Садок і «Гоморра»

      Стару, ще чорно-білу, кінострічку «Тореадори з Васюківки», яку я останнього разу дивилася, мабуть, років у десять, часто згадую за такий момент: пам'ятаєте, один з горе-тореадорів сидить на березі і настільки смачно хрумтить великим яблуком, що з рота аж слинки котяться? Після нього я завжди бігла до холодильника і діставала найбільше яблуко, аби захрумтіти самій. Тоді в яблуках недостачі не було, і коштували вони буквально копійки. Давно вже зникла з телеекранів стара комедія, та й «яблучна» ситуація кардинальнo змінилася. Коли на роботі хочеться «заточити» велике й червонобоке, доводиться платити 3,50-4 гривні за кілограм. Чому так дорого? «Це на гривню дешевше, ніж торік», — втішає знайома продавщиця з фруктової «розкладки» біля станції метро «Шулявська».

Малі яблуньки, та щедрі

      Цього року, на відміну від минулих, погода справді була доброзичливою до садів, і врожай яблук удався. Так, за даними концерну «Укрсадвинпром», цьогорічний «яблучний вал» складає 302 тисячі тонн проти 176 минулорічних тисяч. Садівникам насправді «підфартило»: вперше після чотирьох неурожайних років плодові дерева вродили навіть на Харківщині, Сумщині й Полтавщині. А рекордсменами за валовим збором та урожайністю традиційно стали Крим, Херсонщина, Вінниччина та Київщина. За середньої урожайності плодово-ягідних 35,7 центнера з гектара ці області збирали більш ніж по 70.

      Успіх спеціалісти пояснюють не лише сприятливими погодними умовами. «Садівники почали серйозно займатися галуззю, — розповiв в інтерв'ю «УМ»  Володимир Шульга, начальник відділу координації і розвитку садівництва, виноградарства та розсадництва «Укрсадвинпрому». — Посаджено багато молодих, інтенсивних садів із кращими сортами, які добре доглядають». Інтенсивна технологія, як пояснив Володимир Іванович, вигідно відрізняється тим, що на гектарі садять більше дерев. Причому нижчих, ніж звичайно, —  плоди з них можна збирати без драбин, стоячи на землі. Такі насадження раніше починають плодоносити. Якщо зазвичай господар чекає яблук iз молодого саду лише на шостий-сьомий рік, «інтенсивний» плодоносить уже першої осені, а на другу дає пристойний урожай.

      Бізнесову зацікавленість у фруктах стимулювали як закон про одновідсотковий збір на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства, згідно з яким, відсоток з кожної проданої пляшки алкогольних напоїв перераховується на розвиток саме цих галузей, а також високі ціни на фрукти, які вже третій рік поспіль у столиці не опускаються нижче 1-1,50 гривні за кілограм найдешевших «гниличок».

Фрукти мої, фрукти мої, де би вас подіти?

      Проте, скаржаться садівники, занедбаними залишаються такі важливі речі, як  зберігання та переробка плодів. «Урожай добрий, але виручка за нього непропорційна», — говорить Володимир Шульга. За роки занепаду галузі влада в районах і областях, аби отримати додаткові кошти до бюджетів, встигла віддати плодосховища на приватизацію. За наслідки доводиться розплачуватися зараз: викуплені бази зберігання об'єднуються і фактично створюють місцеві монополії на зберігання продукції, а відтак — диктують ціну.

      Аналогічна ситуація з переробними підприємствами. Наприклад, в окремих особливо урожайних районах на Вінниччині та Херсонщині переробники закуповували яблука по 15 копійок за кілограм, тоді як собівартість кіло фахівці оцінюють в 50-60 копійок.

      Яблука  — не єдиний фрукт, з яким виникають подібні проблеми. Особливо «страждає» лідер серед ягід — чорна смородина. Отже, у виграші залишаються лише ті господарства, які поєднують «два в одному», тобто самі вирощують і самі ж переробляють плоди, наприклад, на соки чи пасту. Людмила Бубнова,  заступник директора  вінницького АТ «Придніпровський» розповідає, що їхнє господарство тримається за рахунок того, що, крім величезного саду, має два власні консервні заводи. Зібравши цього року дві з половиною тисячі тонн яблук, дві третини збираються переробити на соки. До речі, такі ось власні напої виходять набагато дешевшими, аніж закордонні  чи красиво упаковані з наших же яблук: трилітрова банка соку коштує 4 гривні, тоді як у супермаркетах за літровий пакет просять гривень зо п'ять.

       Продають вінничани яблука і в «чистому вигляді». Восени по 80 копійок за кілограм, на зиму-весну прогнозують зростання ціни до гривні двадцяти — гривні шістдесяти копійок. Це значить, що до київських базарів вони доїдуть по 2—2,50.

      Що ж робити господарствам, які не обзавелися власними плодосховищами та соковижималками? Хіба що шукати шляхи виходу на закордон. Та й там не все так просто. Раніше надлишки з українського яблучного ринку за обидві щоки споживала Росія. Тепер же вивозити смачну продукцію на північ стало невигідно через високі мита. До цього додається ризик простоювання на митниці, а яблука, як відомо, не шпалери, і кожен день затримки загрожує псуванням продукту.

Без черв'ячка: гарно, зате несмачно

      Ейфорію від високого врожаю дещо «приглушує» споживацька статистика. Виявляється, незважаючи на високі врожаї, вітчизняні садівники не в змозі наситити навіть внутрішній ринок. За розрахунками науковців, середньостатистична людина повинна з'їдати 79 кілограмів плодів та ягід на рік. А наші господарства виробляють лише по 25 кіло, тобто третину від потреби. Якщо віднімемо переробку та експорт, залишиться не більше 20 кілограмів...

