У Дніпропетровську — сенсація. Рішенням обласного апеляційного суду звільнено з-під варти Сергія Лігая. І хоч застереження «підписка про невиїзд» абсолютної волі не передбачає, мимоволі доводиться пересвідчитися в очевидному — зі звинуваченням стосовно директора та головного засновника товариства з обмеженою відповідальністю «ПКС-Арго» так і не склеїлося.
Злочин без... мотиву
Про цю нашумілу на всю Україну історію наша газета інформувала регулярно. Отже, коротко пригадаємо її перипетії. Одного з лютневих днів нинішнього року по телеканалу «1+1» було показано сюжет, від якого мимоволі пішов мороз по шкірі. Журналістка повідомляла про вбивство співзасновника «ПКС-Арго» Костянтина Крупєннікова. У достовірності цього навряд чи могли виникнути якісь сумніви — було показано труп нещасного, який лежав у калюжі крові зі слідами від куль на тілі.
Щоправда, наступного дня власне розслідування провели телевізійники з дніпропетровського 11-го каналу. Вони виїхали за названою адресою місця вбивства і неабияк здивувалися, дізнавшись, що сусіди нічого про це не чули.
А ще через день гучну прес-конференцію скликали прокурор Дніпропетровської області Володимир Шуба та начальник Управління Служби безпеки України Юрій Самойленко. На ній вони урочисто повідомили про те, як їм вдалося запобігти замовному вбивству за допомогою його... інсценізації на телеканалі «1 + 1». Мовляв, замовник у разі зриву злочинного наміру мав накивати п'ятами за кордон. Отже, й мусили якимось чином його дезінформувати. І розроблений план, за запевненнями головних дійових осіб прес-конференції, спрацював бездоганно. Підозрюваного у замовленні вбивства співробітники СБУ затримали в Києві. І хоч його у розданому журналістам прес-релізі називали завуальовано Л., невдовзі у пресі з'явилися дані повні. Це був Сергій Лігай, директор та головний засновник ТОВ «ПКС-Арго». Мимоволі виникло запитання: який йому був сенс позбавляти життя Крупєннікова? Себто, йдеться про мотив злочину. У ході досудового слідства його так і не було встановлено. Проте справу до суду передали. Однак уже з перших засідань стало зрозумілим, що зі звинуваченням стосовно Лігая явно не складається. Зокрема, жоден з близько двадцяти допитаних свідків не висловив хоч якогось аргументу на підтвердження цього.
«Про вбивство Крупєннікова мені повідомив батько»
Як пригадує Сергій Андрійович Лігай, про замовне вбивство він уперше почув по дорозі з Києва до Чернівців від батька, який зателефонував на мобільний телефон з неприхованою стурбованістю: «Ти живий? А то, начебто, передали, що позбавили життя саме директора фірми...».
Згодом зателефонувала одна зі співробітниць: «Сергію Андрійовичу, повертайся назад — убили Костю Крупєннікова». Лігай після цього заїхав у Києві додому, де його й затримали співробітники СБУ буквально на сходовому майданчику. Доставили до слідчого. А там підходять двоє молодиків і починають говорити Лігаю відверто — мовляв, ви є замовником убивства. Сергій Андрійович спершу це сприйняв мало не за жарт. «Його убив не кілер, а людина, яку Крупєнніков дуже добре знав», — навіть власну версію почав висловлювати, знаючи, наскільки Костя був обережним. Однак молодики не вгавали, запевняючи, що їм про все відомо.
Згодом привели Ярослава Язловецького, який під керівництвом Лігая працював на підприємстві. Той і взагалі ледве пересувався. Найдивовижніше ж — обох, кого назвуть замовником убивства та його виконавцем, кинули до однієї(!) камери. А там Язловецький почав буквально благати: «Андрійовичу, вибач, що тебе обмовив, — зрозумій, мене так били...» «Славку, через пару годин ти мені хоч розповіси, у чому справа», — попрохав Лігай. Однак Язловецького забрали з камери вже через півгодини...
Як пригадує Лігай, остаточно він усе зрозумів, прочитавши у газеті «Факты», куди загорнули передачу, що Крупєнніков живий. Тож відразу зробив про себе висновок, що до такої комедії вдалися з метою усунути його з лікеро-горілчаного заводу у Дніпропетровську.
