А віз і нині там

      18 листопада минулого року «УМ» розповідала про обурений відкритий лист Ліги українських меценатів щодо викривленого висвітлення роботи VI Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика у Криму службою новин Національної телекомпанії України. Прокоментувати запитання «УМ», як вийшов у ефір такий некоректний, на думку представників Ліги, сюжет, шеф-редактор новин Першого каналу Денис Іванеско тоді особисто не зміг. Натомість порадив звернутися в кореспондентську мережу каналу, де «УМ» запевнили, що сюжет був цілком коректний і вичерпний, а всі претензії Ліги меценатів — не більше, ніж звичайнісінькі інсинуації.

      Нагадаємо, що саме обурило організаторів конкурсу. Вони вважають, що в репортажі нічого не сказано власне про подію, зате ведучий новин озвучив цілком глумливий текст, мовляв, у Криму вживання української мови намагаються стимулювати грішми. Супроводжував це повідомлення цинічний відеоряд, де зображено було стоси п'ятдесятигривневих купюр і чергу переможців. Жодного слова не прозвучало ні про історію конкурсу, ні про його значення для мільйонів вітчизняних школярів,студентів і вчителів й жодної інформації власне про роботу VI Міжнародного конкурсу.

      Виконавчий директор конкурсу Михайло Слабошпицький розповідав кореспонденту «УМ», що інтонація коментатора сюжету була просто знущальна. Натомість повний і вичерпний репортаж кримської кореспондентки чомусь до ефіру не дійшов.

      Минуло три місяці, поки новий віце-президент НТКУ Олег Панюта, а з ним за компанію ще й  голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж спромоглися таки письмово відреагувати на претензії Ліги українських меценатів. Їхня реакція настільки схожа за цинічно-бюрократичним душком, що залишається тільки з сумом констатувати: на державному телерадіопросторі — без змін.

      За перше життєве правило для керівництва як Дежкомтелерадіо, так і НТКУ, напевно, є те, що найкращий захист — це напад. Фаховий рівень, порядність, національна гідність, критична самооцінка та й, зрештою, звичайна журналістська неупередженість — категорії не для них. Єдине, чого добре навчені ці адепти «совківської» психології, — демагогічно ховатися за законами з вигуками: «Сам такий!». Якщо навіть злощасний телевізійний сюжет не розглядати як знущання над самою ідеєю заходу Ліги українських меценатів, то варто принаймні визнати факт недбалого й непрофесійного ставлення служби новин НТКУ до своїх обов'язків. Е ні, в традиції державних мовників таке не входить. Тому як Іван Чиж, так і Олег Панюта в унісон намагаються звинуватити Лігу українських меценатів у тискові на НТКУ і спробах цензурувати «чесних журналістів».

      Голова Держкомтелерадіо пан Чиж у відповіді, адресованій голові Комітету ВР України з питань культури та духовності Лесеві Танюку, наголошує на вимогах статті 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», де передбачена заборона втручання державних органів влади у творчу діяльність телерадіоорганізацій, а також цензури як контролю за ідеологічним змістом передач. До того у відповіді зазначено, «що на відповідний запит керівництво Національної телекомпанії України не підтвердило в усній (Авт.) розмові факти, зазначені у звернені».

      Звісно ж, що непрофесійні журналісти, а надто в усній розмові, усіляко заперечуватимуть свою фахову неспроможність. А Лігу українських меценатів обурив саме непрофесійний, упереджений і необ'єктивний журналістський підхід до висвітлення теми.

      Лист-відповідь віце-президента НТКУ Олега Панюти мало того, що відверто демагогічний і такий, що перекручує висловлені Лігою претензії та вимоги, він ще й безпорадно-неграмотний. Чого хоча б вартий такий «перл» як: «Ми не поділяємо Вашого твердження про те, що прищеплення української мови за допомогою грошей є дезінформацією». Коментарі тут зайві. Грамотні кадри формують «першу кнопку», нічого сказати.

      «Не хотілося б розглядати Ваш лист як спробу запровадити цензуру, однак редакція не сприймає вказівки будь-яких осіб, в який спосіб і як висвітлювати ті чи інші події», — продовжує повчати Олег Панюта і додає, що відповідальність за точність і збалансованість поданої інформації — є безумовним правом редакції.

      Нещодавно журналіст В'ячеслав Якубенко зібрав і оприлюднив інформацію про засновників та «контролерів» найбільших українських медіа, а принагідно дослідив способи маніпулятивних технологій на телебаченні, де однакове навантаження і значення для глядацького сприйняття має і слово, і відеоряд. «Навіть не обов'язково, порушуючи закон, надавати  більше ефірного часу тій чи іншій політичній силі. Якщо, наприклад, під час інтерв'ю з «ненашим»  кандидатом просто поставити камеру на 30 см нижче його голови — то він дивитиметься на виборця зверху вниз, здаватиметься зверхнім і пихатим. І жоден моніторинг не зафіксує порушення рівноправності кандидатів», — розповідає журналіст.

      Цікаво було б знати, яке ставлення до Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика склалося у телеглядачів з різних регіонів України, якщо на екрані вони побачили лише гроші і черги за ними. Просто таки чергова агітка для Наталії Вітренко...

      Словом, усі ці з'ясування стосунків будуть ні чим іншим, як пустопорожньою балаканиною, доки не зникне фаховий «спам» із телебачення і йому на зміну не прийдуть справді професійні журналісти. Оскільки ж, на жаль, «маємо те, що маємо», то варто принаймні організувати громадський комітет, що складався б з авторитетних представників різних засобів масової інформації, які б стежили за тим, щоб подана телеканалами інформація була справді (а не лише на думку її працівників) точна, достовірна і збалансована.