Голод «33-го»

      Журналісти газети «33-й канал», яка на сьогодні має найвищий в області наклад, виступили з різкою критикою дій місцевої Феміди і на знак протесту проти її дій оголосили безперервне голодування. Це сталося після того, як редакція один за одним програла кілька судових процесів проти посадовців, котрі перебували при владі за кучмівського режиму. Останніми краплями, які переповнили чашу терпiння, стали рішення Ленінського районного суду, що набули чинності після апеляційного розгляду, за позовами колишнього начальника УМВС в області генерал-майора Валерія Литвина та депутата Вінницької міської ради підприємця Юрія Коробкіна. Згідно з ними, редакція мусить сплатити обом позивачам по десять тисяч гривень. Суму відшкодування у дві тисячі гривень суд постановив стягнути з журналіста Романа Ковальського.

      Керівники та адвокат редакції стверджують, що при слуханні справ судді упереджено поставилися до відповідачів і не дотримувалися норм закону — зокрема, щодо встановлення злого умислу журналіста та редакції при підготовці публікацій. Зі свого боку вони оприлюднили матеріали про статки керівників судів, про будівництво ними дорогих особняків у рекреаційній зоні та про зв'язки з ними депутата Коробкіна, а також заявили, що згадані вище рішення є спробою Феміди розправитися з вільною пресою: «Ми переконані: судова система вимагає негайного реформування, інакше свавілля суддів задушить не лише свободу слова, а й вб'є остаточно віру людей у справедливість у цій державі».

      Коли в понеділок під час візиту до Вінниці Віктора Ющенка співробітники «33-го каналу» передали йому заяву з проханням створити комісію для незалежного розслідування конфлікту між третьою та четвертою владами в області, на другий же день у Вінниці з'явився Валерій Литвин (зараз він служить в іншому регіоні) і відмовився від задоволення позовних вимог, про що складено відповідну мирову угоду. Однак саме його нинішнє відстоювання «честі мундира» мимохіть примушує згадати події півторарічної давнини. Тоді очолювана ним обласна міліція відзначалася при затриманні «помаранчевих» активістів та складанні на них адмінпротоколів, нагніталась психологічна атмосфера підкиданням у різні місця одного й того ж (!) саморобного вибухового пристрою (про це згодом повідомило на прес-конференції нове міліцейське керівництво), а під час голосування Вінницю накрила хвиля лже-замінувань, яка була дивовижно скоординована з виїздами вибухотехнічної групи («УМ» про це писала).

      Будемо об'єктивними: тоді саме суди і прокуратура протистояли розгулу міліцейської стихії в області, закривши провадження по багатьох адмінсправах і своїми рішеннями навіть визнавши неправомірними дії окремих керівників цієї правоохоронної структури. Після перемоги «помаранчевих» начальникові управління МВС в області довелося всього лише змінити місце служби — та й по тому...