      Тут же постає логічне питання: нащо переробляти чи взагалі згодовувати сусідам-росіянам свої дорогоцінні плоди? Чи не ліпше здавати їх у магазини-супермаркети і продавати за прийнятною ціною? Виявляється, не ліпше. Принаймні для супермаркетів, адже на цьому етапі командують парадом саме вони. По-перше, новомодні магазини найбільше турбує товарний вигляд продукту. Зверніть увагу: всі овочі та фрукти там, як у рекламних роликах кетчупів та Макдональдса, — рівненькі, однакові за кольором та розміром, чим, на жаль, не можуть похвалитись товари вітчизняного саду.

      Звичайно, закордонні яблука мають набагато презентабельніший вигляд за своїх українських родичів, проте корисних елементів — пектинів — містять набагато менше. У них навіть черв'яки не живуть, бо їсти не хочуть, жартують досвідчені садівники. «У нас грошей немає, щоб вносити стільки отрутохімікатів, як на Заході, — пояснює  Олександр Саєнко, головний спеціаліст з маркетингу корпорації «Луганськсадвинпром». — Тому для дітей наші яблука кориснiші, ніж оті закордонні «тряпошні». Хіба може довго транспортоване іспанське яблуко бути кращим за Ранет, Славу Переможцю і Кальвіль Донецький?!»

      Це почали розуміти навіть власники крутих торгових цетрів, які потихеньку переключаються з імпортної продукції на вітчизняну. Так, за словами Володимира Шульги, кілька київських садівничих господарств, таких як ПП «Шевченківське» чи ФГ «Тарасівське», уклали на взаємовигідних умовах угоду зі столичними супермаркетами.

      А смачних сортів нам не бракує. Зараз до державного реєстру вписано 49 найменувань яблук, більшість яких — української селекції. Нейпоширенішим сортом вважаються Семиренки, вони — зимові, районуються на всій території України й добре зберігаються аж до нового урожаю. За ним другою в рейтингу популярності йде Слава Переможцю, осінній сорт короткого терміну споживання. Третє почесне місце фахівці віддали Чемпіону —  «іноземцю», який щороку завойовує все більші площі.

      Із літніх сортів найбільш поширений Мельба. За дослідженнями Укрсадвинпрому, покупці надають перевагу переважно червоним сортам, бо на них не помітно маленьких дефектів. Проте, як то кажуть, на колір і смак товариш не всяк. Хтось віддає перевагу кислій Антонівці, а когось з вуха не відтягти від солодкого Голден Делішес.

У черзі за держпідтримкою

      Щодо весняних перспектив, то садівники в один голос стверджують, що цього року ми обійдемося без засилля закордонних яблучок. Вищий урожай — нижчі ціни. Зараз на столичних базарах плоди українських сортів коштують від гривні до гривні п'ятдесят за кілограм. При цьому яблучні підприємці прогнозують незначне зростання цін взимку — максимум 1,60. Хоча, як уже сказано, великі й червоні яблука, ті, що красуються на вітрині один в один, і по 3—3,50 забирають з руками й ногами.

      Тим часом садівники переконують, що з часом розмаїття фруктів на ринку зростатиме, а ціни на якісний продукт знижуватимуться. Адже галузь сьогодні на підйомі. Головне, щоб господарства не економили на спеціалістах, бо кваліфікованого агронома-садівника не так-то й легко знайти. Але й тут в Укрсадвинпромі пропонують певний вихід. Як повідомив Володимир Шульга, при концерні існують курси для тих, хто хоче розпочати садівництво з нуля. Тут підприємця-початківця вчать складати проект або бізнес-план, оцінити за допомогою спеціалістів садопридатність наявних площі вибрати підходящий розсадник і техніку, щоб не обробляти кільканадцять гектарів вручну.

      Це надзвичайно важливо, щоб потрапити до державного переліку господарств, які отримують компенсацію на виготовлення бізнес-плану та закупівлю саджанців із вище згаданого одновідсоткового збору. Адже передусім треба захистити свій проект у районному управлінні сільського господарства, тобто довести, що земля не простоюватиме і прибутки окуплять витрати. Далі — на сходинку вище — кращі районні бізнес-проекти захищають в області і вже потім — у Міністерстві аграрної політики.

      Процедура непроста, та й власне садівництво — справа довгоокупна, тому всі фермери та сільгосппідприємці кидають ним займатися. Зерняткові, до яких належать яблука, дають віддачу десь на шостий-сьомий рік. До цього часу треба лише вкладати кошти в продуктивний сад. Зате для тих, хто дочекається, життя обіцяє бути безхмарним, адже жоден фрукт не може зрівнятися з яблуками за валовим збором. Трапляються й зовсім феноменальні врожаї: наприклад, два господарства Черкащини та Тернопільщини цього року зняли по 500 центнерів із гектара! При вмілому догляді, запевняють фахівці, дерева можуть плодоносити досить довго — 75-80 років. Так,  у Воздвиженці на Донбасі ще живий сад, закладений у 1905 році учнем Мічуріна Черненком, який досі плодоносить. Термін життя «модних» нині інтенсивних садів, звичайно, набагато менший — 15-20 років, проте й окуповуються вони швидше.

      На жаль, багато ще молодих і потенційно продуктивних садів було знищено при розпаюванні. Ті, хто ніколи не займався фруктами, не захотіли братися за нову справу й просто розкорчовували насадження, щоб посіяти соняшник чи пшениці. Сьогодні ж фортуна знову повертається до плодових дерев.