Історія вуличної скарги

      На вулиці Набережній у Самгородку Смілянського району, що на Черкащині, мешкає більше 120 чоловік. І це єдина вулиця у селі, яка залишилася незаасфальтованою ще з радянських часів. Тоді не встигли, а сьогодні до цього нікому немає діла. Хоча свого часу в колгоспі імені Шевченка збиралися газифікувати житлові будинки, й газопровід планували вести з сусідньої Макіївки саме через Набережну. Якби так сталося, у людей був би і газ, і асфальт.

       Тільки колгосп наказав довго жити, й усі задумки радянської влади пішли в небуття. Газ із горем пополам селяни п'ять років тому таки провели, а от вулиця досі залишається без твердого покриття. Тому люди щодня місять чобітьми багнюку й вважають себе кинутими владою та забутими Богом.

      «У нас нічого не змінилося й тепер, коли замість колгоспу з'явилося ТОВ «Агро-Рось». А ми ж усе-таки живі люди, — скаржаться самгородці в черкаський корпункт «України молодої», відправивши такого ж листа голові Черкаської облдержадміністрації Вадиму Льошенку. — Діточки не можуть добратися до дитячого садка й до школи, пенсіонери не мають можливості вийти в село, аби купити хлібину. Не легше й тим, хто працює й добирається до роботи справжнісіньким болотом. Особливо тяжко в такі осінні дні, як тепер, бо йдуть дощі, чорнозем на вулиці розкисає, а якщо по ній ще проїде трактор й у ті «колії» набереться води, то хоч пливи. Як при такій дорозі привезти сіна, дров? А в нас же на вулиці розташовано 37 особистих господарств, у цих будинках мешкають 122 жителі».

      Якщо, не доведи Боже, хтось помре, то вантажну машину з труною тягне трактор, бо сам автомобіль не в змозі вибратися з болота на Набережній, підкреслюють селяни.

      Це вже другий лист, підписаний 30 господарями з вулиці Набережної, спрямований Льошенку. Перший самгородяни написали ще на початку року. З тим зверненням «губернатор» тоді ознайомився й, за його дорученням, заступник голови обладміністрації Анатолій Рибак наклав візу: «Просимо розібратися й по можливості допомогти», спрямувавши скаргу в Смілу. Готовність не відмахнутися від крику душі понад сотні мешканців віддаленого Самгородка продемонстрував спочатку й голова Смілянської райдержадміністрації Микола Половинка. «Ми зробимо цю дорогу, й не треба турбувати з цим питанням «губернатора», — обіцяв Микола Михайлович.

      А закінчилося тим, що пан Половинка зателефонував голові Самгородської сільради Степану Педченку і, як стверджує останній, «попросив» його не шукати проблем на свою голову. Звісно, навіщо напружуватися й ускладнювати собі життя? Так за весною промайнуло літо й прийшла осінь. Усе залишилося на рівні балачок: аби допомогти людям, районна влада у Смілі й палець об палець не вдарила. Нині Набережна нагадує фронтову дорогу часів Великої Вітчизняної після проходу по ній військової техніки (див. фото). Можна лише поспівчувати бідним селянам, яким щодня доводиться нею ковзатися, по коліна загрузаючи в болоті. Неважко уявити, в якому взутті приходять із Набережної діти у дитячий садочок чи в школу. Бо, кажуть у селі, перш ніж зайти на уроки, малеча мусить мити черевики в мисці з водою.

      «За свій рахунок ми газифікували школу в Самгородку. Обеліск у Будо-Макіївці відремонтували теж власними силами, тепер займаємося там проведенням газу, нарешті обжинки для всього району робили. Та й загалом «Агро-Рось» є найбільшим платником податків на Смілянщині, а підтримки від районного бюджету — ніякої, лише обіцянки», — так відповів на закиди людей Анатолій Семинога, один із керівників ТОВ «Агро-Росі», куди, окрім Самгородка, входять ще сусідні Макіївка й Будо-Макіївка.

      Анатолій Іванович каже, що коли товариство газифіковувало недавно Макіївську школу, то тамтешня сільрада виділила частину коштів. Так само, переконаний він, і сільська рада у Самгородку зі свого бюджету може спокійно виділити 10—15 тисяч гривень на асфальтовану дорогу по Набережній. А робити її дійсно треба, й не сяк-так, а відповідно до технології, щоб вона слугувала людям не один рік. На що Степан Степан Педченко розводить руками: річний бюджет сільради становить  усього 78 тисяч гривень, і на її утриманні — дитячий садочок, бібліотека, ФАП, клуб, отож гроші йдуть на зарплати, поточні ремонти, придбання обладнання. Взяти кошти на дорогу з податку, який платять власники автотранспорту, теж немає можливості, бо в селі чимало пільговиків і цього року «накапало» лише 500 гривень. Що за такі гроші можна зробити? «Ми нещодавно написали прохання у районну раду, аби на наступний рік у бюджеті передбачили кошти на цю дорогу. А людям iз Набережної я казав: організовуйте кооператив iз будівництва, але вони не виявляють ініціативи», — зазначає голова.

      Поговорити ж про те, чому обіцянка допомогти в голови Смілянської райадміністрації стала цяцянкою, власкору «УМ» так і не вдалося: пан Половинка не побажав брати телефонну трубку.

      Зате ми додзвонилися до голови Смілянської районної ради Миколи Тимошенка, який порадив самгородському сільському голові самому проявляти ініціативу та «крутитися», як це роблять його колеги, приміром, у Носачевому, Балаклеї, Яблунівці чи Тернівці. Цього літа, коли йшла реконструкція залізниці й там міняли щебінь, ці села завезли собі його, скільки треба було, бо кубічний метр коштує недорого — 4 гривні. При цьому Микола Олексійович підкреслив, що з початку року Самгородській сільраді тільки за оренду землі сплатили 24 тисячі 158 гривень, які селяни мають повне право використати на свій розсуд. Тим більше що на кілометр злощасного шляху на Набережній треба не такі вже великі гроші.

      Ознайомився Микола Тимошенко і з останім листом-проханням самгородців, давши два доручення начальнику фінансового управління та голові постійної комісії з питань планування бюджету і фінансів, аби ті внесли свої пропозиції. А ще районна рада звернулася з проханням до обласної влади додатково виділити кошти на впорядкування доріг у Голов'ятиному, Сунках, Малому Старосіллі, Ташлику, Макіївці й Самгородку. Може, там знайдеться копійчина й для Набережної?