Відморозки зі «Жмурок».
У цьому огляді йтиметься про кілька фільмів, які виправдовують факт існування телебачення. Бо, з одного боку, наші канали нечасто виявляють чемпіонську спритність, пропонуючи глядачеві блокбастери, які ще минулого сезону тероризували кінопрокат, i так само не щодня пропонують класичні стрічки, від перегляду яких відмовитися ще важче.
«Жмурки» (субота, 22.00, Новий канал)
Чого хотів глядач від Олексія Балабанова після «Брата-2»? Звісно, ще одного «брата». А дочекався натомість терапевтичної роботи, в якій творець (або ж принаймні один із співавторів) російського міфу про «хороших бандитів» вирішив поіронізувати і над самим собою, і над бригадобумерами своїх послідовників. З огляду на те, що цьому фільму передувала ще й антропологічна «Війна», непридатна до розважального ужитку, можна констатувати, що Балабанов таки наплював у криницю, з якої ще питимуть і питимуть.
«Жмурки» — своєрідна карикатура на кримінальну героїку, екранізація пєлєвінського гумору, намагання позбутися власних штампів, які стали стандартами нового російського кіно. Завдяки цьому комедійному самозреченню найбільше «постраждали» знані актори, що їм режисер доручив шляхетну місію руйнування власних амплуа. Так, наприклад, Сергій Маковецький у «Жмурках» грає істеричного дегенерата, позиченого iз «Бригади». Космос віртуозно перевтілюється у ще тупішого суб'єкта, а підсумовує цю низку карколомних перевтілень Міхалков, який після власних імперських екзерсисів раптом з'являється у малиновому піджаку й протягом усього фільму дивує публіку неадекватною грою (очевидно, це одна з найбільших творчих поразок у його кар'єрі).
Як на комедію, Балабанов порозляпував у фільмі забагато крові, а деякі натуралістичні сцени — таки надлишкові для пародії, хоча Квентін Тарантіно, вочевидь, не погодився б iз таким враженням. Бо з такої крові теж можна придуркувато гиготіти.
«Серце Ангела» (субота, 01.40, К1)
В усі часи вважалося, що продавати душу дияволу — це не найкращий бізнес. Герою цієї історії — приватному детективу Гаррі Ангелу — не пощастило двічі. По-перше, він примудрився виторгувати собі доволі сумнівне життя замість героїчної смерті. По-друге, після цієї транзакції він позбувся пам'яті, що анітрохи не додало йому буттєвого оптимізму. Це одна з найпопулярніших стрічок Аллана Паркера, якого важко звинуватити у потуранні «низовій культурі». Він не лише подав зразкову модель містичного трилера, а й увібгав у неї сяку-таку ідею — брухт зі звалища «вічних істин», — яка додала стрічці езотеричної привабливості. Звісно, окремих реверансів заслуговують виконавці головних ролей — Міккі Рурк, у якого набереться зовсім небагато ролей такого рівня, та Роберт Де Ніро, котрий реалізував інфернальність власної зовнішності відсотків на триста.
Експлуатація магії, уся ця кривава атрибутика вуду, що нею Паркер орнаментує низку вбивств, посилює передчуття «страшної помсти», того часу розплати, який очікує кожного запроданця.
«Імперія Вовків» (неділя, 21.00, НТН)
Чергова екранізація одного з найкривавіших письменників сучасності — французького белетриста Жана-Крістофа Гранже, який невтомно плодить романи про серійних убивць із безмежною фантазією та неабиякими знаннями про кістки-тканини, внутрішні органи та інші секрети плоті. Кожні двадцять сторінок його тексту містять стільки подій, що їх вистачило б іншому автору на повноцінний роман. Унаслідок цієї нелюдської концентрації свідомість читача замакітрюється аж так, що у фіналі він радше визнає маніяком самого себе, ніж когось із героїв оповіді.
Кінематографічні акули не могли прогавити ці письменницькі чесноти, тож кожен новий його твір — це приречений на успіх фільм, хоча перша спроба екранізації — «Багряні ріки» — помітно поступалася однойменному роману (втім зберегла його шалений темп і сюжетну непередбачуваність).
В «Імперії вовків», як і в попередніх екранізаціях Гранже, одну з головних ролей виконує Жан Рено. Після Леона-кілера він добряче реабілітувався у природному для себе образі борця з абсолютним злом. Як не крути, а йому личить бути ментом.
«Регтайм» (неділя, 00.00, «1+1»)
У деяких телепрограмах чомусь заанонсовано іншу класичну стрічку — «8 1/2» Федеріко Феліні, — проте це той випадок, коли можна помилитися із задоволенням.
«Регтайм» важко назвати взірцевою роботою Мілоша Формана через її соціальну спрямованість. Утім талант Формана якраз у тому, щоб перетворити будь-яку історію на чисте мистецтво.
Формально — це стрічка про афроамериканського піаніста з «алкоголічним» прізвищем Уокер, який намагається довести світові, що він теж «має право». Але так йому пощастило, що довкола — одні расисти.
Як це у Формана часто трапляється, гуманістичний пафос менш важливий, ніж сама історія, насичена музично-побутовим дріб'язком початку ХХ століття.
На відміну від інших фільмів, про які йшлося у цьому огляді, «Регтайм» — найменш кривавий. Проте ощадливість екранної крові щедро компенсується больовими механізмами, якими Форман пестить нутро кожної соціалізованої тварини. Такий стишений голос іноді ефективніший, ніж кривавий крик.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
