Рок-старз Славко Вакарчук.
Хлопці стали першими не тільки в Україні, а й найпопулярнішою українською групою в Росії. Пригадую, коли виникло запитання, що везти росіянам як гостинець із України, то сумнівів у доцільності платівки чи календаря «Океану Ельзи» навіть не виникало. І, звичайно, ця ситуація може бути знайомою не тільки тим, хто вибирає подарунки з національним акцентом для росіян, а й для західних друзів. До речі, у квітні штурмом буде взято Штати і Канаду. А перед тим, після заключного концерту в московському Палаці спорту «Лужники», група здасться без бою і відпочиватиме.
Протягом «російського» туру, який тривав чотири місяці (з перервами), музиканти об’їхали близько 40 міст. На концерті в Тель-Авіві був присутній Роман Абрамович, а в Пітері — Борис Гребєнщиков. Співали і в Мінську. Після перших композицій Святослав звернувся до залу з привітанням російською мовою, а у відповідь почув скандування: «Українською!» Мовляв, ми розуміємо російську, але ж...
Після повернення до Києва музиканти поділилися враженнями: як було там, вище неба. Мілош сказав, що знаходиться під впливом двох почуттів: «З одного боку, це гордість від того, що російський тур пройшов так вдало. А з іншого — це надзвичайне полегшення, бо все вже позаду». А Денис Глинін розповів: «Москва і «Лужники» накладають певного роду відповідальність. Зрозуміло, що столична публіка досвідченіша, вибагливіша, розбещена кількістю й якістю подій світового масштабу, і вона обов'язково буде порiвнювати почуте й побачене. На жаль, інші міста країни відстають у такому «музичному досвіді», але на кожному концерті ми намагалися донести людям, які прийшли послухати нашу музику, наш месидж. Мене, наприклад, надзвичайно вразив Пітер, який, незважаючи на холодну зиму, зустрів нас надзвичайно тепло. А концерт у Мінську довів, що сприйняття пісень «ОЕ» вже нероздільно пов'язане з українською мовою. Тому я б не виділяв Москву як провідне чи головне місто туру. Так, невелике хвилювання давалося взнаки, але насправді це був просто ще один концерт, чесний і відвертий».
Але відгуки музикантів чи українських ЗМІ доречно підкріпити цитатами російської преси. Що писали їхні видання протягом туру «ОЕ»:
«КоммерсантЪ»: «У Росії дуже мало груп, здатних видавати настільки експресивний, щирий, самовідданий концертний драйв. Музиканти ідеально відчувають один одного на сцені. Група грає так потужно і вільно, що, здається, вже тільки за рахунок своєї музичної майстерності може тримати в напрузі цілу площу народу».
Rolling Stone: «Їхні стадіонні концерти вражають уяву, а Святослав Вакарчук зі своїм пафосом і нарцисизмом виглядає на диво органічно в ролі рок-зірки».
«Афиша»: «Слов'янська співучість у поєднанні з енергетикою британського розливу дає дивовижний ефект».
InterMedia: «Хочеться одразу вигукнути навздогін Маяковському: «Я українську б вивчив тільки за те, що нею співає Вакарчук!»
«Московский комсомолец»: «Океан Ельзи» — супергрупа, абсолютні рок-старз , якi випромiнюють тваринний магнетизм».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
