступник регіонального уповноваженого ліквідатора банку «Україна» в області Людмила Горобець вирішила звернутися до суду. Як результат — п'ятнадцять рішень різних судів, у яких із дивовижною одноманітністю повторюються одні й ті ж словосполучення: «визнати неправомірною бездіяльність Державної виконавчої служби» та «зобов'язати здійснити встановлені Законом виконавчі дії».Викладені в цих документах факти вражають. «Це ж ніщо інше як відвертий саботаж!» — мимохіть спадає на думку, коли ознайомлюєшся з тим, як державні виконавці ставляться до своїх обов'язків.

      Отож виникає питання: а чи контролює керівництво профільного міністерського департаменту, чим насправді займаються (точніше, не займаються!) підлеглі в регіонах? Судіть самі: ще 15 жовтня 1998 року до державного виконавця ДВС у Бершадському районі Р. В. Хмеля надійшов виконавчий напис нотаріуса про стягнення з фірми «Електрон» на користь банку «Україна» 37,9 тис. гривень. Але на час судового розгляду в листопаді 2005 року це рішення так і не виконали.Точнісінько так само «працює» і ДВС у Барському районі: 17 січня 1997 року їй було направлено виконавчий напис нотаріуса про стягнення з ВАТ «Агрофірма Лядова» на користь банку «Україна» 166 тис. гривень, але тільки 9 квітня 2004 року (!) державний виконавець М. В. Войтюк порушив щодо нього виконавче провадження.

      Із судових рішень, якими визнається бездіяльність ДВС у Чернівецькому районі, можна скласти цілий пакет. Щоправда, там принаймні імітували виконання обов'язків. Скажімо, за виконавчим написом нотаріуса від 4 квітня 2000 року щодо стягнення зі СТОВ «Україна» на користь банку «Україна» 56,4 тис. гривень провадження відкрили 21 квітня того ж року, а вже 24 квітня було складено акт опису й арешту майна. Після того впродовж трьох із половиною років у справі, як мовиться, кіт не валявся, аж поки 30 грудня 2003 року державний виконавець не склав акт про те, що заставлене майно, а саме свині та молодняк вартістю 54 тисячі гривень — відсутнє. На підставі цього акта наступного дня прийняли постанову про закінчення виконавчого провадження. Такий собі «скромний» новорічний подарунок власникам товариства з обмеженою відповідальністю.

      Ще один типовий прийом, який використовують у своїй «діяльності» державні виконавці, — накладення арешту на рахунок фірми-боржника. Варто лише їм це зробити, як фірма відкриває рахунок в іншому банку і спокійнісінько продовжує господарську діяльність, бере банківські кредити в інших фінансових установах та повертає їх із відсотками, а державні виконавці й вусом не ведуть. А те, що фірма-боржник при цьому надає недостовірну інформацію чи взагалі ухиляється від її надання, виглядає невинними квіточками...

      Регіональний уповноважений ліквідатора банку «Україна» Раїса Педосенко вбачає в такій «діяльності» посадовців Державної виконавчої служби ознаки злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України «Службова недбалість». Пані Педосенко звернулася до прокуратури з відповідними заявами, в яких просить порушити кримінальні справи щодо недбальців. Відповіді поки що немає, а тим часом період до закінчення ліквідації скорочується швидко, як шагренева шкіра.