Світлана Береш: Ім'я мого чоловіка й зараз працює на українську спортивну гімнастику

      29 лютого 2004 року трагічно загинув український гімнаст Олександр Береш, який на той момент реально претендував на «золото» Олімпіади в Афінах. У Херсоні, де він став відомим майстром, уже вдруге провели Меморіал — спортивний турнір пам'яті видатного співвітчизника. Після херсонських змагань кореспондент «УМ» поспілкувався з вдовою гімнаста Світланою Береш, якій довелося докласти титанічних зусиль, щоб ця подія у рідному місті відбулася.

      — Відверто кажучи, ми хотіли зробити цей турнір пам'яті Сашка міжнародним, але не встигли підготувати відповідні положення про змагання, — розповідає Світлана. — Думаю, ми це зробимо наступного року. Хоча не все так просто, адже в процесі підготовки Меморіалу, який був на межі зриву, я побачила, як у нас держава «цінує» спортсменів, котрі для неї щось зробили. У цілому не загубити турнір допомогла різноманітна команда людей із керівників області й міста, НОК України, а особливо — друзів Олександра зі спортклубу «Біола», які взяли на себе половину всіх клопотів. Завдяки цьому наші змагання зробили крок уперед. Якщо минулого року в нас виступали 10—12-річні гімнасти і виконували нормативи кандидатів у майстри спорту, то тепер з'їхалися юніори у віці до 18 років. До представників Херсона, Кіровограда, Одеси, Луганська додалися хлопці з Івано-Франківська й Харкова. Розігрувалися місця у багатоборстві, але й поза тим було ще чимало призів, які приємно здивували учасників змагань. У Херсоні на змаганнях ще ніколи не збиралося стільки людей, адже ми з Києва привезли і встановили додаткову трибуну.

       У багатоборстві переміг харків'янин Антон Новосьолов, луганчанин Максим Овчинников став другим, а «бронза» — у Дмитра Ликова з Києва. До столиці поїхав спеціальний приз кращому на перекладині — улюбленому снаряді Сашка (тут переміг Артем Любаневич). Найбільшою ж нагородою для мене стали очі учасників, які були раді не лише можливості виступити, отримати призи, а й поспілкуватися з легендарними гімнастами, зокрема  Лілією Подкопаєвою, Богданом Макуцем, багатьма членами національної збірної України. Особливо хочу підкреслити — і для мене це принципово — політика на наших змаганнях була відсутня. Багатьом я відмовила, оскільки не хотіла, щоб ім'я Сашка використовували у передвиборчій боротьбі.

      — І, незважаючи на це, в одному інтернет-виданнi тебе звинуватили в «торгівлі» ім'ям чоловіка...

      — «Ущербне» мислення мене не особливо хвилює, бо весь цей час я й наша донька Валерія відчуваємо підтримку справжніх друзів. Ці друзі не вимагають нічого взамін. Вони упродовж двох років ходили на всі судові засідання, щоб відстояти чесне ім'я Береша — свого друга і великого спортсмена.

      Що ж до того, що з Сашка зробили бренд, то кожен це твердження може сприймати залежно від хворобливості своєї фантазії. Якщо ім'я Береша і зараз працює на вітчизняну спортивну гімнастику, то в такому «використанні бренду» немає нічого поганого. Скажімо, «губернатор» області, який прийшов на турнір і був вражений рівнем організації, сказав, що ніколи не дає обіцянок, але цього разу гарантує: для школи, в якій готувався Береш, буде закуплено за 240 тис. грн. нове знаряддя.

      — Наша газета вже писала, що Апеляційний суд Києва залишив у силі вирок водієві того авто Верховної Ради (позбавлення волі на п'ять років), який врізався у машину Олександра Береша...

      — Так, але я маю намір звернутися з відкритим листом до Голови парламенту та його першого заступника з вимогою спростування їхніх заяв на телебаченні 1 березня 2004 року. Тоді, коли шоковані фахівці гімнастики телефонували мені зі словами співчуття, Володимир Литвин та Адам Мартинюк заявили без суду і слідства, що Сашко винен сам (у машині була дочка першого заступника Голови ВР Мартинюка. — Ред.). Я вимагаю привселюдного вибачення. Мало посадити водія. Відповідальність за цей злочин несуть усі наші власники «крутих» номерів, які звикли їздити під 200 км/год.