Звiад Гамсахурдiя i єпископ Христофор. Тбiлiсi. 9 квiтня 1991 р.
Служба Божа правиться у київській церкві Різдва Христового загалом українською мовою, тільки час від часу настоятель парафії святої Ніни, молодий богослов о. Миколай Інасарідзе читає священні тексти грузинською. Коли тут буде грузинський хор, пояснює священик, можна буде відправляти літургію по-грузинськи. Поки що є тільки регент, який закінчив Тбіліську духовну семінарію і тепер завершує навчання в Київській духовній академії. Він добре знає грузинський церковний піснеспів і народні пісні. Є кілька професійних співаків і музикантів. Улітку на майданчику перед собором планується влаштовувати маленькі концерти. Ця парафія ще зовсім молода, діє від 22 січня, коли предстоятель Української православної церкви КП патріарх Філарет і єпископ Грузинської православної церкви Христоф (Тсамлідзе) співслужили божественну літургію з нагоди відкриття у Києві першої грузинської парафії.
На таку подію з Тбілісі до Києва прибула ціла делегація грузинських церковних та політичних діячів, серед яких заступник голови комітету із міжнародних зв'язків грузинського парламенту Леван Дучідзе, народний захисник (омбудсмен) Грузії Созар Субарі, протоєрей Василь Кобахідзе, директор Центру релігійних досліджень Володимир Гогіашвілі. Візит був також приурочений до 70-ліття святішого патріарха Філарета, якому делегація привезла від президента Грузії Михаїла Саакашвілі привітання — як предстоятелю церкви, що духовно розвиває ідею демократизації України. Як повідомила тоді прес-служба Київської патріархії, перше співслужіння і молитовне єднання єпископа ГПЦ Христофа з патріархом Філаретом «стане важливою ознакою виходу Київського патріархату зі штучно створеної керівництвом Російської церкви ізоляції». Кожен член делегації мав своє завдання. Скажімо, Леван Дучідзе поділився, що для нього основною метою було якомога детальніше дізнатися, яку підтримку може надати Грузія Україні. «Що може зробити малочисельна Грузія для українського православ'я? Маючи свій Грузинський патріархат, що має представництво у Вселенському православ'ї, вона може допомогти Українській церкві посісти законне місце між православними церквами світу, — каже протоієрей Василій Кобахідзе, відзначаючи, що після Революції троянд і Помаранчевої революції єднання між Україною і Грузією стало надзвичайно тісним також у духовній сфері. — Більшість грузинів підтримує наш приїзд до України. Ми впевнені, що зовсім скоро Грузинська православна церква визнає Київський патріархат офіційно».
На меморіальному стенді у відновленій (поруйнованій у 1930-ті) церкві Різдва Христового — посмертна маска Тараса Шевченка, якого відспівували у цьому храмі. «Борітеся — поборете, вам Бог помагає», — писав він у поемі «Кавказ». Сьогодні ці ж слова грузини говорять українцям. За словами отця Миколая, парафія духовно окормлюватиме грузинів, налаштовуватиме їх на повагу до України і утверджуватиме незалежність Української церкви. Такі парафії УПЦ КП з часом створюватимуться в містечках, де компактно проживають грузини — на Донеччині, в Одесі, Криму. «Наша парафія здійснюватиме соціальні програми. Упродовж 15 років у Грузії — важке економічне становище, багато хто виїжджає за кордон, аби підзаробити й пережити кризу. Не всім доступна медична й соціальна допомога. Ми дуже вдячні українському народові, що приймає нас і терпить. Але ми також маємо допомагати і грузинам, і українцям». Миколай Інасарідзе упродовж багатьох років був старшим іподияконом патріарха Грузії Ілії. Наприкінці минулого року, на ювілейній літургії у Володимирському соборі, його рукоположив у священики патріарх Філарет. Ця подія транслювалася по грузинському телебаченню.
