Гривню вклали — дві у підсумку

      У час найбільшого шалу газового протистояння, в останній день минулого року Президент підписав указ про створення Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. Через півтора місяця Кабмін своєю постановою призначив головою цього центрального органу виконавчої влади Євгена Сухіна. Незадовго до того на прохання «УМ» ситуацію, що склалася у цій сфері, прокоментував державний експерт із питань енергетичної безпеки при РНБО, екс-голова Держкомітету з енергозбереження Юрій Шульга.

       — Юрію Івановичу, днями аж три політичні сили, що борються за місце в парламенті, презентували свої концепції реформування житлово-комунального сектору країни. Чи справді він поглинає більше третини вироблюваної в країні теплової енергії?

       — Це справді так, причому тепломережі перебувають у поганому стані, труби роз'їла корозія, а обладнання надзвичайно зношене. Та й узагалі, вітчизняна теплоенергетика потребує докорінної реконструкції.

       — Що, на вашу думку, дає підвищення тарифів на енергоносії?

       — Нічого ми цим не вирішимо. Збільшення тарифів — це механізм, який стимулює збереження енергії, але, якщо негайно і набагато підвищити плату за тепло, то відразу ж «посадимо» економіку. І без того зростання ВВП у 2005 році було невелике. Конкурентоспроможність вітчизняної продукції дуже не значна. Пояснення просте: питома вага енерговитрат у собівартості продукції дуже висока — 50—60 відсотків, а на заробітну плату спрямовується 5—6 відсотків. Для порівняння: у США ці показники становлять, навпаки, 5 і 60 відсотків. Отож нам є над чим працювати. Енергозбереження — це шлях до благополуччя нашого народу. Тим паче що одна кіловат-година електроенергії, отримана за рахунок енергозберігаючих технологій, удвічі — втричі дешевша, ніж та, яку маємо за рахунок генерації.

       — Згідно з президентським указом, в країні мають розробити програму виготовлення на вітчизняних підприємствах котлів, модернізованих на основі сучасних технологій спалювання твердого палива, для ТЕС. Проте, напевне, вже існують аналоги подібного обладнання?

       — У нас такі котли виготовляють у Житомирі, але їхня потужність ще невелика — близько 800 кіловат. Вони унікальні, бо спалюють усе що завгодно: неякісне вугілля, торф, деревину, відходи сількогосподарських продуктів, зокрема насіння, щепи. Житомирська область у 2003 році, зокрема за рахунок цих котлів заощадила в бюджетній сфері 12 мільйонів гривень. Для шкіл і лікарень це дуже важливо.

       — Уряд має на меті більш ніж удвічі збільшити видобуток вугілля, аби замінити ним дорогий газ. Водночас паливом переповнені склади. Чи то менеджмент не на висоті, чи то нема в чому спалювати це вугілля... А може, річ у тім, що «нагорі» ще не визначили, яким має бути енергетичний баланс країни, — скільки нам потрібно газу, вугілля, нетрадиційних джерел енергії тощо?

       — А хто його знає? Простіше було б відповісти на це запитання, якби ми мали стратегію розвитку країни і знали, на основі яких ресурсів, зокрема паливно-енергетичних, будемо розвивати економіку. Тоді б було зрозуміло, яку промисловість, переробку, сільське господарство слід визначити як базові пріоритети. Потім залишилося б тільки підрахувати, чого з цих ресурсів у нас не вистачає — і закуповувати їх в інших країн. Водночас потрібно розвивати власний ПЕК.

       — А хіба в країні немає програми енергозбереження?

       — Вона була і є. Але відчуйте різницю: її розбили на тій платформі, яку пропонувала економіка, що залишилася нам у спадок від колишнього Радянського Союзу. Цю програму уряд схвалив у 1997 році. У 2000 році до неї внесли зміни та доповнення, але вона не мала фінансової підтримки. Держкомітет розробив механізм самофінансування, але й це не допомогло, тому що законодавчо нашу ініціативу не підтримали. Ішлося не про пільги, а про економічні стимули, які використовують усі країни. Скажімо, як у Німеччині, де надають під це пільгові кредити. А в Україні, хоча й прийняли закон про нетрадиційні джерела енергії, проте всі положення, які б стимулювали їхній розвиток, було відхилено.

       — В ефірі одного з телеканалів голова Рахункової палати Валентин Симоненко заявив, що ваш Держкомітет був такою собі бюрократичною установою, яка щороку поглинала 12 мільйонів гривень і практично не справляла ніякого впливу на українську економіку.

      — Ми дуже серйозно дискутували, коли РП перевіряла фінансовий стан нашої установи. Повірте, що звинувачення були дуті. Нам закидали нецільове використання коштів, а саме: мовляв, ми фінансували капітальні видатки за рахунок коштів, які перебували на поточному рахунку Комітету. Але ж ми закуповували і встановлювали на об'єктах обладнання. Як правило, на цих об'єктах маємо щонайменше півтори-дві гривні економічного ефекту на гривню затрат.

       — Розкажіть хоч про один гарний проект, втілений з ініціативи Держкомітету з енергозбереження.

       — Із задоволенням. Скажімо, в Миколаївській області є Воскресенський шкіряний комбінат «Воско». Так от, там почали діяти дві когенераційні установки, які зменшили собівартість продукції комбінату на 25 відсотків. Тобто на котлах встановили відповідне обладнання, яке дає можливість отримувати не тільки тепло, а й електроенергію. Тепер продукція цього підприємства користується попитом в усьому світі.

       — Ви маєте на увазі проекти, які стосуються здебільшого малих або середніх підприємств. А що ви думаєте про енергозбереження на великих підприємствах, як, наприклад, меткомбінати?

       — Я б рекомендував, перш ніж такі стратегічні підприємства виставляти на продаж, проводити на них енергетичний аудит, у якому б враховувалися заходи з енергозбереження. У цьому випадку ці об'єкти приватизації матимуть удвічі — втричі вищу ринкову вартість.