Мирний атом — «за» і «проти»

      Сьогодні питання атомної енергетики перейшло зі сфери серйозної державної проблеми в розряд спекуляційних тем, на  яких заробляється політичний капітал, часто шулерським способом. Низка політиків використовує у своїх виборчих кампаніях антиядерну риторику, однак не враховує, а точніше, замовчує той факт, що незалежно від того, побудують в Україні АЕС чи ні, нові атомні енергоблоки поблизу українських кордонів усе одно з'являться. Попри активний розвиток альтернативної енергетики, вітро- і геліостанції станом на сьогодні не можуть забезпечити потреб розвинених країн в електроенергії. Тому краще мати надійні АЕС, ніж гадати — пронесе чи не пронесе, затягнуть зашморг на шиї чи помилують, знайдуть учені філософський камінь чи ну його.     

      Політичні  сили, які виступають проти розвитку атомної енергетики в Україні, грають з вогнем, точніше ризикують енергонезалежністю держави. Адже навіть провідні держави Європи поки не бачать перспективи у швидкій заміні атомних станцій. Нещодавно прем'єри тих країн Балтії, які раніше робили заяви про повну відмову від ядерної енергетики — заявили про будівництво нової АЕС. Як зазначив радник глави уряду Латвії з економічних питань Айгар Штокенбергс, у проекті на рівних умовах братимуть участь енергетичні компанії Латвії, Литви і Естонії.

      Генеральний директор національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» НАНУ Іван Неклюдов вважає, що атомна енергетика в Україні має непогані перспективи. «Нам і надалі необхідно розвивати атомну енергетику, — каже він. — А для цього, насамперед, варто подбати про розвиток атомної науки і техніки, тоді не будуть страшні ніякі реальні чи вигадані загрози».

      І США,  і Росія готові надати Україні деяку допомогу. Звичайно, не безплатно. Останні події засвідчили — попри заяви про «непорушну дружбу трьох братніх народів», які сиплються манною з неба, дружба дружбою — а енергоносії все-таки окремо. Звичайно, ні США, ні Росії сильна Україна невигідна. Тобто з боку наддержав ми зіштовхуємося з прагматичним і жорстким підходом (іноді навіть занадто — як у випадку з російським газом, коли Росія була готова заморозити братів-слов'ян — аби продати газ дорожче).

      Але, очевидно, це не так і погано. Безплатний сир буває лише в мишоловці. Без винятків.  Звичайно, стосовно «молодшого брата» Росія навряд чи повелася б таким чином, але й не особливо рахувалася б. Економічні преференції часто обертаються політичною несвободою — причому відчуття неповноцінності має звичку оселятися в душі кожного громадянина. Розмови про те, яку сторону — проросійську чи проамериканську слід обрати Україні, на жаль, звичні. Але чи не час нам потроху відмовлятися від стереотипів? І говорити про проукраїнський курс, як єдино правильний, і  про проукраїнський уряд? Чомусь не чути міркувань про те, яку сторону слід обрати, скажімо, Франції, яку часто порівнюють з Україною за площею і кількістю населення. Звісно, між Францією і Україною є  суттєві відмінності, і основна — в рівні життя:  в Україні дохід на душу населення у декілька разів нижчий. Але для прикладу існує історія — пiсля Другої світової війни Франція лежала в руїнах, а зараз вона одна з тих, хто диктує правила в Євросоюзі. Досвід Франції може бути корисний для України, оскілька вона теж належить до країн-імпортерів енергоносіїв.

      Усвідомивши, що ціни на нафту й газ зростатимуть, а запаси кам'яного вугілля не безмежні, французи зробили ставку на атомну енергетику. З початку 70-х у цій країні  було побудовано і введено в експлуатацію 59 реакторів. Сьогодні у Франції три чверті електроенергії виробляється на АЕС. Програма розвитку атомної енергетики була започаткована з метою зменшення залежності від експорту нафти. За весь час Франція інвестувала в розвиток мирного атома близько 160 млрд. дол. При цьому, відповідно до опитування, проведеного «IPSOS», у близько 70 вiдсоткiв французів — «хороша думка» про атомну енергетику. Щоправда, газу у Франції видобувають небагато — навіть порівняно з Україною. Видобуток природного газу у Франції у 2003 році становив 1,61 млрд. куб. м (в Україні — близько 21 млрд. куб. м). Основні обсяги природного газу Франція імпортує. Зате, завдяки впровадженню енергозберігаючих технологій, споживання газу за той  же рік становило лише 42,5 млрд. куб. м (проти майже 76 млрд. куб. м — Україною). І ніхто навіть не намагається перемогти на виборах у французький парламент, розповідаючи виборцям про свою проросійську, проамериканську, пронімецьку чи проанглійську орієнтацію. З диверсифікованими джерелами поставок енергоносіїв та розвиненою атомною енергетикою у Франції не стоїть питання про енергетичну (і політичну) незалежність країни.

      За 14 років забезпеченням енергетичної незалежності України практично ніхто не займався. Справи були важливіші — захоплення, приватизація, потім перерозподіл народного надбання, матеріальної бази. Заводи, пароплави, надра шляхом різноманітних схем благополучно переходили у власність різних громадян, які перебувають далеко чи близько від влади. Цим «товаришам» діставалися найласіші шматочки, і часто — за безцінь. Практично, лише останні півроку видно чіткі дії влади, спрямовані на забезпечення енергонезалежності держави.

      Можна бути шанувальником чи противником «Нашої України», але об'єктивно лише уряд Єханурова, засукавши рукави, взявся за стратегічну галузь української економіки, почав розбиратися, що і як зробити, щоб краще було і спокійніше.   Тому, може, і політикам час перестати лити сльози з приводу неминучого? І зосередитися на забезпеченні максимальної безпеки українських ядерних об'єктів, замість того, щоб використовувати їх у політичних іграх напередодні парламентських виборів.

Наталя ШМАТЬКО.