«100 років тому Грузія пережила такі ж, як і Україна, утиски у церковній сфері, коли Російська імперія відібрала не тільки нашого царя, а й католікоса—патріарха і право на автокефалію церкви, — розповів протоієрей Василій Кобахідзе. — Наші політичні й релігійні долі схожі. Утім серце православного грузина не може знести того, що зробила Російська імперія з українським народом, оголосивши мільйони українських православних «безблагодатними», не тільки не визнаючи незалежність Українського патріархату, а й не вважаючи українських православних — християнами». Грузинські друзі нагадують, що незалежна Помісна церква — це передумова безпеки держави. Тому її створення є справою не тільки православних, а всіх громадян України. «Кожен громадянин має брати участь у цьому історичному процесі, — каже настоятель київської парафії отець Миколай. — Бог дав людині повну, абсолютну свободу. Тільки в умовах свободи може розвиватися будь-який організм. Люди будь-якої національності мають підтримувати незалежність тієї держави, в якій живуть».
Протоієрей Василій Кобахідзе був гостем І Всеукраїнського церковно-громадського форуму «За українську Помісну православну церкву» і передав послання від голови комітету безпеки й оборони парламенту Грузії Гіві Таргамадзе, де говориться, що державна незалежність підтримується незалежністю духовною. Команда президента Грузії, до якої входять православні богослови, добре розуміє використання так званого православного фактора в політичних цілях, аби тримати значну частину населення в залежності від іншої держави. Структуру УПЦ Московського патріархату в Україні, вважають грузинські діячі, можна назвати «голосом Російської держави», яким спецслужби здійснюють волю Росії. «Мене дивують етнічні українці, які досі там служать, — каже отець Миколай. — Вони просто не розуміють, що йдуть проти ходу історії. Україна — найбільша в Європі країна, з прекрасним народом, чудовою культурою. І недалеко той час, коли її Церква посяде своє законне місце поряд з іншими Помісними церквами». Реакція «голосу Росії» на візит грузинської делегації не забарилася: поповзли чутки про «неправомірність» єпископа Христофора (відомого діяча визвольного руху грузинського народу, духівника таких героїв як Звіад Гамсахурдія, Мераб Костава). Після повідомлення на «5-му каналі» про відкриття у Києві грузинської парафії УПЦ КП та співслужіння Патріарха Філарета й єпископа Христофора керуючий справами МП архієпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан надіслав генеральному продюсеровi «5-го каналу» Юрію Стецю лист із вимогою «спростувати неправдиву інформацію». Мовляв, єпископ Христофор перебуває під забороною у священнослужінні «за чисельні порушення канонічних правил та самоуправство» і «не має права діяти на території УПЦ без згоди і дозволу її предстоятеля Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України». «Це природна реакція Московської патріархії, яка пов'язана зі спецслужбами, — переконаний протоієрей Василь Кобахідзе. — Церковна втрата України для Росії є дуже болючою. Можна тільки уявити, які погрози й образи посиплються на Грузинську церкву, коли Католікос Ілія ІІ таки здійснить справедливий крок і офіційно визнає Київський патріархат».
Природною реакцією, очевидно, стало і «мавпування», властиве для МП (згадаймо побудову церков обов'язково поряд iз храмами київського підпорядкування). Адже 9 лютого Синод УПЦ МП постановив відкрити «свою» грузинську парафію на Донеччині! Як повідомляє «Православие.ru», на ім'я Предстоятеля УПЦ надійшов лист від Патріарха-Католікоса всієї Грузії Іллі ІІ з проханням розглянути можливість відкриття грузинської парафії на території Донецької єпархії УПЦ МП. Написати такого листа патріарха-католікоса, як виявилося, спонукало «звернення віруючих-грузинів Донецької області».
«Ми ніколи не сумнівалися, що в штучній ізоляції нашої Церкви руку допомоги їй першою подасть Грузинська православна церква», — каже ректор Київської духовної академії архієпископ Димитрій. Допомога — і моральна, й інформаційна. Адже досвід Грузії у сходженні на вершину духовної свободи може стати нам у великій нагоді. Згадаймо, як у час Помаранчевої революції на Майдані транслювали звернення президента Михаїла Саакашвілі до українців — з патріаршого собору Святої Трійці. Поряд були православні єпископи з багатьох країн світу».
