Останній подих зеровської України
15 лютого, глибокої ночі, з віртуальної безодні комп'ютера раптом випливли очі Михайла Москаленка — очі з глибоко прихованим стражданням, очі присутні й відсутні, завжди уважні й завжди замислені, і ледь промальована його ніякова усмішка — так він завжди усміхався до людей, мовби хотів перепросити їх за все, що не так відбувається в цьому світі.