З грудня починаючи, трапляються фрази: «У виборчий період суспільство перебуває в такому, сказати б, ненормальному стані, що йому до лампочки рівень розвитку шоу-бізнесу в країні», або «Альбом-кліп-сингл будемо видавати тільки в квітні, не раніше, зараз же вибори». Чому на три місяці музична країна перетворюється на сплячу красуню в летаргійному сні і наші думки переважно тільки зудять довкола «а за кого він буде співати? Як не буде, значить, не запросили, не популярний!» або «О, знову продалися, сьогодні — таким, завтра — не таким!». Говорити з самими музикантами на теми нетривалих взаємозв'язків шоу-бізнесу і політики важко — з усього видно: їм це неприємно, й воліли б творити у спокої свої шедеври. Тобто, з одного боку, «продаватися» їх змушують обставини: і хліб без масла не так смачно, як хліб з ікрою, і на наступний кліп треба яку тисячу приберегти... А з іншого — вони свідомо ходять по колу: співаючи зараз за кандидата N, який подекуди таки отримує можливість вплинути на кризову ситуацію, але цього не робить (щоправда декому, за умови вдалого «вибору» політичного кандидата, може, і перепаде якийсь «заслужений» чи «народний») — вони співатимуть за нього, чи когось схожого і на наступних виборах. Очевидно, якби музичний ринок країни був на відповідному рівні, і музиканти заробляли з продажу альбомів чи власних концертних турів, то схожі політичні «заказухи» канули б у Лету.

Хлопці стали першими не тільки в Україні, а й найпопулярнішою українською групою в Росії. Пригадую, коли виникло запитання, що везти росіянам як гостинець із України, то сумнівів у доцільності платівки чи календаря «Океану Ельзи» навіть не виникало. І, звичайно, ця ситуація може бути знайомою не тільки тим, хто вибирає подарунки з національним акцентом для росіян, а й для західних друзів. До речі, у квітні штурмом буде взято Штати і Канаду. А перед тим, після заключного концерту в московському Палаці спорту «Лужники», група здасться без бою і відпочиватиме.