На цей раз співробітники Тбіліського центру дослідження релігій отець Василь Кобахідзе і Володимир Гогіашвілі передали українцям ксерокопію Послання католикоса-патріарха всієї Грузії Леоніда (1919 року) до патріарха московського Тихона. Це Послання стало відповіддю на московські звинувачення Грузинської православної церкви «у зраді», що заполонили тодішній інформаційний простір після 12 березня 1917 року, коли була відновлена автокефалія Грузинської церкви. Річ у тім, що російська iмперія у 1811 році самочинно скасувала автокефалію Грузинської церкви і, відмінивши патріарше правління, підпорядкувала її Синоду російської церкви. Богослужбові книги замінили на російські, храми стали оздоблювати у московському стилі, і навіть стародавні фрески в грузинських соборах замальовували невибагливими «канонічними» картинами. Найважливіші церковні цінності вивозили до Москви й Петербурга.
У березні 1917 року, з першою хвилею демократичної революції, Грузинська православна церква відновила свою автокефалію і ввела патріарше правління (автокефалію ГПЦ Вселенський патріархат підтвердив аж у 1989 році). Присвячене цій події Послання католікоса Леоніда, видане у 1920 році брошурою, тривалий час ховали у спецфондах, більшість примірників знищили. Відомий релігієзнавець, радник Президента України з питань релігії Олександр Саган пише: «Праця католикоса, зокрема виклад у ній практично незнаних в Україні фактів, наштовхує на думку про нагальну необхідність створення спільного українсько-грузинського центру дослідження історії наших православних церков. Адже, як показує досвід спілкування науковців обох країн, часто навіть експертам важко вийти за ті шаблони, які століттями нав'язувалися нашим народам московсько-радянськими інтерпретаторами історії». Досі маловідомою залишається доля делегації Української церкви до Грузії на початку 1920 років, коли католікос Леонід Окропірідзе на прохання отця Степана Орлика погодився висвятити на єпископа Павла Погорілка, який мав очолити автокефальний рух. Більшовики арештували українську делегацію на шляху до Тифліса. До речі, ще в 1917 році у столиці Грузії виникла перша українська православна парафія, настоятелем якої обрали отця Степана Орлика.
9 квітня 1991 року, проголосивши свободу, Грузія стала «гарячою точкою» на карті «пострадянського простору». Тут упродовж 15 років ніяк не можуть догоріти ілюзії про повернення волелюбного народу до «общєй» казарми. Ідею духовності як стрижня національної самосвідомості сформулював відомий грузинський письменник Ілія Чавчавадзе, якого церква оголосила святим. Конституція Грузії підкреслює роль православної церкви в досягненні незалежності. Сьогодні в Грузії поширене гасло: «Мова, Батьківщина, віра». Країна бідує, вигранюючи дар сподівання на Бога. 84 відсотки громадян Грузії довіряють Церкві, більшість грузинів покладаються на Церкву, як на єдине надійне опертя. Надто вже багато, як для нечисельного народу, трагічних смертей супроводжує вихід на свободу. Так, у жовтні 1989 року загинув у автокатастрофі колишній політв'язень Мераб Костава, відроджувач духовної сили народу (якого порівнюють з головнокомандувачем УПА Романом Шухевичем). Був убитий президент Грузії Звіад Гамсахурдія. Голова Народно-демократичної партії Георгій Чантурія розстріляний перед власним домом...
1 грудня 1991-го, напередодні Всеукраїнського референдуму, Звіад Гамсахурдія, єдиний із керівників держав, закликав грузинів, що жили в Україні, проголосувати за її незалежність. Незадовго до цього Україна стала першою державою, що визнала незалежність Грузії. Сьогодні настоятель грузинської православної парафії у Києві отець Миколай підтверджує незмінність здорової взаємозалежності між нашими країнами: «Якщо Україна буде вільною, то й Грузія матиме свободу». Тільки б пам'ятати про Того, Хто кожного з нас створив вільними...
Грузія — друга держава світу (після Вірменії), де християнство було прийняте на державному рівні. Ще в I столітті в Грузії почало розповсюджуватися Христове вчення, після приходу в країну апостолів Андрія Первозванного і Симона Кананіта. До IV століття в Грузії вже існували великі християнські спільноти. В результаті подвижництва святої рівноапостольної Ніно Каппадокійської християнство у 337 році прийняте в Грузії як державна релігія. У 457 році Грузинська церква одержала автокефалію від Антіохійської церкви.
6 лютого на засіданні Священного Синоду Грузинської православної церкви прийнято заяву, що ГПЦ готова підтримати автокефалію УПЦ Київського патріархату, якщо таке питання буде підняте.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