Київсько-гвінейський злет
Розповсюджені засобами масової інформації подробиці надзвичайної події у Дніпропетровську мимоволі спонукали сприймати особу Лігая таким собі розбишакою — замовив убивство Крупєннікова ще й за кордон чкурнути зібрався. Лише з часом з'ясувалася істина. Сергій Лігай постає людиною зовсім іншою. Народився у Дніпропетровську в досить відомій за місцевими мірками родині — його батько Андрій Іванович протягом тривалого часу очолював обласне управління вантажного автотранспорту. Сергій же спершу закінчив, як колись і Леонід Кучма, фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету. Однак згодом пішов батьковою стежкою, вступивши до аспірантури Київського автошляхового інституту, де й зайнявся викладацькою діяльністю, захистивши кандидатську дисертацію з енергетичного машинобудування. Протягом чотирьох років навіть очолював кафедру в університеті гвінейської столиці Конакрі. А потім, пригадує, був шокований перебудовою. Це коли в Москві хотів отримати в ощадкасі накопичені протягом чотирьох років 3,5 тисячі рублів. Однак таксист за те, щоб туди доїхати з Шереметьєво, запросив ... більше ніж удвічі.
Повернувшись до Києва, теж ентузіазмом не запалав. Найголовнішим для себе вважав прогодувати сім'ю. І став займатися виробництвом горілки за давальницькою схемою. Справи пішли непогано — настав час подумати і про розширення бізнесу. Погляд підприємливого Лігая мимоволі зупинився на рідному Дніпропетровську...
...І падіння в рідному Дніпрі
Покликала Сергія Андрійовича сюди навіть не ностальгія. А те, над чим не могли не задуматися й не надто палкі любителі заглядати до чарки. Коли після розвалу Радянського Союзу українці почали усвідомлювати, що світ зовсім не зійшовся клином на «Московской», «Столичной», «Пшеничной» чи «Русской» видах горілки, як ознака доброго тону на наших столах стали з'являтися «Тарас Бульба» чи «Айсберг» виробництва Дніпропетровського заводу, які й за кордоном користувалися попитом неабияким. «Немирівська», «Артеміда», «Первак», «Олімп», «Холодний яр», «Союз — Віктан», не кажучи вже про «5 крапель» чи «Хлібний дар», з'являться значно пізніше. Дніпропетровськ у цій сфері на зорі потужного якісного стрибка вітчизняної лікеро-горілчаної промисловості займав позиції, без перебільшення, передові. Тепер же в магазинах обласного центру якої тільки оковитої не побачиш, а от рідної, дніпропетровської, виробленої на розташованому на перетині проспекту Пушкіна та вулиці Шмідта заводі, вже давно катма.
Свого часу відродити лікеро-горілчаний завод в обласному центрі намагався уже тепер покійний екс-керівник агрофірми «Наукової» Микола Агафонов, але й він для такого гужа виявився не надто дужим. Тут варто зважити ще на одну деталь. З легкої руки Павла Лазаренка лікеро-горілчаний завод дістався агрофірмі у власність. Отже, й ту ж угоду на оренду лінії розливу можна було підписати тільки з «Науковою». Що Сергій Лігай і зробив з її новопризначеним керівником Іваном Чорним. І клявся тому й божився, що відродити славні традиції дніпропетровської горілки він готовий. Щоправда, із застереженням — за це, мовляв, нас можуть з'їсти суто політично. І як у воду дивився...
Подальший же розвиток подій подамо у викладі суто документальному. А саме і за свідченнями підсудного Лігая С.А. в судовому засіданні. Отже, найхарактерніші їх фрагменти: «Від самого початку дії договору, при спробах початку виробництва наше підприємство зіштовхнулося з жорстоким опором з боку прокуратури Дніпропетровської області в особі прокурора області Шуби В.В.
Як тільки угоду було укладено, Шуба В.В. неодноразово викликав гендиректора агрофірми «Наукова» Чорного І. П. і вимагав розірвати укладену між нашими підприємствами угоду, і віддати завод в оренду іншій фірмі — «Дніпропетровський лікеро-горілчаний завод», де засновниками та керівниками були Крупєнніков К. О. та Зубченко С. О.
...Потім облпрокуратура спробувала розірвати угоду оренди в судовому порядку, однак експертиза угоди Харківським інститутом судових експертиз (Дніпропетровська філія) довела повну законність угоди оренди і рішення арбітражного суду було однозначним: претензії прокуратури безпідставні, угода відповідає існуючому законодавству.
Весь цей час ми, природно, не могли працювати, підприємство несло значні збитки, агрофірма не отримувала орендної плати, визрівав соціальний вибух на заводі, де співробітники були позбавлені роботи та зарплати.
Прагнучи будь -якою ціною розпочати виробництво, погасити борги, зняти соціальну напругу, наше підприємство прийняло рішення зробити попередню оплату акцизного податку, щоб все ж отримати акцизні марки...
Для цього був взятий кредит у сумі 1.000.000 грн. в банку «Мрія»...
Та не так сталося, як гадалося! Податкова інспекція Дніпропетровського району під тиском прокуратури стала вимагати негайно повернути суму всього акцизного збору, заборонила вивозити продукцію з території заводу, оголосивши її майновою заставою, а також порушила справу про банкрутство.
... Все робилося для того, щоб зруйнувати підприємство і викинути його з лікеро-горілчаного заводу.
Виробництво зупинилося, усі проблеми повернулися, ще й банк вимагав повернення кредиту та сплати відсотків по ньому, що при непрацюючому підприємстві було абсолютно неможливо.
Саме за такої ситуації до мене звернувся Крупєнніков К. О. з пропозицією про допомогу у вирішенні проблем, які, він не приховував, були створені ним же та прокурором області Шубою, що доводився йому, за його словами, родичем (потім Крупєнніков на суді це заперечить. — Авт.). Пропонувалася, підкреслюю, саме допомога в «захисті Товариства від контролюючих та правоохоронних органів» (цитую звинувачувальний висновок), а не фінансова допомога.
...Як би там не було, у мене вибору не було. Крупєнніков і Коротюк були введені до складу засновників «ПКС — Арго» з долями відповідно 50 і 25 відсотків.
...Після зміни складу засновників за допомогою Крупєннікова К.О. відразу ж був знятий арешт з виробленої на заводі продукції.
Участь Крупєннікова К. О. у фірмі дозволяла розпочати та успішно вести роботу, «усунення» ж його повертало все до первісного стану, залишало мене з боргами підприємства на суму понад 2 млн. грн. за повної неможливості роботи на заводі.
Статутний фонд підприємства становив 400 грн., таким чином, 70% Крупєннікова становили 270 грн. Саме цією сумою вимірюється мій «корисливий мотив» стосовно злочину, який мені інкримінує звинувачення.
...Що стосується подальших подій, то за допомогою правоохоронних органів було розігране «липове» убивство. Передача готівкових грошей від Сидоренка В.Л. Язловецькому Я.В., викликана необхідністю пуску заводу та пов'язаними з цим платежами і закупками, була подана як оплата замовного убивства.
Прокуратура побила... сама себе
У ході судового процесу прокурори, які підтримували звинувачення, змінювалися декілька разів. Проте епілог виявився вельми характерним. Саме черговий прокурор офіційно заявив своє клопотання про те, що досудове слідство по справі проведено поверхово, неповно і усунути це у судовому засіданні не видається можливим. А також він акцентував увагу на вищезгаданому невстановленому мотиві здійсненого злочину. Суд це клопотання задовольнив частково і направив справу на додаткове розслідування. Запобіжний засіб стосовно Сергія Лігая — арешт — замінено на підписку про невиїзд.
Проте це — не виправдальний висновок. Хоча й важко збагнути, що ще можна дорозслідувати за ситуації, коли жодної серйозної зачіпки стосовно провини Лігая так і не знайшлося. Заяву на суді підсудного Язловецького про те, що обмовити свого директора його змусили співробітники СБУ, сприймати за таку, звісно, не доводиться.
Побесідувавши з Сергієм Андрійовичем, я пересвідчився, що попри все, він дотепер сповнений рішучості боротися за лікеро-горілчаний завод, який йому коштував так дорого. Але знову виявляється зв'язаним по руках і ногах. Справді без вини винним. І не менш важливо — не може сам звернутися до суду з позовом про покарання своїх мучителів. Адже він, інтелігентна людина, мусив пройти і Крим, і Рим — навіть у холодному карцері майже півмісяця провів. За те, що десь там не витер пил.
Така практика у нашому судочинстві справді сприймається за нонсенс. Якщо провина людини не доведена, то яке може бути дорозслідування з підпискою про невиїзд?
Хоча справа Лігая вже стала показовою і без того. Коли ми говоримо про наші економічні негаразди, то далеко не завжди це спричиняють фактори об'єктивні. Нерідко вони бувають і чисто суб'єктивними, як у даному випадку. Тим паче, спричиненими людьми, що уособлюють державну владу. Тут уже справді доводиться говорити про замовлене, себто, усвідомлене вбивство авторитету України. Вочевидь, і додаткове розслідування має вестися тільки у такому руслі. Але у це, на жаль, вірити поки що не доводиться...
